Зустріч

Даринка зосереджено згадувала, що саме потрібно купити. Як завжди,  не взяла корзинку і тримала продукти в руках. Сьогодні їй хотілося приготувати шарлотку. Дійшла до відділу з фруктами і похапцем  взяла кілька яблук.

 – Вам потрібна допомога? – запитав хтось за спиною.

 – Ні, дякую.

 Голос видався їй знайомим, однак вона, не озирнулася і пішла до каси.

  Біля камери схову жінка ненароком наштовхнулася на чоловіка. Торбинка випала з рук. Вони разом нагнулися, щоб підняти її. В цей час їх погляди зустрілися.

 – Це ти? – розгублено запитала Даринка.

 – Я так змінився? – Григорій не зводив з неї очей.

 – Так. Трохи. Рада тебе бачити.

 – Я також. Дозволь допомогти тобі.

 Жінка помітно хвилювалася.

 – Давай десь посидимо, вип'ємо кави та поговоримо, – запропонував Григорій. 

 Вони сіли за столик і замовили каву з тістечками. Даринка не знала з чого почати розмову. Григорій справді дуже змінився і не справляв враження щасливого чоловіка. Вона ледве упізнавала його. Усі спогади з минулого, неначе морська хвиля, поглинули жінку... Вони навчалися в одній школі... А потім доля розлучила їх. Коли Григорій від'їжджав, дівчина взяла з нього обіцянку, що він обов'язково їй напише. Вона вірила і чекала… І він написав. Написав, що не наважувався, що, можливо, вона його забула. Як вона могла забути?! Даринка відповіла і зав'язалася переписка. Дівчина з нетерпінням чекала його листів. Та ось приїхав і сам Григорій на її сімнадцятиріччя. Це був найщасливіший день в її житті… Потім листи приходили рідше. Він писав, що дуже зайнятий, а їй не вистачало його уваги.  Схоже, він не розумів цього.                                    

 – Скільки часу минуло з нашої останньої зустрічі? – раптом перервав тишу Григорій. Він із захопленням дивився на жінку. Час додав її зовнішності якусь чарівність. Чоловік милувався нею, як картиною в галереї.

 – Двадцять вісім років, здається, –  майже пошепки сказала Даринка.  Стільки всього трапилося за цей час!

  Дев'яності… Роки становлення української державності та розквіту торгового бізнесу. Влаштуватися на роботу за фахом немає можливості… Тож дівчина пішла працювати продавцем в крамницю. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім  чоловіком. Через рік вони одружилися...

 – А у мене таке відчуття, що ми не бачилися цілу вічність, – з сумом в голосі сказав Григорій. Його карі очі пронизували її наскрізь.  – Пам'ятаєш, яке спекотне було літо?

 – Я дуже добре все пам'ятаю, – відповіла жінка. Що знає Григорій про вічність?! Цілу вічність вона чекала кожного наступного його листа, кожного наступного побачення і цієї зустрічі...

 – Того літа ми розлучилися з тобою. Чому ти пішла від мене? – з докором в голосі запитав чоловік. Він був впевнений, що в усьому винні Даринчині примхи.

 –  Це ти пішов, –  спробувала виправдатися жінка.

 – Але ж ти не тримала мене, – наполягав Григорій.  

  Напевно у нього була власна історія їх кохання і розлучення.

 – Я хотіла, щоб ти залишився, – дивлячись у вікно, відповіла Даринка. Він так нічого і не зрозумів. Дівчина чекала, що хлопець боротиметься за своє кохання, як справжній лицар. Та, нажаль, її сподівання виявилися марними... Він просто встав і пішов... Пішов назавжди...

 За вікном почав накрапати дощик. Жінка пригадала, як одного разу вони майже до ранку просиділи на ґанку під парасолькою.      

 – Пам'ятаєш, як ми вперше поцілувалися?  Тоді теж ішов дощ, – ніби прочитав її думки Григорій.

 – Саме так, – усміхнулася Даринка, пригадуючи їх перший поцілунок. Ніколи в житті вона не відчувала нічого подібного. Завжди стриманий і прагматичний, хлопець виявився справжнім романтиком. Здавалося, вона досі пам'ятала дотик його теплих губ. Їй хотілося відчути їх знову.

 – В тебе є діти? – перервав її спогади Григорій.

 – Так. В мене три сина. Вже дорослі, – сказала жінка, уникаючи його погляду. Все життя вона сумувала за цим чоловіком, а зараз починала розуміти, що кохала не Григорія, а героя власних дівочих мрій і фантазій. Її уява завжди наділяла його найкращими чоловічими якостями. –  А в тебе?

 – Дві доньки, – з гордістю відповів Григорій. Дивлячись на Даринку, він згадував свою молодість. Його переповнювали давно забуті почуття з минулого. Він був красивий, повний сил, енергії і амбіцій. – Ти щаслива, Даринко? 

  Це питання спантеличило жінку. Чи була вона щаслива? А що таке щастя? Чи взагалі воно існує? Можливо, це кимось вигаданий міф. Все життя вона гадала, що зробила велику помилку і втратила своє щастя, коли залишила Григорія. А зараз, сиділа навпроти цього втомленого, змарнілого чоловіка і не знала, як себе поводити, про що з ним говорити. Все було якесь несправжнє. Можливо, вона потрапила у паралельну реальність, або це просто черговий сон…

 – Так. Я щаслива. А ти?

 Скільки разів Даринка уявляла їхню зустріч! Як багато хотіла сказати!  Розповісти, що усі ці роки вона берегла його листи, що він  снився їй і скаржився, як йому погано без неї, що вона мріяла і надіялась, як вони знову будуть разом... А тепер не знаходила потрібних слів. Куди подівся її Григорій? Що з ним сталося? Де той лицар, якого вона кохала усе життя і якому присвячувала вірші? Де її Айвенго? Вона не знала цього чоловіка.