Глава пьята

Портал відкрився. Дмитро та Ліраєль вийшли з нього обережно. Навколо них було лише тиша. Їх шлях почався на просвіті. Сонце тільки почало виходити,та своїми променями почало освіщати все довкола. Дмитро дивився на цей світ дуже не звичним для нього поглядом. Все що було йому у веденні, тепер виявлялося правдою.
Так вони опинилися біля зруйнованого людського селища. Що було цілим тут,так це самотній дуб,який річ біля зруйнованого забору.  Все що було колись селищем, тепер в очах виглядало суцільними руїнами. Тут навіть неможливо було дізнатися,чи залишився хоч хтось живий. Дмитро робив крок за кроком, дивлячись по сторонах,він очікував що зараз на них буде напад,але на його розчарування,цього теж не було.
Новий світ зустрів Дмитра та Ліраєль мертвою тишею та пустотою. Кожен крок їх по мертвій землі,віддавався болючими почуттями у обох. Ліраєль та Дмитро почали відчувати,коли вони разом налаштувалися на енергію цього місця,що жива енергія яка була тут до цього,стала покидати цей світ,немов вічна темрява застлала цей простір. Вони бачили суцільні зруйновані будівлі,згорівші дерева та забори,але ніде не було натяків на живих людей.
Вони вирішили ще подивитись місцевість. Ліраєль погодилася одразу,та Дмитро побачив тепер перед собою не звичайну дівчину,яка могла його критикувати за навчання,а навпаки тепер поряд з ним шла дівчина слідопит,вона так уважно придивлялася до землі,немов шукала загублений скарб, серед згорівшої трави. Раптом вона зупинила Дмитра,та показуючи на сліди сказала:
- Дивись! Тут є багато слідів,які прямують до одного лише місця. Бачиш,всі кінцівки взуття прямують по однаковому маршруту, напевно коли тут розпочався жах,вони массово йшли в одному напрямку...
Дмитро схилився туди,куди показувала йому Ліраєль,та справді по землі було видно багато слідів які прямували у одному напрямку. Але щось Дмитро сумнівався,щодо того факту,що вони самі шли туди. Та сказав своє зауваження дівчині:
  - Дійсно дивно! Але знаєш,я щось дуже сумніваюся,що вони самі прямували та таким великої купою. Таке враження що їх кудись вели. Давай пройдемось по цім слідах,та подивимося куди вони нас приведуть? - сказавши це, насамперед Дмитро хотів сам переконатися у своїй правоті. Щось йому здавалося,що на прикінці вони знайдуть відповідь.
Дівчина погоджуючи кивнула головою. Та вони крок за кроком шли по слідах,намагаючись не загубити їх з поля зору. Вони йшли повільно,озираючись,та прислуховуючись до навкола. Але раптом вони зупинилися. Сліди закінчилися,та тут на землі вони побачили характерні риси того,що нещодавно тут був відкритий портал. Тепер все що казав Дмитро підтвердилось.
Підійшовши ще ближче до місця де був слід порталу, Ліраєль завмерла. На землі вона побачила якийсь плащ. Піднявши його,вона ретельно роздивилася його,та переконавшись в тому що вона помилилася,видохнула тяжким повітрям. Це була одежа місцевого,який загубив одяг,коли переходив через портал. Він був розірван,та покритий багатим слоєм пилу. Слідів батька вони тут не знайшли.
