5

Звісно ж він залишився. Не так від безвихіддя, як з власного бажання. Вочевидь Михасеві теж було хороше з нею. І постільні «звитяги» стали не визначальним (хоч і вони не мало значили) у прийняті рішення. Не сумнівалася в тому, що хлопець згодився на її пропозицію бо і його неабияк тягнуло до неї. Задля парубка Ганна старалася бути загадковою, незвичною і дивовижною в його очах. Вона майстерно вміла завести юнака. Знала що сказати і зробити, що б поруч неї він відчував себе справжнім дорослим мужчиною. Інтуїтивно, з півслова, на льоту вгадувала майже всі його побажання і прагнення.

А мрії і фантазії у парубка, як виявилося, були невибагливі, можна навіть сказати прозаїчні. Він хотів звичайного людського щастя. Банального. Того про яке у чоловіків чомусь не заведено говорити прилюдно. Тиха затишна домівка, любляча турботлива дружина, милі слухняні дітки. Що ще потрібно для того щоб жити і отримувати від свого життя радість і задоволення.

І якщо заїкатися про спільних дітей Ганна так і не наважилася, то все інше з радістю дала йому не вагаючись і відразу. Жінка вона була ефектною, миловидною, й викликала захопливі погляди багатьох чоловіків в селі. Мешкала в батьківській хаті, хоч і старенькій й трішки порепаній, та все ж одно в своїй. Запропонувавши юнакові дах над головою й впустивши в своє ліжко Ганна, на думку Михася, по суті визнала його своїм судженим і господарем дому.

Додому, до батьків Михайло так і не повернувся. Залишився в Ганни, хоч офіційно вони за ці роки так і не оформили своїх стосунків. Вважали це зайвим. Дійсно, а для чого ускладнювати формальностями все коли їм і так добре. Живуть разом в мирі, злагод і взаєморозумінні. Ведуть спільне хазяйство. Стали надзвичайно близькими й рідними між собою людьми.

Батьки хлопця врешті-решт змирилися з вибором свого сина, хоч мама ще неодноразово влаштовувала йому буйні істерики і виплакала при цьому мабуть чи не відро сліз. Рідні, друзі і просто односельці з часом стали сприймати їхнє співжиття як доконаний факт. А все інше якось мало турбували і Михайла і Ганну. З прожитими роками жінка з подивом відзначала, що її безрозсудне захоплення та невгамовна пристрасть молодого хлопця переродилась в щось більш значуще і важливіше. Вона по справжньому закохалася в нього, свого ненаситного тигра і ніжного котика водночас. А він здавалось відповідав їй такою ж щирю і відданою взаємністю. Так Ганна вважала, в це вірила, на це сподівалася до наступного, доленосного в її житті, дня…