Глава 4

Заледве жива баба Векла важко осіла поряд зі скринею. Серце шалено тріпотіло, дихання стиснуло залізним кулаком у горлі, з губ зірвалося шепотіння:

— Попередити старосту. Підняти людей. Я ще встигну, поки двоєдушник не увійшов у повну силу.

Навіть не одягнувшись до пуття, тільки в довгій спідній сорочці, жінка підхопила каганець і ступила у пітьму.

***

Настирливий грюкіт у двері розбудив старого Трохима.

— Кого це нечиста принесла посеред глухої ночі?

Чоловік хотів перевернутися на інший бік, та грюкіт став ще сильніший. Довелося вставати і брести до дверей. Відкривши двері, побачив ворожку, яка проживала на краю села. Зараз баба Векла нагадувала страшну мару з довгим сивим розпатланим волоссям і запаленими очима:

— Трохиме! Біда прийшла в село! Піднімай чоловіків!

— Що сталося, Векло? Це не потерпить до ранку? Вирішимо всі твої питання, тільки пізніше. Що в тебе сталося? Покосилася хатина чи тин упав?

Староста намагався лагідно говорити до нічної гості. Хто ж знає, що в тих відьом (як люди перешіптувалися) у голові? Розгніваєш необережним словом — і зляжеш від болячок, або ще в могилу зарані зведе.

— Ніколи балачки розводити! — Векла ніяк не могла заспокоїтись, — Двоєдушник завівся у селі.

— Не може бути, — Трохим ще в дитинстві чув перекази від дідів, що в сусідньому селі двоєдушник винищив усіх людей — не пощадив ні жінок, ні дітей, — Знаєш, хто це?

— Так. Михась Андріїв.

— Впевнена? Він же такий сумирний хлопчина, — староста не міг повірити словам.

— На свої очі бачила. От тобі святий хрест, — Векла перехрестилася.

Трохиму стало шкода талановитого маляра, але ж зовсім скоро хлопчина перетвориться на чудовисько.

— Веди, Векло, — не хотілося збирати чоловіків на розправу, однак староста був відповідальний за добробут сельчан.

***

Біля хати Костюченків зібралося мало не все село. Люди намагалися поводити себе тихо. Працьовита родина ніколи не викликала осуду односельців: завжди привітні, ділилися останнім, а по неділях ніколи не пропускали службу. Але вчорашні добрі сусіди миттю перетворилися на диких звірів, коли баба Векла вказала на тих, хто породив і виростив двоєдушника. Зараз односельчани мовчки обкладали хату соломою і сіном, щоб спалити на очищувальному вогні всю родину. Спочатку у двір послали місцевих хлопчаків, щоб задавили пса, інакше б господарі прокинулися від гавкоту. Також не забули попідпирати двері кілками, і дротами надійно закрутити віконниці. Як за командою запалили смолоскипи, наїжачилися вилами і дрючками.

Сельчани чекали наказу старости, хоча той ще до останнього вагався. Наперед вибігла простоволоса баба Векла і першою піднесла смолоскип до солом’яної стріхи. Червоні вогники миттю побігли по соломі, вверх здійнявся сизий дим. Чоловіки ніби подуріли — кидали запалені смолоскипи прямісінько на хату, що миттю перетворилася у пекельне багаття. Жінки заворожено дивилися, як заживо згорають їхні добрі сусіди, та в очах не було жалю. Тільки деякі тихо схлипували і молилися.

Несподівано з темряви ночі налетіли два дужих парубки і, проштовхуючись крізь стіну селян, кинулися відкривати наглухо підперті двері. Брати Іван та Петро Костюченки прибігли на допомогу рідним, над якими вчинили самосуд. Зірвавши двері, вони заледве не кинулись всередину, та звідти вирвався вогняний стовп. Переглянувшись, побігли до криниці, витягнули цебро води, і намочивши по рядну, обгорнулись з ніг до голови. Після чого Іван відкрутив одну віконницю і поліз всередину, а Петро послідував за ним.

Здалося, сельчани отямилися від ступору. Десь почувся жіночий лемент:

— Людоньки, та що ж ми робимо? Навела Векла на нас ману. Ми ж самі прибігли на криваву розправу. Де правдонька, люди? Бігом гасити пожежу. Інакше, вогонь зараз перекинеться на інші хати і наше село за ніч догорить.

Тепер уже сельчани вистроїлися рядком і передавали відра з водою, щоб загасити багаття. Векла підсліпуватим поглядом дивилася на догораючу хату:

— Тобі не вижити, двоєдушник. Далі справа за мною, якщо вогонь не пожер твоє тіло.

Раптом з-за лісу налетіли важкі чорні хмари, від грому похитнулася земля, блискавка поцілила у стару яблуню на городі. Холодні струмені зливи з шипінням впали на Андрієву хату, гасячи пожежу.