Глава четверта

Потрапив у портал Дмитро почав себе погано почувати. Все у середині вжалося у комочок,було таке враження,що ще трішки,та з його внутрішнім світом станеться каша. Думки втратили свої орієнтири,вони блукали по розуму немов безліч атомів, намагаючись розбити простір,щоб виплеснути все назовні.
Але раптово все скінчилося,портал відкрився так несподівано,що Дмитро не зміг себе втримати,він випав з нього на свої коліна,тяжко дихаючи,він відчув своїми дотиками що знаходиться на прохолодній землі,в те що вона була дуже мьягенька,говорило про те що він опинився на траві.
Так привівши своє дихання у порядок,він намагався встати рівно,але внутрощі казали зовсім інше, тепер йому потребу ще деякий час,щоб усе його внутрішній світ прийшов до ладу,тому він просто сів,щоб хоч якось відчувати себе спокійно. Але коли він сидів,то був здивований,те що він був на землі вкритою травою,це було доказом того,що він ще мав змогу аналізувати те що відчуває.
Перед його очима розкидані були дивовижні пейзажі,куди би він не дивився, усюди оточували могутні ліси. Дерева тут були високі,десь вони були товстими, а в деяких місцях тонкими,їх листя були такими великими,що можна було вкритись немов ковдрою,в під промінням сонця,вони давали гарну тінь,та серед них можна було побачити як грають сонячні зайчики.Вся земля під ним була вкритою соковитою та яскраво-зеленою травою,коли він провів рукою по верху трави, складалося враження,що він проводить рукою по бархату.
Дмитро і у своєму світі любив гуляти серед дерев у парку. Але тут було все зовсім по іншому,він заплющив очі,та вагаючись відчути свої почуття,здивувався,в його душі немов грала музика арфи,заспокійливими нотами текла вона по його тілу. Він відкрив очі,відчувши себе у повному порядку,піднявся на ноги,та зробив перший крок. Так крок за кроком,він йшов обережно,старався нічого не зачепити,бо цей новий світ так і вражав своєю красою та чарівним життям,якого не хотілося позбавляти.
Він пішов в сторону дерев,він хотів знайти хоч якусь дорогу,по якій він зможе вийти з цього місця,бо треба хоч щось знайти собі,може тут є якісь люди,хоча знаючи з книжок які він завжди дома читав,в таких світах мешкати може хто завгодно.
Так він повільно дійшов до лісу, повернувши погляд звідки він прийшов,він побачив яскраву зелену поляну,але за цей час портал зник,та не було і натяку на те,що тут щось було. Та раптом Дмитро почув якийсь звук у стороні великого дерева. Звук нагадав йому як ломаєиься гілка на дереві,коли хтось намагається залізти на саму вершину.
"Цікаво в тут мешкають ельфи чи гноми? Може цей ліс населяють одні вовки? Щось мені здається,що той старий Охоронець Часу не встиг мені досконало все пояснити! Ай добре,я вже звик до того,що завжди потрібно дізнаватися все самому,після того як вляпався у якусь справу"- сам про себе розмовляв Дмитро. Але його перебило те,що хтось заговорив:
— Ты кто? — роздався мелодійний голос.
Із-за дерева вийшла дівчина в довгим сріблястим волоссям та гострими вушками. Дивлячись в її очі, здавалося враження що то сяють безліч зірочок.
  Хлопець аж мову втратив,все що він думав та читав ,ось стоїть перед ним,та дивиться на нього таким пронизливим поглядом, начебто хоче розгледіти в ньому щось дуже важливе. Але він згадав що треба привітатися,тому без усякого міркування проговорив:
— Я Дмитро... А ты... эльф? — не те щоб здивовано,але скоріше щоб переконатися у правоті запитав він.
Дівчина кивнула:
— Я Ліраэль. Вітаю тебе незнайомцю  в Сильванорі, світі ельфів. Люди рідко потрапляють сюди. Коли я відчула ,що відкрився портал у наш світ,я боялася що сюди прийдуть жахливі істоти або злі люди. Та дивлячись на тебе,я відчуваю в тобі чисте серце,та велику жагу до знань,яка тебе і привела сюди.
