Кава вже майже була допита коли Ганні знову довелося відірватися від своїх гірких спогадів.
– Вибачте, можна біля вас присісти?
Голос видався жінці до болю знайомим. Підвівши погляд вона вражено ахнула. Перед нею стояв Михась. Сумнівів в тому що це був саме він у Ганни не залишалося і на крихту. Ті ж самі карі очі, ті ж привабливі обриси обличчя, навіть соковитий баритон той самий, що доводив її до шаленства в ночі пристрасті і кохання. Забути таке, чи сплутати з чимось іншим було неможливо. Не менше очманіння ця випадкова зустріч безумовно викликало й у Михайла. Чоловік наче остовпів, не в силі вимовити і слова. Тільки ошелешено кліпав віями і не зводив погляду з неї.
Жінці першою вдалося прийти до тями. Мило всміхнувшись вона люб’язно відповіла:
– Звісно можна.
Він сів, і тільки тоді недоладно пробелькотів:
– Привіт! Ти як тут опинилася?
– Повертаюся додому на Різдвяні свята. А ти?
– Теж, – коротко відповів він і по деякі паузі додав. – А ти гарно виглядаєш.
– Дякую, ти теж.
Розмова «не клеїлася» хоча їй багато чого хотілося сказати йому. Та чи є сенс все це робити жінка не знала. Скільки часу вже промайнуло, стільки всього трапилося. Мабуть не варто турбувати минуле. Все рівно те що сталося не виправити, і колишнє життя не повернути. А всякі вияснення і запитання принесуть лише додаткові біль, страждання і образи.
Однак у Михася були свої міркування на цю тему. Опустивши очі він стиха промовив:
– Вибач мені.
– За що? – здивувалася жінка.
– За всі ті глупства, що я дурень, наробив в минулому.
– Чому ти зник тоді? – не стрималася Ганна відчуваючи як непрохані сльози навертаються їй на очі. – Чому покинув мене без будь-яких пояснень? Чому не давався чути весь цей час?
Чоловік важко зітхнув. Потім витягну цигарку. Зробив кілька глибоких затяжок. І тільки тоді промовив:
– Розумієш, тоді все склалося так безглузда. В той день я випадково побачив тебе з твоїм колишнім чоловіком. Ви сиділи в кав’ярні і про щось жваво розмовляли. І я приревнував. Як повний псих подумав, що ти зраджуєш, що повернулася до нього, що ви потайки від мене почали зустрічатися.
Гнів і образа були такими великими, що я напився до безтями і не прийшов ночувати додому. Наступного дня дуже мучився і страждав. Ні, не від похмілля, від усвідомлення того що втратив тебе, що ти була нещира й обманювала мене, що я закохався в лицемірку і зрадницю. І від цих думок було так неприємно й гидко що я зробив ще одну дурницю. Не довго думаючи про наслідки покинув роботу де працював і подався закордон в надії вгамувати свій душевний біль і хоч якось забути про тебе.
– І тобі не цікаво було як я? – вирвалося в Ганни.
– Звісно цікаво було. Я навіть кілька разів дзвонив до мами і випитував про тебе. Єдине що взнав від неї так те що ти кудись подалась на заробітки. І начебто не сама, а в компанії зі своїм колишнім чоловіком. Після цього вже й не було бажання ще про щось дізнаватися.