Епілог. Крила для двох

Минуло два роки.

Там, де колись була просто стоматологічна клініка, тепер стояв новий напис:

“Клініка «Фея» — лікуємо з любов’ю”.

Усередині все було інше: теплі кольори, жива музика, навіть маленький куточок із книгами й квітами, який Аліна називала “зоною спокою для душі”.

Вона зустрічала пацієнтів з усмішкою — тепер не боялася ні лікарів, ні болю, бо поруч завжди був Артем.

— Наступний! — покликав він із кабінету.

— Усе готово, лікарю, — відповіла вона, підморгнувши.

Кожен день у них починався однаково: кава, сміх, поцілунок у щоку — і коротке:

— Ти моя фея.

— А ти мій чарівник.

На стіні, біля ресепції, висіло фото: вони удвох, у білому халаті, з першого дня відкриття клініки. Під ним — маленький напис, який придумала Аліна:

«Кожен біль колись приводить до чуда».

Того ж вечора, коли клініка зачинилася, Артем вийшов до неї на вулицю з букетом лаванди.

— Сьогодні два роки, як ти вперше сюди прийшла, — сказав він.

— І досі не хочу йти, — відповіла вона, дивлячись йому в очі.

Він обійняв її, а потім тихо прошепотів:

— Пора відпочити, феє. У нас завтра особливий день.

— Чому?

— Бо завтра ми станемо родиною.

Аліна завмерла, потім розсміялася — щасливо, від душі.

— Я ж казала, що в зубних фей все закінчується казкою.

Наступного дня вони стояли біля вівтаря — простий зал, свічки, друзі поруч.

Марина кинула пелюстки, Олег тримав кільця, Даніель ніяково поправляв краватку.

Артем і Аліна дивилися одне на одного — так, ніби весь світ зник.

— Обіцяєш не лякати пацієнтів? — пожартував він.

— Лише серцем, — відповіла вона.

І коли вони поцілувалися, кулон у формі крила, який вона досі носила, спалахнув на світлі — наче сам Всесвіт благословив їх.

Бо справжня магія — це не феї, не чари і навіть не диво.

Це коли хтось одного дня заліковує твій біль — і залишається назавжди.