IV

Вже наступні дні ми були весь час разом. Відвідали також наше тихе місце в парку. 

Моєму щастю не було меж. Дівчина, в яку я закоханий, поряд зі мною. Що може бути краще…

– Я зголодніла. – Сказала Вікторія, потираючи рукою свій живіт.

– Зайдемо кудись і купимо щось?

– Ні-і-і… Я хочу щось цікаве! 

– Щось цікаве?

– Так! Щось цікаве і смачне.

– Гм. Може щось приготувати для тебе? Ха-ха.

– Приготувати? Ти можеш?!

– Звісно.

– Пре-е-е-красно! Хочу! 

– Тоді підемо до мене додому?

– Згода! – захоплено відповіла Вікторія.

***

Покинувши спекотну вулицю, ми опинилися у мене вдома. Нарешті вона знову тут. 

Першим ділом я прийнявся готувати їй щось смачненьке. 

– Будеш пасту з вершками?

– ТАК! 

Над своєю відповіддю вона довго не думала. Тому я захоплено почав готувати їй, але й все ж таки нам, перекусити. Вікторія сиділа за столом, споглядаючи за моїми діями. Здається, що їй це дуже подобається. Те, що я їй щось готую. Мені й самому приємно це усвідомлювати. 

“Зроблю для неї, що завгодно, лиш би вона була щаслива…”

– Вуаля! Все готово. Ось, прошу, твоя паста. Смачного!

– ДЯКУЮ!

Також не забув і про порцію для себе. Сів поруч біля Вікторії і ми завзято почали поглинати приготовану мною пасту.

– Це дуже смачно! – запищала Вікторія.

– Дякую, мені приємно! Хе-хе.

– Хочу, щоб ти мені завжди готував!

– Я не проти. Ха-ха!

– Ого, то ти не проти стати моїм поваром?

– Так, ха-ха, не проти.

– Дивний ти, погодився бути моїм ручним поваром.

– Для тебе я буду ким завгодно!

Вікторія знову нічого не відповіла, лиш мило посміхнулась та почервоніла.

***

– Ох-х, я так наїлася!

– Я також…

– Це було нереально смачно! Я за-до-во-ле-на!

– Прошу, ха-ха.

– Але тепер я хочу перепочити. 

– Йдемо до моєї кімнати?

– Т-так…

Вікторія ніяково погодилась, проте по ній було видно, що дуже хоче піти. 

Ми обоє, як пінгвінчики, рушили поволі до моєї кімнати.

В ній все було так само, як і завжди. Ліжко було на своєму місці. А світло сонця затримували темні штори. 

Вікторія неймовірно зраділа, коли побачила просторе м’яке ліжко. Впала на нього, немов на батут. 

– Ти теж лягай…

– А, добре. – Ніяково відповів я.

Тепер ми знову лежали разом, як того чудового дня…

Моє серце божевільно забилось, як ніколи раніше.

– Мені так добре з тобою, – тихенько сказала Вікторія, обійнявши мене, – хочу, щоб так було завжди.

Я також не став втрачати часу, обійняв її у відповідь.

– Я також хочу, щоб так було завжди…

– Ти мені снився. Це було давно, але досі пам’ятаю все, кожну деталь. Ми лежали ось так.

– Мені теж таке снилося. Віщий сон? Хе-хе.

– Мабуть… А ще там було дещо, ти мені дещо сказав.

– Сказав? Що саме?

– Не можу цього сказати. Хочу, щоб ти це сам сказав…

Її очі неймовірно гарно заблищали. Від цього в мене перехопило подих…

Я задумався, що саме їй сказав. Мені було дуже цікаво. Але вона на мене так дивилася, чекала моєї відповіді… 

Було страшно помилитися, проте, набравшись сміливості, я сказав те, що вже так давно хотів їй відкрити…

– Вікторіє…

– Щ-що?

– Я…

– Що?

– Я закоханий у тебе. Я кохаю тебе…

Її оченята ще більше вкрились мокрою плівочкою. Здається, це те, що вона хотіла так почути.

– Ти це сказав… Я так хотіла це почути. Це взаємно! Я тебе також кохаю! Я так мріяла зустрітися з тобою. Ти не полишав моїх думок.

Її руки ще міцніше обхопили мене, а мої - її.

Найкращий момент за останній час. 

Не міг відвести свого погляду. Вона така красива. Наймиліша…

“Не можу більше стримуватися…”