Глава третя

Дмитро прокинувся. Його серце билося дуже шалено. В вушах стояв невідомий звук,немов хтось стукав металом біля нього, також було чутно як багато людей кричать від жаху. Все це було дуже жахливим для усвідомлення. Від цих звуків навіть почали вибрація у кістках. Він сів на своє ліжко, дивлячись на подушку,він побачив сліди свого вологого поту,він хотів зрозуміти що саме хотіло показати йому це ведіння. Цей сон був жахливим та таким реальним,все було занадто детальним для того щоб бути просто уявою. Дмитро думав що це наслідки того,що нещодавно він відчував,що повинно щось трапиться,тому його уява почала малювати такі страшні картини. 
Йому снилося,що він стоїть десь у невідомому світі,в який він потрапив через свій артефакт. Це не був цей світ Сильванору,він занадто був різноманітним,він бачив зовсім інших людей,там не було ельфів. Але щось дивне було в цьому місці, багато було багатих домівок,усюди було чутно сміх та музику. Але небо було якимось дивним,воно тепер сяяло так,немов на ньому світить не одно сонце,тим паче у різних куточках неба. Потім це місце немов дало тріщину,там де він бачив домівки,немов реальність почала сходити з глузду,все переміщалося так швидко,немов сам час почав швидко бігти. Там де була земля,тепер бачилися сліди від горіння,вони нагадували слід людини. Цих слідів було дуже багато,вони змішувалися зі слідами звичайними. Таке враження було що якісь люди почали горіти,та намагалися зловити інших.
Але раптом все потемніло. Ця темрява була якась неправильна. Вона нагадувала Дмитру нафту,таку чорну та густу. Серед цієї темряви почали доноситися голоси,він не міг розібрати а ні слова,бо все було як глави потойбічного світу.
Спочатку все це було як звичайні тіні,вони були замазані темрявою,немов це було одне суцільна темна пляма, тільки нагадувало що ці без форми згустки мраку,по звукам то віддаляються то наближаються,немов плавають по світу. Дмитро не бачив нічого,навіть неможливо було побачити обличчя,яке вимовляло цей шопіт. Дмитро хотів було покликати,того хто там знаходився,але його розум накрило одразу спазмом,що він навіть не зміг закричати. Було таке враження,що він став глядачем якогось жахливого спектаклю.
Але потім,вся картина знов почала змінюватися. Відкриваючи куди більш страшне видовище.
Те що Дмитро сприймав за темноту,це виявилися люди. Вони усі були вдягнені у чорну одежу. Вони бігали по місту немов чорні хмари. В те що здавалося сонцем,це були жахливі величезні істоти. Вони були вкриті вогнем,та коли вони робили крок,вся земля горіла під їх ногами. Торкаючись своїми лапами що нагадували руки,навіть домівки починала палати немов маленькі свічки. Усе навколо пішло ряба тінь,від такої пожежі,все навколо накрило густе простирадло диму. Воно було чорним,немов темна ніч найшла серед білого дня. Істоти ходили по місту,ламаючи все на своєму шляху. Ті хто не встигав втікати,зникали без сліду під ногами цих створінь.
Люди намагалися давати відсіч цим істотам. Ось серед купи шматків домівок,вийшов якийсь старий ельф. Він почав кричати якесь закляття,але серед усього не можливо було його почути. Дмитру щось нагадувало це обличчя,але картина швидко змінилася на іншу,залишивши в наведенні хто це був.
Картина перенесла його туди,де стояли люди у чорному вбранні. Вони не були у центрі події,але те що один з них,тримав руку до гори,казало на те що вони керують усім що зараз там відбувається. Лише слабі слова доходили до Дмитра: "Ви усі тепер у володінні Несучого Хаосу! Припиніть цей жах,станьте слугами Хаосу,та живіть собі! Ми все одно візьмемо вас у полон, тільки наслідки будуть гіршими!"