Дмитро стояв неповорохнувши. Єдине що він робив,це крутив у своїх руках артефакт,завдяки якому він потрапив у цей світ! Раптом до нього забігла така думка: "Якщо я сюди потрапив так легко,то й той Несучий Хаос,чи як його там називати,міг сюди потрапити? Може саме про це і мала на увазі ця дівчина?"-якось замислився над цим Дмитро,що навіть забув,що перед ним стоїть дівчина,та уважно за ним спостерігає. Але коли вона побачила артефакт,то тоненьким голосом проговорила:
-Тебе сюди привела древня магія,в це може означати що ти був послан для того,або нашкодити,або навпаки допомогати. Справа в тому,що тільки у кого чисте серце та не має жаги до влади,може потрапити у наш світ,іншим сюди неяк не потрапити,бо стоять захисні чари,які блокують портали для таких.
Дмитро одразу зрозумів,бо він багато читав книжок про ельфів та їх чари,що вони якщо захочуть можуть зробити так,що навіть якщо будеш шукати їх день та ніч,всеодно не зможеш знайти,бо ельфи були великими чарівниками у сфері маскування,та і просто їх магія була куди сильніше,ніж інші магічні практики.
 

Дівчина дивилася на нього все так само зацікавлено, хлопець відчував на собі її погляд,та він і сам був людиною почуттів,звикший до того,що коли бачить якусь людину,спочатку буде уявляти її в рамках почуттів,а потім завдяки висновкам того,що він відчуває знаходячись поряд з цією людиною,можна вже думати як поводити себе далі. Відчувши в дівчині доброту,яку він завжди мав в собі, Дмитро подумав що треба розповісти про все,чому його сюди принесло. 
-Справа в тому Ліраэль,що я прийшов з іншого світу не нашкодити,а навпаки допомогти,хоча сам поки не знаю чим да і як. Там десь в інших світах, зараз починає своє тайне відродження людина,у якої велика жага до влади,в нього теж є цей артефакт древньої магії,яку він хоче задіяти,щоб наводити страх на всі світи,та якщо хтось не буде йому служити,я навіть уявляти не хочу на що він здатен!-сумним голосом казав це Дмитро,бо він казав правду,ту гірку правду з якою йому тепер треба було жити в іншому світі.
Дівчина слухала мовчки,вона навіть не намагалася перебивати Дмитра. Але дивлячись на неї,було по обличчю видно,немов вона згадала щось дуже важливе коли почула коротку розповідь хлопця. А потім все таким жи мелодійним голосом сказала:
—Я тебе зрозуміла! Та це я відчула вже в тобі,що ти зовсім не з цього світу,я навіть трішки здивована,що в інших світах є такі чисті серцем люди,які навіть не хочуть нашкодити рослинам. Але довго ми так стояти не можемо,якщо це дійсно так,те що ти розповів,то нам треба йти до нашого міста,тут не далеко, треба всього то зайти у глибину лісу. Просто наш світ не для людей,і ми вимушені ховатися серед дерев. Ходи зі мною, тепер це і твій світ,раз ти потрапив до нас.-вона махнула Дмитру білою ручкою,показуючи щоб він йшов за нею.
Дмитро пішов слід за дівчиною. Вони разом йшли мовчки, тільки іноді зупиняюсь,щоб почути скрізь лісовий вітер,як десь чутно голоси незнайомих тварин. Ці звуки були то далеко,то приближалися до них,але раптово,мабуть відчувши запах людей,вони ставали все ледве чутними.
У Дмитра з собою нічого не було, тільки в руках цей артефакт часу,який він тримав досі у руці,щось йому здавалося,що саме цей артефакт починає давати йому якусь здібність,він став енергійніше йти по нерівній землі лісу,навіть не зупиняючись відпочити. Йому здалося,що вони з Ліраэль не йдуть,в пливуть по вітру,зовсім не торкаючись землі.
Так вони йшли,по відчуттям здавалося що вони йдуть не довго але час у цьому світі казав зовсім інше. Почалися сутінки,що говорило,скоро настане темрява,але не хто не збирався поспішати. Тут у лісі, хлопець почув якусь мелодію,вона була далеко,але з кожним кроком,вона була чутно все громше. В попереду нього,немов на позов мелодії йшла чарівна дівчина,на фоні сутінок вона мала дивовижну сріблясту фігуру.
Тепер в лісі Сильванору Дмитру з Ліраэль здавалося що по всьому лісі лунає знов якась пісня,але це було таке враження,що ця пісня їде з самої землі,вона доносилась знизу,до самих вух. Дмитро почав слухати уважно,але дивлячись на те як не звертаючи увагу на це,дівчина немов срібла свічка прямує по дорозі,то він теж не став довго звертати на це увагу.
