Розділ 15. Тато і фея

Напруга у повітрі була така, що навіть дихати ставало важко.
Анна стояла посеред холу, розпатлана після сварки, очі блищали від сліз і гніву.
Аліна, холодна й мовчазна, стояла трохи далі, стискаючи телефон у руці.

— Ти злякала мою доньку, — пролунав чоловічий голос із-за спини.
Усі обернулися. Високий чоловік у темному костюмі, строгий, але з м’якими очима, ступив уперед.
— І хто тебе навчив вирішувати справи так? — звернувся він до Анни.

Анна підняла голову, намагаючись триматися гордо:
— Мій тато — президент. Я можу зробити так, щоб…

— Щоб що? — спокійно, але з холодом у голосі перепитав він. — Щоб усіх навколо покарали за твої примхи?

Вона замовкла.
Аліна підняла погляд і раптом зробила крок уперед.

— Тату, — тихо сказала вона, — це він.

— Хто він?

— Той, хто мене вилікував. І хто показав, що біль — це не страшно.
— Хіба що той біль веде до любові.

Артем стояв поруч, трохи розгублений, але щирий.
Він не очікував, що звичайна стоматологічна історія стане частиною чогось більшого.

— Ти справді більше не боїшся зубних фей? — усміхнувся він.

— Ні, — Аліна відповіла з лагідною усмішкою. — Бо я зустріла одну справжню. Вона носить халат замість крил.

Її тато дивився на Артема довго, але з повагою.
— Дякую, лікарю, — сказав він нарешті. — Не лише за здоров’я доньки, а й за те, що повернув їй посмішку.

І вперше за весь день у повітрі з’явився спокій.
Артем відчув — після цієї миті все вже не буде, як раніше.