Дмитро бачивши як тяжко дівчині,стояв поряд з нею. Він поклав руку їй на плече,щоб хоч якось заспокоїти,та сказав те що на його думку було необхідно:
- Так це напевно одежа одного з мешканців! Мені здається що коли тут все почалося,твій батько вже зник з цього селища. Бо тут крім слідів які йшли до порталу,є такі,що ведуть в іншу сторону. Якщо я правильно зрозумів,то там за селищем є дорога,яка веде невідомо куди. - Казавши це,він показував пальцями на сліди а потім в ту сторону де закінчувалось селище. Коли дівчина зрозуміла його натяк,він продовжив:
- А тепер уяви, батько твій був тут,поки не сталося лиха. Що якщо твій батько зазделегідь використав щось схоже на те,чим я відкрив портал,та швидко перебрався в інше місце? Ми ж нічого не знайшли,що могло доказати,що з ним щось трапилося! Якщо ми зараз підемо по іншим слідам,то напевно прийдемо саме в то місце. Я не повірю щоб біля такого селища,не було великого міста.
Ліраєль почувши це,знов як побачив Дмитро знайшла надію в його словах. Вона теж стала придивлятися до слідів,які тепер йшли в іншу сторону від того місця де вони зараз стояли. Від такого повороту подій, дівчина сказала:
- Слухай в ти маєш рацію! Щось мені підказує,що твої спроби у тренуванні,можуть себе проявляти серед справжніх пригод. Так я теж вважаю що біля цього селища повинно бути велике місто. Бо треба ж кудись продавати те,що вони тут вирощували та збирали. Ці сліди...Їх тепер тут зовсім не багато,таке враження що після того як людей перевели через портал,ті хто вчинив цей жах,теж прийшли до такої думки як і ти. Та пішли в ту сторону.- вона провела рукою в ту саму сторону куди нещодавно показав їй Дмитро.
  Так зійшовшись на спільній думці,що невідомі сліди приведуть їх до нового міста. Вони придивляючись та обережно почали йти по слідам,намагаючись як можна обережніше робити свої кроки,щоб не затерти і так ледве свіжі сліди.
Тільки вони дійшли до края селища,як вони почули що десь у кущах почало щось рухатись. Коли вони звернули увагу в тому напрямку,з кущів до них вийшов якийсь чоловік. Він був шалено наляканий,та коли він побачив Дмитра та Ліраєль,то з полегшенням звернувся до них:
- А ви не схожі зовсім на тих хто довів наше селище до знищення. Ви навіть не схожі на людей Хитрого Змія,який багато часу грабував нас,але нещодавно він з якимось іншим чоловіком,який мав жахливих істот,напали на нас,та всіх хто не скорився взяли у полон. Деякі заради життя самі здалися,та теж пішли. Той чоловік спочатку немов з кимось говорим через ментальний зв'язок,потім відкрився портал,всіх людей зібрали в одне місце,та декілька людей з банди пішло з ними,а решта попрямувала до Річного Міста,як я чув щоб набрати собі ще людей та припасів.
Почувши це Дмитро та Ліраєль подивилися один на одного,все що вони думали підтвердилось. Дівчина вийшла трішки вперед,та привіталася:
- Мене звуть Ліраєль! Я з іншого світу Сильванору. Так сталося,що ми з хлопцем шукаємо мого батька,ми не кривдимо людей. Та знаємо як це боляче,коли руйнують твоє рідне місце! Якщо ти не проти,можеш провести нас до Річного Міста?
Почувши слова Ліраєль Дмитро був у ступорі. Скоріш за все його здивувало те,що цей чоловік побачивши їх,одразу розповів що тут трапилося,та куди ділися інші. Друге що здивувало,так це той факт,що дивлячись на чоловіка він бачив,що той зовсім їх не боїться. Підійшовши ближче він звернувся до чоловіка:
- Мене звуть Дмитро! Я теж з іншого світу! Я підтверджую всі слова цієї дівчини. Але я дивлюся ви зовсім нас не злякалися,бо одразу все розповіли що було насправді. Це дуже дивно з вашого боку... 
