Пролог

Кажуть, феї живуть лише у казках.
Але справжні феї не завжди мають крила — іноді вони носять білий халат і теплу усмішку.

Того осіннього вечора вона просто хотіла позбутися болю. Нічого більшого — ні пригод, ні магії, ні закоханих поглядів. Їй було вісімнадцять, і вона не вірила у долю.

А він… Він просто працював. Молодий стоматолог, який мріяв про просте життя — без зайвих драм. Але іноді доля не питає дозволу. Вона просто стикає двох людей у найнеочікуваніший момент.

Звичайний прийом у клініці став початком історії, яка змінила обох.
Біль зник, але залишилося щось сильніше. Щось, що не можна вилікувати — кохання.

*****************************

Я ніколи не любила лікарів.
У дитинстві боялася навіть запаху стоматології — цього дивного поєднання м’яти й металу.
І от — ось я, доросла, з паспортом у кишені та серцем, що б’ється швидше, ніж пульс від страху.
Зуб болів так, ніби хотів нагадати: “Живи, відчувай, не бійся”.

Я сиділа в черзі, стискаючи телефон у долонях. Хотіла просто, щоб усе швидше закінчилося.
А потім він з’явився.
Молодий, усміхнений, у білому халаті, з поглядом, у якому було стільки спокою, що навіть біль раптом відступив.

— Проходьте, будь ласка, — сказав він.
І його голос… він був тихий, теплий, як осінній дощ, що шепоче: все буде добре.

Я тоді не знала, що цей день змінить мене.
Що після звичайного прийому я повірю в диво.
Не у фей із казок — а в тих, що приходять тоді, коли тобі найболючіше.

Іноді фея — це просто людина, яка торкається тебе з турботою.
І з цього дотику починається історія.