Розділ 19. Вечір чудес

Свято розгорілося на повну — вогні, музика, сніг кружляє, а на сцені ведучий оголошує нову забаву:

— Танцювальний конкурс для пар! Хто готовий — виходьте!

Марина з Олегом засміялися, Даніель уже потягнув Анну на танцпол. А Артем лише подивився на Аліну:

— Ну що, фея?

— Я не дуже вмію…

— Я тебе навчу.

Він узяв її за руку, і в ту ж мить музика змінилася на повільну мелодію. Люди навколо розступилися, вогники гірлянд засвітилися ще яскравіше.

Вона поклала долоню йому на плече, він обережно притиснув її ближче — і світ зник.

Лише їхні рухи, сміх і тепло.

— Знаєш, — прошепотів він, — я мріяв про такий вечір.

— А я думала, що казки бувають лише в книжках.

— Значить, ми просто знайшли свою.

Ведучий підняв мікрофон:

— А переможцями стають… Артем і Аліна! 🎉

Друзі аплодували, Даніель свиснув, Марина підморгнула.

Аліна розсміялася — щиро, без страху, так, ніби нарешті все стало на свої місця.

Після танцю вони всі зібралися біля вогнища. Кожен ділився своїм “маленьким секретом”.

Олег розповів, що хоче відкрити власну кав’ярню.

Анна — що планує поїхати вчитися за кордон.

Марина зізналася, що знову пише пісні.

— А ти, Артеме? — спитала Даніель, усміхаючись.

Він подивився на Аліну й відповів:

— Мій секрет — поруч. І я більше не хочу його приховувати.

Всі засміялися, а Аліна лише нахилилася й прошепотіла:

— А мій секрет — це ти.

Сніг падав повільно, немов сам час вирішив зупинитись, щоб дати їм можливість просто бути — разом, під зимовим небом, де народжуються справжні історії.

На Новий рік місто потонуло у вогнях і дзвінких сміхах. Сніг падав великими пластівцями, а Аліна стояла на балконі, тримаючи чашку какао. Артем підійшов тихо, з усмішкою, у руках — маленька коробочка, перев’язана срібною стрічкою.

— Для тебе, — сказав він.

Вона відкрила, і на долоню впав ніжний кулон — срібне крило, що виблискувало у світлі гірлянди.

— Крила? — прошепотіла вона.

— Ти моя фея, — відповів Артем. — Без тебе світ був би безсмаковий.

Аліна засміялася крізь сльози. Усі звуки, сміх, святкові феєрверки — усе зникло. Залишився лише він.

Вона зробила крок ближче, поклала кулон собі на шию і, дивлячись йому в очі, вперше сказала те, що давно зріло в серці:

— І ти мій. Навіть без чарів.

Він поцілував її, і цей поцілунок був спокійний, теплий — як обіцянка.

Світ, здавалось, нарешті став цілим.

Минув рік.

Клініка не змінилася: ті самі картини на стінах, той самий аромат м’яти й кави з рецепції.

Вона зайшла, несміливо, наче вперше. Артем сидів за столом, переглядав записи пацієнтів.

— Щось болить? — запитав, помітивши її.

— Ні, — усміхнулася вона. — Просто серце скучило.

Він піднявся, підійшов і тихо обійняв.

— Добре, що хоч одна зустріч почалася з болю, — прошепотів він, торкаючись її волосся.

— Чому?

— Бо тепер — тільки любов.

Вона підняла голову, зустріла його погляд і посміхнулася:

— Значить, навіть зубна фея може знайти своє щастя.

А за вікном знову падав сніг — так само тихо, як тоді, коли вони вперше зустрілися.

Але цього разу — вже не випадково.