Частина третя: Незапланована пригода Глава перша

Частина третя: Незапланована пригода
Глава перша 
Дмитро вже тиждень знаходиться в світі Сильванору. Після того як його накрило відчуття що повинно статися щось погане,Ліраэль наполягала на тому,що тепер потрібно більше практикувати,від однієї теорії сили та здібності не наберешся.
Ось тепер,кожного дня вони у двох завжди проводять час за межами дому. Дмитро тепер вивчив властивості кулону,те що завдяки йому він може відчувати настрій Ліраєль,та інколи буває таке,що він читає її думки,але робить він це не навмисно.
З самого ранку,не встигнув досконало прокинутися Дмитро вже заздалегідь відчував,що дівчина прямує до нього, швидко вмившись,він очікував коли двері його житла відкриються,та на порозі зьявиться та світловолоса дівчина. З кожним разом,він все більше почав відчувати що коли вона з ним,то все навколо становиться таким чарівним,немов немає того відчуття,що він зовсім в іншому світі.
"Ось зараз я стою тут,та відчуваю на собі її ментальний скан! Вона навіть прийти до мене без цього не може. Але я дійсно вдячний за те,що вона опинилася зі мною. Завдяки їй я навчаюся набагато швидше,чим це робив сам". 
З такими думками Дмитро стояв біля столу,на якому лежали книжки,які йому подарувала дівчина. Поки він водив пальцями по ним,його двері відчинилися,та на порозі зьявиллась Ліраєль,яка замість привітання видала таке:
- Ти видаєш багато шуму, -мелодійним голосом проговорила вона,та з нотами осудження промовила: - Твої думки гучніше лісових духів. Та тебе за метри можна відчути,бо пахне так,немов поряд ціле поле ялинок та квітів.
Дмитро посміхнувся,він звик вже що ця дівчина з'являється саме з такими фразами. Але щось було в цьому чарівне,схожого на ознаки ніжності та турботи, тільки мало це все іншу форму. Ось і тепер почувши ці слова,все у середині раділо,хоч на вигляд це було зовсім не привітання. Тим часом дівчина дивлячись на нього,знов почала критикувати:
- Досить вже в хмарах літати! Треба йти щоб знов практикувати. Чи ти думаєш,якщо ти так будеш про мене мріяти,магічні здібності самі в тебе заберуться? - вона підійшла до нього,та  взявши його за руку потягла на вулицю
Так завжди тепер починався його день. Навчання практичної магії. Адже Ліраєль була великою у своєму сенсі чарівницею. Вона як і він,весь свій час проводила в досконалу майстерність,кожного разу робивши себе ще краще,тому вона і була зовсім одна. Але для неї та як в для Дмитра це був лише маленький плюс у світогляді.
Дмитро та Ліраєль шли по вулиці,а над їх головами світило сонце. Дерева давали легку прохолоду,бо ліс Сильванору був таким густим,що тут серед дерев легко можна було заблукати. Доріжка була вкрита м'яким мохом,що давало враження що ти ходиш по ваті,чи пливеш по хмаринках. 
Що не скажеш потраплянець. Класика жанру,де тепер він у головній ролі. Все чому він навчився у своєму світі,тут стало непотрібним,але завдяки цим знанням,його розум швидко адаптувався до нового світу.
Ельфійка. Це слово було завжди романтичним у книжках. Дивлячись на поряд Ліраєль, Дмитро бачив перед собою лише високу,струнку,шкіру з кольором слонової кістки та волосся кольору зрілої пшениці,вони як поля були розпущені та легко колихалися на вітрі. Але більш всього в дівчині Дмитру подобались очі - огромні,мендалевидні,вони чимось нагадували йому кішку,та були кольору немов золота. Вона шла поряд з ним,з самого початку їх знайомства між ними зьявилася довіра один до одного. Та що робило їх ще більше схожими,так це та академічна цікавість,до всього нового та незвичного.
Вони прийшли за межі селища. Тут скрізь росли величезні дерева,та біля них протекала маленька річка. Вони вибрали це місце не раптово,воно було далеко від усіх очей,та їм обом не хто не заважав тренуватися. Хоча це було й для того,щоб хоча би під час тренувань була можливість відчувати близькість.
Перші спроби були справжніми тортурами. Дмитро намагався зробити вогняний шар,як він пам'ятав з книжок,які він читав у своєму світі. Він нервував,що піт почав з'являтися на лобі,він так намагався уявити як згусток полум'я зьявиться на долоні.
- Ти намагаєшся запалити сірник,направив на нього велику хвилю води - флегматично прокоментувала Ліраєль,спостерігаючи за його спробою. - Магія - це не насилля над світом. Це діалог.
