ІІІ розділ

Ми сиділи саме на барі, оскільки всі столики були зайняті і так вийшло, що нас усі бачили. Бар був по центру залу, столики навколо, а позаду нас сцена та екран для караоке і звичайно після першого сету Катя захотіла поспівати. Ми замовили другий сет наливок і ніякої закуски, що було помилкою та вже як було. 

Отже, ми вирішили співати, дурна затія, Катя була перша. Я взявши мікрофон сказала що в честь її дня буду старатись попадати в ноти, адже голосу у мене як такого немає. Пісня, це фурор, точніше це наша з Катюхою улюблена Степан Гіга «Цей сон». Нам було всеодно, що про нас подумають інші, наливочка давалася взнаки, та закінчивши співати нам навіть аплодували. Вирішивши, що вже досить, передали мікрофон іншим бажаючим. Відтак другий сет вже потроху закінчувався і до нас підійшли нарешті, повилазили з тих чанів решта наших друзів. 

Та бар не резиновий і нам якимось чином організували столик, на який урочисто винесли торт для Катюхи. Було дуже круто. Ми замовили нарешті щось з'їсти, бо алкоголь реально почав бити в голову. Так вийшло, що столик нам якби поставили додатково, тож сиділи майже коло, якщо не сказати мало не на самій сцені. І всі, хто співав караоке, були досить близько до нас. Там ще був диванчик для тих хто не міг стояти і співав сидячи. 

Отже, ми класно проводили вечір, знаючи, що завтра додому, нікому не хотілося, щоб цей вечір закінчувався. Прийшла якась група виступати і караоке закінчилось. Та й Слава Богу. Бо багато було таких як я, геть без голосу. Люди почали танцювати і я теж вирішила, що варто трішки розім'яти м'язи. 

Потім почався повільний танець і я покрокувала за столик. Не встигла дійти до свого крісла, як хтось зловивши мене за руку, розвернув назад і міцно притискаючи до себе запитав:  
- Ти куди тікаєш? 
Я втративши дар мови підняла погляд і побачила його з милою посмішкою на устах.  
- Я за столик йшла, – весь цей час я не бачила його, звідки? Як? 
В моїй хмільній голові з'явилась тисяча запитань. 
- Нарешті поговоримо, - сказав він. 
- Нарешті не тікаєш, - відповіла я. 
- Знущаєшся? Я не тікав. 
- На заправці також? 
- Я просто поспішав.  
- І куди якщо не секрет? 
- На зустріч з колегами, сюди. 
- З колегами? 
- Так, в нас бувають такі спільні відпочинки, це зближує колектив, тому дирекція сприяє таким заходам, не часто, але два рази в рік точно. 
- Це ж треба таке, класна робота. 
- А ти тут з ким? 
- З друзями, святкуємо день народження моєї подруги. 
- Я щось не бачу твого чоловіка? 
- Він з дітьми вдома, якщо ти не помітив у нас взагалі то одні дівчата. А твоєї коханої я так розумію теж нема? 
- Нема. 
- І як вона відпускає тебе? 
- Так, як твій тебе. 
- Дуже смішно. 
- Ти надовго сюди? 
- До завтра, а що? 
- Шкода, ми на день довше, може залишишся? 
- Гадаю це недоречно. Он поглянь, як твої і мої знайомі на нас дивляться.  Нам ні до чого лишні розмови про те, чого насправді нема. 
- Тут ти права. Та знаєш інколи мені не вистачає тебе.  
- А мені тебе. Та ти сам усе закінчив. І чесно, я вже була забула, а тут ти? Не думала, що доля нас зведе взагалі десь, не те, що тут і так зненацька.  
- Я теж не думав. 

Тут пісня закінчилась і ми пішли кожен до своїх. Так і не закінчивши наш діалог. Мабуть нам би й години було мало. 

Всі почали розпитувати, хто це, хто? 
Я сказала, що просто якись хлопець незнайомий. Не знаю чи хтось мені повірив, зрештою мені було байдуже. Я пішла в номер, бо вже реально була досить п'яна.