 Тепер Дмитро зрозумів,що це за люди та звідки вони взялися. Він став глядачем,де почалася боротьба Світла та Темряви. Ті люди стояли в стороні,знаючи що їх істоти доведуть справу до кінця. Чим більше вони роблять супротив,тим більше наносять руйнування ці вогненні істоти. Все йде до того,або вони стануть слугами для темряви,або все буде знищено.
Потім якось раптом, Дмитро відчув йому знайоме відчуття. Поряд з людьми у чорному відкрився портал. Тих людей які здалися по своїй волі,почали проводжати у портал. Тепер сон змінив становище. Він немов як і всі люди,пережив знов цей перехід між світами. Коли вони пройшли портал,немов удар відбувся у всьому тілі. Вони стояли у світі, який повністю був покритий темрявою. Але цей світ палав блискавками у небі. Під час одної з блискавок, Дмитро побачив величезний замок,до якого вела тропа. Цей замок був великий,немов скульптура з обсидіану. Його тільки вигляд наводив жах. Там на самої височенної вежі,бачилося у вікнах,що там горить світло. Вони потрапили до рук господаря цього світу.
Потім картина повернулася знов в той світ,звідкіля все почалося. Але тепер це місце змінилося. Там де були будинки, тепер знаходяться руїни,вони були як змійка,тягнулися по всім вулицям. Серед цих руїн,немов маленькі ниточки,тягнулися люди,вони йшли під наглядом людей у чорному. Їх вели до порталу,але різниця була в тому,що всі ці люди були тепер полоненими.  Вони йшли повільно,інколи багато з них падали,та одразу вставали,бо були побитими людьми у чорному. Спостерігати за цим було важко. 
Але тепер Дмитро побачив,що за цим усім придивляється якийсь інший. Він був вдягнений не так як інші з цього світу,тому дуже виділявся з всього цього. Він навіть не заходив до порталу,просто спостерігав за деякими людьми,як всі інші зникають у серці енергії. 
Все закінчилося так швидко,як і почалося. Дмитро тепер розумів: все що він побачив  це не просто сон. Зіткнення світів почалося,це було лише перший крок. Тепер загроза всесвіту,та багатьом світам,стала не лише тонкою легендою,це тепер виявляється справжньою реальністю. Тепер немає кордону між "там у іншому світі" та між "безпека" тепер всі існуючі грані між світами стали тонкими. Тепер все діло часу,коли застигне інший світ це Царство Хаосу. 
Коли сон закінчився,у кімнаті було тихо та спокійно. Дмитро згадав усі деталі свого сну, тепер не міг ні про що думати. В його думках тепер були лише ті люди,які потрапили до рук Несучого Хаосу,та ті яким ще буде змога відчути на собі всі жахи його божевілля. Він дивився на своє ліжко,та не хотів,щоб світ Сильванору опинився на такому ж місці. Хоч він розумів,що це був лише сон,але у кожному сні є своя правда.
Дивлячись у своєму житті на вікно,Дмитра досі не відпускало те ведіння про замок. Він і досі немов стояв перед ним,та тепер відчував на собі невідомий погляд. Він намагався згадати,чи бачив він когось у тому замку,але все було марним. Але сам факт того,що цей світ та портал який він бачив,нагадали йому той самий час,коли відчуття чогось страшного були в нього. Тепер цей сон глибоко залишиться у Дмитра в пам'яті. Дмитро по ворушив головою,та ведіння того замку без сліду зникло.
Дмитро не захотів більше лягати. Він тихо зібрався,та вирішив вийти на свіже повітря. Йому треба було побути на вулиці,щоб привести себе у порядок. Серце все ще билося як скажене. Він не розумів,все що йому наснилося коїться насправді,чи те було просто бурхлива реакція уяви на його почуття. З такими думками він вийшов на вулицю,та побачив що напроти нього стоїть Ліраэль,на неї зовсім не було обличчя.