Глава 3

На роздоріжжі, неподалік пшеничного поля зібралася дивна компанія. Створіння з ріжками і цапиними ногами нетерпляче підстрибували на місці, вимагаючи розваг. Дивні, занадто високі, ніби вже всохлі, мертвяки роззиралися навкруги пустими чорними очницями. Низенькі, круглі чоловічки, повністю білого кольору, скалилися навсібіч, показуючи довгі гострі зуби. Окремо на поваленому дереві примостилася компанія відьом — як зовсім молоденьких, так і поважного віку. Деякі з прибулих поки не бажали набувати людської подоби: декілька псів, вовків, оленів, лисиць та куниць.

Погляди нечисті втупились у світлу пляму, котра швидко наближалась. Білосніжна сова, перевернувшись у повітрі, приземлилася сивочолим старцем у довгому балахоні. Чоловік обвів присутніх поглядом, і ті, в повазі, похилили перед ним голови. Кілька змахів руками — і збіговисько оточила пелена непроглядного туману, крізь який сторонній перехожий нічого б не почув і не побачив.

— Вітаю на черговому зібранні, шановні мешканці Потайсвіту.

У відповідь почулося ревіння, змішане з кваканням і рохканням. Лісові звірі набули людської подоби і наблизились ближче, щоб вклонитися повелителю.

— Раді служити, Силоборе. Навіщо звав? — вперед виступив старий чоловік, обличчя якого проорали глибокі зморшки, — Ще ж не настав час розплати?

— Хто з вас потривожив мою людську оболонку? — пронизливі очі оглянули кожного.

Якщо тільки-но збіговисько навісніло реготом і підвиванням, то тепер всі прагнули провалитися крім землю. Кожен точно знав, що не варто злити двоєдушника. Одне необережно сказане слово проти — приведе його в безконтрольний стан, коли небо й земля змішаються в танку шаленства, а нечисті виявиться замало місця під місяцем.

Потвори ховалися одна за одну, виштовхували наперед слабших. Краще відбутися слабкою кров’ю котрогось з бісів, ніж відчути на власній шкірі оскаженіння господаря.

Несподівано, розштовхуючи старших відьом, уперед вийшла молода дівчина з яскраво-рудим волоссям. Нахабна відьма метала очима гнівні блискавки, долоні стиснула у кулачки.

— Скажи, доки чекати? З кожною повнею ми всі відчуваємо збільшення сили, вона гарячим вогнем струменить по тілу. Одне твоє слово — і ми всі піднімемося, щоб показати всю міць, підкорити собі всю околицю. А там, як покаже.

Двоєдушник всміхнувся про себе, підійшов ближче до дівчини. Вона не зрушила з місця, дивлячись йому прямісінько в очі.

— Мальво, доню, ти ніколи не вміла чекати. Невже тобі хочеться потрапити в пекло без черги?

— Не хвилюйся, батьку. Якщо вже на цьому світі у мене чорти на побігеньках, то і на тому не вкинуть у киплячу смолу. Користуюся своїми методами, перевіреними, — нарешті опустила очі, тільки зиркала крізь вії.

Силобор крутнувся на місці, обвівши поглядом присутніх. Промовив шиплячим голосом:

— Мальва висловила загальну думку? Гаразд, я сьогодні поблажливий.

Навколо чоловіка здійнялося схвальне кувікання і пищання. За мить знову запала тиша. Двоєдушник вирішив посвятити підлеглих у свої плани:

— Оскільки я керую нечистю з ближніх сіл, то мені слід дещо вам пояснити. Я ввійду в повну силу, коли помре моє нинішнє тіло. Ви ж відчуваєте, чим могутніша моя демонська сутність, сильнішими стаєте ви всі. Я століттями чекав настільки міцного тіла, котре втримає і виростить мою магію. Попередні оболонки довго не витримували і помирали ще в дитинстві. Так, зараз я надзвичайно сильний, але хочу випробувати це молоде тіло на міцність. Добре, що Михась нічого не здогадується. Він турбується, коли хтось отак необачно викликає його надвір, а це для нього, а в першу чергу для мене, дуже шкідливо. Залиште його в спокої, коли я відпочиваю, і ви матимете дуже багато — Потайсвіт вирветься на свободу!