Глава 1

Михась з дитинства відрізнявся від однолітків. Якщо старші брати обожнювали грати у піжмурки і ганяли околицями з ранку до вечора, то менший все більше задумувався про щось своє, постійно вимальовуючи на землі дерев’яною паличкою химерні фігурки.

— Михасю, в тебе щось болить? — часом запитувала мама, поправляючи неслухняні вихри на дитячій маківці, – Ой, горечко мені з тобою.

Хлопчина лише дивився на неї величезними блакитними очима, не розуміючи, що від нього хоче ненька.

— Відчепись від сина. Гарний козарлюга росте. Я теж у дитинстві був занадто спокійний. Та від цього тільки клопоту менше, правда ж? Я більше турбуюсь за Івася з Петрусем — ті ще шибайголови. Посивієш, Ганю з ними.

Батько ніжно пригорнув матір, заодно спостерігаючи за синами-орлами.

— Може, ти й правий, Андрію. Тільки серце моє неспокійне за меншенького. Пам’ятаю, як за ним ходила, все мені сни негарні снилися. Здавалося, в наш дім забралося якесь страшне лихо і забрало наших дітей. Ніби чорний вихор закрутив мене, а потім тісно огорнув живіт.

— Ти мені нічого не казала, — спохмурнів чоловік.

— Я думала, що ти відмахнешся від мене. Тому ходила до баби Векли спитати поради, — Ганя опустила очі додолу, нервово перебираючи край фартуха.

— Але ж вона займається ворожінням! Як ти могла? Замість того, щоб порадитися з рідним чоловіком – бігати до знахарки! Отець Пафнутій, якби дізнався, відмовився б хрестити Михася. Чим ти тільки думала?

— Отож-бо. Однак, баба Векла навіть на поріг мене не пустила. Глянула скоса з-під брів і сказала, що моя дитина — породження диявола і вона не хоче накликати на себе біду. Хоча раніше подарувала мені оберіг для збереження дитинки в утробі.

— Це все дурниці. Викинь ту цяцьку, негарно носити на шиї те, що дано старою ворожкою. Все буде добре з нашим Михасем. Підросте — забудуться тривоги про його відлюдькуватий характер.

— Дай-то Бог, хотілося б у це вірити.

Ганя теж відкинула від себе погані передчуття і зайнялась звичайними хатніми справами. Та ще й потрібно приділити увагу величенькому хазяйству: подоїти корову, дати їсти свиням, загнати на ніч качок і курей. Довелося швидше поратися по господарству, бо насувалася страшна літня буря. Верхів’я тополь вітер шалено хилив донизу, ластівки черкали крилами землю, а в потемнілих хмарах, що бовваніли на обрії, майоріли гострі блискавиці. Стрімко потемніло, і перші важкі краплі залопотіли по запилюжених стежках.

На диво, Гані вдалося якось вкласти спати малих халамидників Івана з Петрусем, хоча надворі розверзлося справжнє пекло. Михась обожнював грозу і, припавши носом до шибки, спостерігав за лютуванням природи. Блакитні очі розширились від захоплення, а потилиця почервоніла від видовища.

— Хлопчику мій, не потрібно дивитися надвір.

— Мамо, пусти мене погуляти. Мені подобається гроза.

— Не сьогодні, Михасю. Завтра. Саме зараз по небу катається Ілля і блискавками цілить у чортів. Краще підемо спати.

Хлопчина насупився і намагався вирватися з материних обіймів. Та коли до них підійшов батько, вже не міг виявляти непослух. Михась довго вмощувався і нарешті засопів, тримаючи в собі образу на батьків.

Незважаючи на негоду, невдовзі вся родина спала спокійним сном. Раптом найменший син різко встав і направився до виходу з хатини. Очі Михася залишалися закритими, однак руки швидко знайшли завісу і відчинили двері. Хлопчина ступив за поріг, назустріч грозовій ночі. За вікном почулося надсадне собаче завивання, яке пробирало до кісток.