1

Нарешті довгождане Різдво вже не за горами. Ще кілька днів і можна буде збирати речі та повертатися додому. І хоча відпустку дали ненадовго, та все ж, навіть цього дріб’язку часу вистачить щоб трохи розвіятися, побачитися з рідними і друзями, просто відпочити. Тим паче, що після стількох років перебування закордоном так хочеться вдихнути аромат лісової ялинки та посмакувати кутею на Святвечір. 

Прогнавши приємні фантазії про недалеке майбутнє Ганна повертається до своїх буденних справ. Мрії мріями, але ніхто її роботи замість неї не зробить. Правда особливо й перейматися жінці нічого. Вона ж бо завше вчасно справляється зі всіма своїми обов’язками, і господар вже неодноразово хвалив її за неабиякі кмітливість, вправність та старанність. Навіть кілька разів видавав скупеньку премію за те що слухняно виконує всі його нехитрі забаганки.

Правда не відразу все складалося так легко як тепер. На перших порах Ганні було надзвичайно складно. Вона опинилася в іноземній країні без будь-якого знання місцевої мови, звичаїв, традицій і законодавства. Та незважаючи на неабиякі труднощі жінка вперто добивалася свого. Зціпивши зуби, в свої неповні сорок, вивчила ту трикляту італійську. Забувши про гідність принизливо напрошувалася на будь-яку виснажливу і брудну роботу. Кожної ночі молилася Богу щоб не допустив чогось погано й допоміг хоч якось влаштуватися на чужині.

І небеса почули благання Ганни. Після майже року поневірянь вона все ж влаштувалася на службу до сеньйора Джузеппе. Дідуганові нещодавно виповнилося дев’яносто і особливих потреб у нього не було. Нескладна домашня праця, прибирання невеличкого будиночку, замовлення їжі в сусідній піцерії, щоденні тривалі прогулянки зі старим. Нічого надзвичайного. Вдома вона постійно займалася такими справами. Тільки робила це безкоштовно. А тут платили, і платили доволі непогано.

Та незважаючи на пристойний заробіток і непогані умови життя до дома жінці хотілося неймовірно. Тож коли з’явилася можливість легально, без будь-яких юридичних наслідків, відвідати рідне Батьківщину Ганна кинулася вмовляти старого сеньйора дати їй відпустку хоч на тиждень-два. Дідок вислухавши її слізні прохання і недоладні пояснення тільки коротко кинув «buono».

В Україну заробітчанка вирішила повертатися автотранспортом. Звісно можна було і літаком, однак жінка до смерті боялася літати. А в мікроавтобусі хоч і довше, зате спокійніше і надійніше. Зайві ж години в дорозі навіть підуть на користь. Можна буде навести лад з думками й хоч якось підготовитися до тої невідомості, що чекала на неї в рідному селі, з якого вона колись так безславно чкурнула.