Глава четверта

Дмитро ніколи не був здивований тому,що всього можна добитися якщо приділяти для цього багато часу. Цей світ Сильванору тому був прикладом. За цей короткий проміжок часу,що він знаходиться тут у лісі біля ельфів,та з допомогою Лираэль,він навчився тому,що сам би за все життя не зміг би. Світ навколо нього був наповнений живою магією,та дивлячись на дівчину,в середині билось шалено серце. Але він відчував,що в неї щось трапилося.
Дмитро дивився на дівчину,та не зміг знайти слів,щоб розпочати розмову. Він сам ще досконало не відійшов від свого кошмару. Але розум прояснився,тому все що він бачив перед собою,з певністю міг сказати,що тут вже зовсім не тренування. Тому набравшись сміливості,він звернувся до Ліраєль:
- С тобою все гаразд? Я не зміг відчути тебе! Ти зараз виглядаєш так,ніби я провалив якесь тренування! Давай розповідай,бо я на тебе дивитися не можу в такому стані. В мене з'являється відчуття,що на мене дивляться купа очей.
Але дівчина не посміхалася. Дмитро бачив як по обличчю пробігла щось схоже на посмішку,але через секунду воно зникло. Та Ліраєль яка була ще вранці,ніжною та турботливою, тепер стояла перед ним налякана та безпомічна,що хотілося одразу обійняти її. А в її дивних очах,тепер було видно не захваті від подій та зустрічі з ним,а глухий, болючий відчай. Дівчина в підтвердження цьому відповіла холодним голосом:
- Але я прийшла зараз не заради того,щоб обговорювати твоє навчання! Це стосується мого батька... який сам дав дозволу тобі залишитися жити в нашому лісі! - її голос був тихим,та було чутно що він тремтить від напруги. - Верховний маг ельфів Алдарион. Він зник. Я намагалася зв'язатися з ним,та все марно. Після того як ти розповів про Несучого Хаосу,та тих останніх подій які ти відчув,мій батько був сам не свій. Але я відчуваю що він живий.Я планую піти його шукати,поки є така можливість...та хочу щоб ти вирушив зі мною,бо самій мені боюся не впоратися.
Дмитро трішки був вражений. Про себе він не міг сказати,що згодом він може стати якимось героєм,рятівником. Коли він читав такі книжки, тільки там він бачив це навіть епічним явищем. Але тут у реальному іншому світі,все було куди складніше. Він навіть до довершення не натренувався. Але потім він замислився.
Він добре знав по собі як це втрачати близьких. Йому це було дуже знайоме,але він одразу згадав свій сон,де на короткий час він бачив обличчя ельфа. Тепер він згадав на кого той був схожим. Та вирішив все розповісти дівчині:
- Перед тим як ти прийшла,я прокинувся від страшного сну. Я не міг зрозуміти,чи то було  ведіння,чи було все кошмаром. Але на декілька хвилин,я в цьому сні бачив обличчя твого батька.  З тих пір,як я тут зьявився,та почув пророцтво про Несучого Хаосу,зі мною завжди трапляється щось дивне. То відчуття,що повинно щось статися,то ось тепер сни. - Казавши це Дмитро був сам розгублений.
Дівчина слухала уважно,та коли почула розповідь Дмитра,то вбігла до нього у домівку. Він послідував її прикладу,та коли увійшов, дівчина сиділа на його ліжку,дивлячись на нього прямісінько в очі попросила:
- Я розумію що кошмари це дуже погано переносити. Але можна в дрібницях його згадати,ну хоча б якусь сталість,щоб можна було знайти зачіпку де це трапилося,чи хоч якісь ознаки,на які можна буде звертати увагу коли буду шукати батька. Будь ласка!
Дмитро колихнув головою у знак того що згоден. Він сів поруч з дівчиною,та намагався згадати як можна більше деталей з свого сну. Він розповів,як він бачив спочатку селище,воно було тихим та мирним,але було враження,що воно знаходилося в іншому світі. Потім він пригадав,що на це селище напали, спочатку він бачив людей у чорному,вони погрожували людям знищенням. Потім все було як у жаху,небо змінило свій колір,та серед людей у чорному,зьявиллися великі істоти,вони були покриті повністю вогнем. Серед цього хаосу,він і побачив обличчя батька,але воно було не довго,та зникло. Що саме більше запамьятав Дмитро та сказав дівчині,це те що казали ці люди: "Тепер все буде належати царству Хаосу"
Послухавши Дмитра дівчина замислилася. Вона почала щось пригадувати. А коли вона це зробила,то все так само дивлячись на хлопця,почала розповідати:
- Мабуть коли портал був відкритий вперше, батько відчув наближення хаосу! Він завжди боявся того,що пророцтво може збутися,тому завжди намагався захистити мене та ліс від небезпеки. Тепер мені теж зрозуміло,він опинився там,де як ти кажеш зьявиллися люди у чорному, тепер коли він переконався у правдивості пророцтва,то йому загрожує небезпека! Треба його знайти,та відправити додому. Бо якщо ми його втратимо,нашому світу прийде знищення.
Дівчина дивлячись на Дмитра,побачила по його очам,що він знаходиться в непорозумінні,тому вона вирішила пояснити все з самого початку йому:
- Коли ми почули вперше це пророцтво,то не один ельф цьому не вірив. Все почалося з того моменту,як я відчула твій прихід через портал. Вибач,але я все розповідала батькові,то він сам сказав щоб я пішла подивитися кого принесло. Коли я покидала домівку, батько вже був сам не свій,він був у роздумах. Потім коли ми з тобою зустрілись,я зрозуміла що ти не приніс нічого страшного нам,та коли ти розповів про того "Несучого Хаосу" та що в нього є такий же артефакт,то коли ми прибули сюди,я знов все розповіла батькові. Тому на нараді,саме він дав згоду щоб ти залишився жити з нами. А коли як ти сказав,що було відчуття що повинно було щось трапитися,то це ти відчув як знову був відкритий портал. Ми з батьком теж це відчули,але від цього так тягнуло жахом.
Тепер послухавши Ліраєль,до Дмитра все нарешті дійшло. Все що відбувалося за весь цей час,було між собою пов'язано. Спочатку вони всі були налякані його появою,потім він сам бачив яким був її батько на нараді,та як він швидко виніс рішення про те щоб йому залишитися жити,та надав доступ до всіх знань магії. Напевно він вже зазделегідь знав,що так воно і буде. Це ведіння,яке йому було,це вже було останнє,що підтвердило його думки. Тепер все що світ Сильванору боявся,почало збуватися.
Дмитро подивився на дівчину. В ньому прокинулася якась дивна рішучість. Він знав що на емоціях він може зробити все,але зараз воно було занадто потужним. Він взяв Ліраєль за руку,та немов пошепки сказав:
- Добре. Ми знайдемо твого батька,та повернемо додому. Якщо буде потреба,ми залишимось стільки часу в іншому світі,поки ми не знайдемо відповідей на усі питання.
Дмитро піднявся з свого ліжка,та дістав з під подушки маленький предмет,який на вигляд тепер був,немов він у руці тримав перо для написання рун. Ліраєль дивилась на нього з дивом та надією. Він підійшов до дверей,та почав малювати щось схоже на арку. Дмитро почав пригадувати те місце,де він бачив своє ведіння,намагаючись сконцентрувати увагу на деталях того місця. Як все получилося,там де були двері,почав з'являтися портал.
Ліраєль встала та підійшла до хлопця. Вона знала,що тепер їх чекає непередбачувана пригода. Постояв ще трішки, Дмитро та Ліраєль вступили у чрево порталу.