8

«Дуга», – як рятівна соломинка виникла в мене думка. Точно там же є термінал, консоль, база керування, одним словом. Видно мої думки читала Земля, або ж ця думка в неї одночасно зі мною виникла, бо в чаті теж засвітилося: «Дуга».

Довелося знову шукати провідника, але на який сайт я не заходив, ніде його профілю не було. А болячка названа «коронавірус» все більше і більше захоплював людей і території. 

Навіть у мережі, хоч і більше жартів про корону, як головний убір, але ж все одно все частіше і частіше згадувався цей клятий вірус.

Все частіше зʼявлялися дані, де кількість смертей і просто хворих збільшувалася, країни масово вводили карантин. Навіть наші відзначилися. Побили автобуси з прибулими з Китаю. І один я знав, що ситуацію нічого не змінить і ніхто крім мене. Я надіявся, що все ж вийде.

От тільки змоги потрапити до «Дуги» поки не було. А код все більше ставав багряним. Нарешті я знайшов сторінку Олега в соцмережі. І там же знайшовся його номер. Тож щоб не зволікати на переписування я набрав.

Чути було, що Олег щось святкує. А святкував він батьківство. Що ж чудово, але без нього мені ніяк. Тим більше останнім часом статки не те що не побільшали, а навіть навпаки. Що ж лишалося лише чекати, інакше ніяк.

Наступного дня я зателефонував йому. І ми таки домовилися про зустріч. Бо розмова в нас була дійсно не телефонною. Зустрітися мали на тому ж місці в суботу двадцять восьмого грудня. Так перед самим Новим Роком, котрий поки не ніс нічого хорошого.

Налякати, як тоді Олег мене вже не зміг. Я вже був готовий. Ляканий, так би мовити. На дворі стояти було не дуже слушно, тому відправилися в перше ліпше кафе. Де я все і переповів.

— Та ну... Не вірю. Ти гониш. – не міг повірити Олег, – Ти тоді впав, вдарився і пролежав ну максимум хвилин пʼять. А тут цілу історію розповідаєш.

— Я знаю, що все це виглядає не правдоподібно, але... Без тебе ніяк, друже.

— Але моя Анька, вона й так на нервах...

— То скажи, що в відрядження відсилають.

— А робота, хоча, щось вигадаємо, але не тепер це точно. Дай хоч Новий Рік відсвяткувати.

— Добре.

На тому й вирішили. Після Нового Року. Хоча настрій був геть не новорічний. Снігу, як завжди останнім часом, не було. Вірус ширився, люди дуріли. Навіть вежі операторів стільникового звʼязку почали ламати.

Помилка в коді, що й сказати. Скоро все змінимо на краще. І з цими думками я відправився додому, де мене вже чекала Наталі.