Чоловік не здивувався навіть тому що сказав Дмитро,навпаки ці слова викликали посмішку на його обличчі. Тільки Ліраєль хотіла щось сказати,як чоловік перебив її одним жестом,та сказав:
- Все добре. Так я вас не злякався,бо справа в тому,що я в якомусь сенсі теж маю магічні здібності. Я відчуваю на відстані наміри та почуття людей. Коли ті прийшли до селища,я одразу зрозумів що буде лихо,бо від них шло таке чорне відчуття,що застигла кров,тому я і сховався. Але вибачте,я з вами не піду. Я можу вам тільки показати в яку сторону вам треба йти,якщо ви не будете зупинятися,то доберетесь до міста за три години.
  Дмитро та Ліраєль погодились. Чоловік підійшовши до них ще ближче,почав пояснювати їм шлях,він розповів все що знав,де можна звернути,де можна знайти коротший шлях. Навіть описав які стежки куди приведуть,та які наслідки чекають пару якщо вони підуть не туди. Коли все було пояснено,він склонив голову,попрощався та пішов своєю дорогою.
Шлях який показав їм невідомий чоловік,виявився дуже тяжким. Всю дорогу Дмитро та Ліраєль шли серед лісів,які з часом мінялися полями. Їм доводилося переходити через маленькі річки, через які лежали замість переходу звичайні каміння. Коли нарешті вони вийшли з цих місць,та на горизонті вже можна було побачити Річне Місто, Ліраєль не витримала та впала на траву змучена цим переходом.
Через декілька хвилин,коли втома пройшла,вони встали з землі та почали далі прямувати. Дорога тепер вела прямо до міста. Як раптом майже біля самого міста,вони почули якісь крики. Вони швидко збігли з дороги,та йшли на ці звуки.
Дмитро та Ліраєль обережно дійшли до того місця відкіля йшли крики. Сховавшись у кущах,вони тепер добре чули,що коїлося навпроти них. Дмитро дивився на поляну,де стояло три чоловіки,вони були вдягнені в чорне вбрання. На землі лежав ельф, придивившись Дмитро впізнав хто це був,люди в чорному оточили Алдариона,це був батько Ліраєль,він був живим,але ці люди не давали змоги йому встати на ноги. На його груді стояла нога одного з цих чоловіків. Тепер до Дмитра дійшли слова,які вони казали:
- Ми бачили тебе у селищі яке зруйнували. Та тебе не було серед тих,кого ми відправили у Царство Хаосу! Здайся нам,та ти отримаєш милість від Несучого Хаосу та його підлеглого Зефа. 
Дмитро бачив обличчя Ліраєль. Вона намагалася усіма силами не видати свою присутність. Але це було для неї дуже важко. Дмитро про себе подумав: "Ось воно що! Отже цей Несучий Хаосу вже знайшов собі маріонеток,які несуть хаос серед світів! Тепер зрозуміло куди був відкритий портал,та куди всі зникли! Але треба рятувати якось батька" 
Тепер дивлячись на те,як ці люди катують батька Ліраєль,він одразу відчув ненависть до них,вона почала наповнювати його з ніг до голови. Одразу в розумі всплили навчання з дівчиною та все чому вона навчала його.
Дмитро встав. Він показав рукою дівчині щоб вона залишилась на цьому місці,та не промовляла ані слова. Коли він був впевнений що все буде зроблено як треба,він вийшов з укриття,та сказав в сторону тих людей:
- Боюся з цього дня у Несучого Хаосу та його людей зьявилася проблема,яка буде як звір ходити по слідам! Він ні куди не піде,тим паче з таким монстрами як ви!
Він виставив вперед свою руку,та сконцентрував всю свою ненависть в уяві як з його руки буде вилітати полум'я! 
Полум'я зьявиллося дуже швидко. Воно пролетіло в сторону тих кривдників. Вдаривши в дерево яке стояло поряд з ними,воно розірвало його вщерть,та повітряною хвилею знесло троїх на велику відстань. 