Но ліс мовчав. Тільки іноді,коли вітерець був особливо тихим,можна було почути як десь знов подає голос,нічна тварина. Але це було дуже далеко,патом дівчина зупинилась,вона повернулася до Дмитра,на її обличчі грала якась дивна посмішка,в вона дивилася на хлопця,немов відчувала що в нього все палає від враження того що він бачить та чує. Тому вона звернулася до нього з тихим як цей вітерець голосом:
-Тут в лісах Сильванору,де ми зараз з тобою йдемо,мешкають дивні нічні "Співаючі квіти" це ти чув їх мелодію. Вони ростуть на землі,та сховані під самим деревом,як би ти не хотів,но у сутінках,а особливо у темну ніч ти не зможеш їх побачити, тільки можна слухати їх мелодію,яка чарує та надає спокій! Вибач але тепер мені треба дещо зробити,щоб ми дібралися до дому вдвічі швидше,хоч ми вже не далеко,але треба дійти поки не наступила кромішня темрява,тоді той хто буде у лісі,може накликати на себе біду,яким би добрим він не був!-з тією ж посмішкою дівчина все пояснювала Дмитру.
Дмитро слухав,та спостерігав за дівчиною. Вона якось дивно водила руками,немов намагалася щось знайти у повітрі,очі вона заплющила,та щось тихесенько немов легенький вітерець,промовляла. Раптом біля неї зьявиллося щось схоже на проміння сонечка,воно кружляло навколо дівчини,дававши стільки світла, скільки було необхідним.
Дівчина побачила здивування Дмитра,тому одразу вирішила пояснити йому,що саме вона зробила:
-Кожен нльф має при собі здібності викликати на допомогу "Світляка - провідника,це як ти помітив крихітні вогники,вони кружляють по повітрю та тільки ми почнемо йти далі,вони будуть допомогати нам дійти до дому щоб ми ні де не заблукали чи не пішли іншим шляхом. Тому ходімо,ато вже темніє,та вже хочеться відпочити,та й тобі теж це необхідно в вже зранку ми будемо вирішувати що до чого,та я зможу показати тобі наше місто,щоб ти зміг все побачити.- сказавши це вона повернулася в ту сторону в яку вони йшли,та тільки вона зробила крок,ці маленькі вогники полетіли попереду неї.
Дивлячись на це диво,хоча Дмитро не був здивований цьому,бо начитавшись про такого роду магії,він був готовий це побачити,але зворушливо це було дивитися власними очима. Він пішов далі за дівчиною,вона тепер виглядала немов Місяць біля якої кружляють маленькі зірочки. Вони світилися то цвітом вогню,то якимось м'яким голубим світом,но завдяки ним вони йшли по дорозі додому.
Поки вони йшли мовчки,спостерігаючи за дівчиною Дмитро сам не помітив як він став розуміти вітер,як тільки вітерець починав дути,він заплющив очі,та у розум неслась думка,це було не його,бо оде змінювало інше,в голові малювались образи яких він не міг розуміти.
Поки вони йшли під освітлення маленьких провідників,в лісі Сильванору, Дмитро не побачив жодного звіра, напевно вони вже спали,або магія ельфів якось впливала на них. Поки він думав про себе,дівчинка зупинилася, повернувши до нього своїм обличчям,вона наче пошепки проговорила:
-Ми вже прийшли! Але я повинна тебе попередити,ми ельфи,лісові мешканці,коли настають сутінки,та перед самою темнотою ми лягаємо спати. Тому я тебе зараз проведу в твої апартаменти,щоб ти відпочив та виспався! В з ранку я тебе розбуджу,та будемо вирішувати що з тобою робити! Добре?
Погодивши махнув дівчині головою,Дмитро намагався хоч щось побачити на новому місці,але така темрява серед дерев,та тим паче коли всі відпочивають,не давало змоги розгледіти все до самого ранку. В дівчина все так тихо вела його стежкою,та раптом зупинилася біля якогось дерева,вона відчинила щось дуже схоже на двері,та протягла рукою,запрошуючи Дмитра заходити,в сама як примара зникла.
Зайшовши у свої апартаменти куди запросила пройти Ліраэль, Дмитро одразу побачив що приміщення,якщо це можна було так назвати,було дуже світлим та затишним. У середині він побачив багато живих рослин,а повітря наповнене ароматом квітів та свіжістю лісу. В такій кімнаті він відчув гармонію та спокій,які немов колискова тягнуло його на сон. Він ліг,та сам не помітив як миттєво заснув.