Вона стала показувати йому першу вправу. Треба було не створювати енергію,а відчути її,як тоді на пляжі. Струмок життя,який проходить скрізь усе: дерево під ногами,вода яка тече неподалік,навіть повітря.
- Заплющ очі. Припини думати про "магію". Просто дихай.
Дмитро сидів годинами,намагаючись засвоїти цей "подих світу". Спочатку він відчував як б'ється його серце,та потім,коли він заспокоїв свої думки,все пішло куди краще. Він відчув у своїх долонях непомітну вибрацію. Це було схожим на звук струму,який проходить скрізь дроти,але воно було теплим та живим. Він потягнувся до цього відчуття своєю свідомістю.
    Тріск! В однієї руці плясав маленький згусток полум'я,а в іншій немов на ниточці висіла рожева квітка. Потім до неї добавилися декілька молодих листочки.
Дмитро подарував цю квітку дівчині. Від цього у середині його,щось дуже гаряче пробігло по тілу. Від таких відчуттів,на нього напало тремтіння. 
Ліраєль вперше за цей час посміхнулась. 
- Я дивлюся ти зовсім не безнадійний! Ти дуже швидко вчишся,та з часом в тебе виходить все краще. Дякую за подарунок,мені зовсім ні коли так не дарували! Це дуже незвично з твоєї сторони,адже ми знайомі мало часу,та я не заслуговую такої уваги.
Дмитро вперше побачив як дівчина покрилась рожевим рум'янецем. Йому самому стало приємним від того що він щойно зробив,для нього це був перший крок,в тому сенсі що він зміг зробити щось приємне дівчині. Та сказав у відповідь зовсім інше:
- Чесно кажучи,я роблю це вперше за своє життя. Мені дійсно небайдуже що ти опинилася поруч,та не знаю як би я всьому навчився,якби ми не зустрілися. Вважай це подарунком в знак моєї довіри та відвертості до тебе. Тим паче ти й сама напевно все прекрасно відчула завдяки нашому зв'язку з кулоном. - Він провів рукою по кулону,який висів у нього на шиї.
Після цього моменту,як вони обидва помітили, тренування пішло куди швидше. З кожним разом,як вона показувала якусь вправу, Дмитро виконував його з першого разу,немов він це міг робити вже давно. Дівчина вчила його налаштовуватись ментально на використання сили природи,для цього потрібно була вся його уява. Але знаючи аспекти як матеріалізувати те що ти уявив,для Дмитра це не викликало ні яких складнощів. Кожна вправа за допомогою його уяви та віри,була виконана так чітко,навіть швидше ніж він тільки почав про це думати. Так проходили хвилини,потім години,коли вся природа почала виконувати бажання Дмитра та підкорилася його волі.
Так вони вирішили влаштувати заняття біля річки. Задача була проста: підняти воду у повітря та сформувати з неї сферу.
- Єдина твоя помилка,ти завжди все хочеш отримати швидко! Поспішаючи ти не отримаєш результати. - Якось з нотами ніжності сказала Ліраєль. - Дивись на мене.
Вона повільно повела рукою над водою. Ніякої поспішки та суєти. Її рухи були схожі на течії самої ріки - плавні,повні грації,та з легкістю. Вода беззвучно піднялася з річки та повисла перед нею ідеальною дзеркальною сферою.
Дмитро кивнув та намагався повторити. Він зібрав усю волю і кулак та різко смикнув рукою вверх. Пролунав  гучний "ПЛЮХ!", та його з ніг до голови накрило прохолодною водою.
Ліраєль навіть не здивувалася. Вона лише сколихнула головою,та скинула декілька краплин зі свого рукава та подивилася на мокрого Дмитра.
- Я ж казала: не поспішай.На сьогодні достатньо. Тепер можна йти додому та відпочивати. Ти витратив вже багато сили на тренування,тому тепер в тебе не виходить. Але ти молодець,в тебе гарно все получается, тільки треба більше тренуватися,щоб все не вилетіло з голови.
Дмитро вже й сам почував себе змученим. Він не відчував нічого навколо,його вже тягнуло до землі,та весь розум хотів провалитися у сон. Ліраєль бачили його стан,взяла його під руку,та вони повільно пішли в сторону дому. 
Вже був вечір,прохолода була дуже приємна,та від неї все більше хотілося до ліжка. Вони йшли мовчки,бо всі сили були витрачені на тренування. Коли вони підійшли до домівки,лише небагато хвилин подивилися один одному в очі. Тепер їм не треба було у голос казати слова,кожен міг ментально відчути один одного. Так не кажучи ні слова,вони пішли по своїм домівкам,щоб завалитися у сон.