Прогулюючись тихим, осіннім парком я відпочивала від метушні, постійного навантаження роботою, злих людей, які тільки і вміють ображати та наговорювати на інших.
Тут я відчувала себе ніби вдома. Вдихала ніжне та таке прохолодне до болю знайоме повітря.
Раз, і в цей момент, момент моїх роздумів на мене наштовхнулася собака. (досить велика собака) І вона навіть не налякала мене, а тільки облизала своїм мокрим язиком ніби привіталася зі мною)
Я вирішила і надалі продовжувати свій шлях . Шлях спокою. Але вона постійно йшла зі мною. Коли вже я зрозуміла, що мені не вдасться залишитися наодинці, то зрозуміла – потрібно знайти її господаря. Це було набагато важче ніж я думала.
Коли ми вже зневірилися, то Леслі (так я її назвала) раптово почала лаяти, і тягнути мене, адже я вела її за повідок.
-Лес, стій. Я не встигаю за тобою. – вона почала йти повільніше.
І ось я побачила її господаря. Це була дівчина років 16. Одягнена в теплу осінню куртку , її волосся було темного кольору та спадало вниз, адже було досить довгим. Вона була схвильована. Її обличчя було заплаканим.
-Чому ти від мене втекла? – сказала дівчина до Леслі, стаючи на коліна та міцно обіймаючи її.
-Це ваша собака? – запитала я.
-Ні, мого брата. Він поїхав у відрядження на декілька днів, і якраз сьогодні повертається. А я загубила Леслі.
- Як ви сказали? Леслі?