Дмитро думав що буде звичайне полум'я у вигляді сфери. Але завдяки його емоціям та ненависті вогонь коли летів сяяв чистим світлом. Дмитро стояв та дивився,після того як піднявшись,ці троє у чорному побігли в іншу сторону,навіть не захотівши розібратися з ним. Там де стояло дерево, тепер залишився лише багряний слід,та все навколо почерніло,та перетворилося у попіл.
Верховний маг Алдарион видохнув. Ментальний тиск від цих людей Несучого Хаосу зник. Він лежав на землі,не розуміючи що трапилося. Коли він відкрив очі,то біля нього сидів молодий хлопець. Придивившись ретельно він впізнав в ньому Дмитра,того хто жив у світі Сильванору. Прийшовши до тями повністю,він промовив лише одне:
- Дякую тобі хлопче! Те що ти розповідав коли прийшов, тепер насправді твориться. Але де моя дочка Ліраєль? - він намагався встати,але був ще не зовсім спроможний.
Дмитро підтримуючи його,допоміг йому сісти. Та коли вони дивилися один одному в очі,то відповів:
- Не переймайтеся! Вона тут неподалік! Я відігнав тих хто вас катував,нам трьом тепер нічого не загрожує,але треба знайти місце щоб відпочити,та набратися нових сил. Щось мені здається,що тут скоро розпочнеться такий жах як і в минулому селищі. Бо вони як на мене не пробачать того,що якийсь хлопець завадив їм у чорних справах.
Коли все скінчилося до Дмитра та Алдариона підбігла Ліраєль. Вона спочатку обійняла Дмитра ,потім вся у сльозах кинулася в обійми до батька,та шепотіла:
- Нарешті ти знайшовся! Ти живий! Пробач що я залишила світ Сильванору без нагляду,але я мала тебе врятувати.
Алдарион дивився на Дмитра та на свою доньку. Він ще не розумів що насправді трапилося,раптом до нього дійшло все,та на його обличчі було багато емоцій. Він з одного боку був вражений тим що зробив зараз цей хлопець,з іншого,він вже не вірив знов побачити свою доньку та тим паче він вже загубив надію в тому,що зможе повернутися додому. Прийшовши в себе,він дивлячись на дітей сказав:
- Дякую ще раз тобі Дмитро! Ти рятував моє життя! Дивлюся моя донька зробила багато для того,щоб ти зміг таке зробити!- Він повернувся до Ліраєль,дивлячись в її очі сказав: - Не треба вибачатися доню! Світ Сильванору все одно в безпеці! Я радий що знов тебе бачу,це ти повинна мене пробачити,за те що я не сказав одразу про те що вирушу на пошуки правди. Тепер все що було у пророцтві збулося. Зіткнення світів почалося. Але Дмитро правий нам потрібно знайти місце,де ми зможемо набратися сил.
Вони всі погодилися та кивнули головою. Так вони підтримуючи все одно Алдариона увійшли окремою стежкою у місто. Серед людей вони вже не бачили людей Несучого Хаосу,але між ними проходило купа людей,які були дуже схожі на бежинців.
Так йшовши вулицею повільно,щоб не привертати до себе зайвої уваги, Дмитро та Ліраєль все одно прислухалися до навкола,та до людей яких вони зустрічали на шляху. Коли вони йшли,раптом з одного дому,відчинилися двері,з дверей обережно дивився якийсь чоловік. Придивившись Дмитро впізнав його. Це був саме той чоловік якого вони зустріли у зруйнованому селищі.
Він показав жестом щоб вони не робили зайвих рухів,та повільно помахав їм рукою натякаючи що вони можуть зайти. Дмитро обережно показав Ліраєль на двері,та вони усі разом не поспішаючи попрямували до оселі.
Зайшовши до домівки, Дмитро, Ліраєль та Алдарион побачили у середині багато людей,всі вони були дуже налякані,та шугалися малесенького шороху. У кожного з цих людей в очах читався страх,та надія що все ще мине. Побачивши їх, знайомий чоловік запропонував поїсти.