Ліраэль розбудила Дмитра з самого ранку,коли він прокинувся,ранкова свіжість одразу пройшла скрізь його тіло. Протерши очі після сну,він побачив щось схоже на ведро з водою,та одразу обмив обличчя прохолодною водою,сон миттєво зник з його лиця. Він подивився навколо,але дівчини у кімнаті він не побачив,тому одразу вийшов на вулицю,та був зовсім вражений тим що він побачив.
Справді дівчина стояла на вулиці, тільки трішки вже далеко від дверей,вона помахавши рукою,показала,щоб Дмитро йшов за нею. Дмитро йшов тихо,озираючись по різним сторонам,до його очей доходила уся краса міста,де він тепер опинився. Він помітив як деякі ельфи полюбляють тендітні деталі - вітражі з кольорового скла,ліхтарики з квітів які весіли немов іграшки,також було усюди багато фонтанів та водоспадів прямісінько біля дому,це дивувало Дмитра.
Дівчина побачила який здивований йшов біля неї Дмитро,вона знала що він відчуває,тут не треба було навіть читати його думки,всі його емоції вона бачила по його блакитним очам та обличчю. Тому вирішивши скоріш ще більше здивувати ніж просто розповісти,вона тихо заговорила до хлопця:
-Справді дивовижне місце! Правда? Але все це тільки ти побачив у середині міста. Вся наша краса навіть навколо міста чатує,бо ми ельфи зазвичай будуємо домівки в лісі,на великих деревах,але буває знайдеш таке місце біля чистого озера,чи в долині,а ще навіть на схилах гір.- Казавши це, дівчина дивилась яким здивованим та враженим був Дмитро йшовши мочки поряд з нею. 
Дмитро не міг не погодитися,те що Ліраэль розповідала,навіть його бурхлива уява не змогла би таке намалювати,та він колихнувши мочки головою,дивився на всю цю дивовижну картину,він одразу зрозумів що для будівництва використовують ельфи тільки природні матеріали - дерево,камінь живі гілочки навіть ліани та квіти. 
Так йшовши не знаючи куди за дівчиною,раптом незрозуміло звідки вийшла дивовижна тварина,вона стала,та так ретельно дивилася на них. Сама тварина на вигляд була оленєм,але що саме дивне,в нього були золоті рога. Це була дуже велична тварина яку побачив тут Дмитро,ну крім ще тих вогників '- провідників. Але рога цього оленя так яскраво сяяли на сонці,що не можна було очей відвести.
Дівчина дивилася на хлопця,вона посміхалася коли він був в котрий раз здивований красою її світу. Вона зробила легенький жест рукою,немов кликаючи когось. Адже раптом на її та Дмитра головою,пролетіло немов скажена бджола,вона летала навколо них,не даваючи змоги йти далі. Дівчина хохотала від цієї гри,в Дмитро був ще більше вражений. Те що літало на ними,мало мордочку лист але маленьку,та на спині в неї були сріблясті крила,ось що робило такий звук немов пролетіла бджола.
Кожна така істота робила світ Сильванору по-справжньому чарівним та незабутнім для Дмитра.
Мудріші з ельфів зібралися під кроною могутнього дерева. Туди до них прийшов і Дмитро,його спокійно привела Ліраэль. Вони сіли навпроти мудреців,та чекали коли вони почнуть говорити. Раптом самий старший на вигляд,звернувся до Дмитра:
-Так ти кажеш,що в інших світах десь блукає людина,у якої є такий самий артефакт часу? Та він буде намагатися підкорити усі світи під свою нову владу? Якщо ти кажеш правду,а сам ти завдяки такому артефакту опинився у нас,то виходить все що нам казали у легенді збувається-задумкувато казав старий. Він сидів та перебирав рукою свою сиву бороду.
Так Дмитро все розповів Ліраэлі все про Несучого Хаосу,а вона все передала старецям із роду. Нема було чого приховувати,бо все було насправді,тому він встав,і повільно відповів:
-Так пані старейшини! Я прийшов до вас з іншого світу,за допомогою артефакту часу,він відкриває портал в будь-який світ,так я і опинився у вас! Я не маю жаги до влади,та прийшов з добрими намірами! Той у кого є такий самий артефакт,взяв собі імья "Несучий  Хаосу,та має наміри заволодіти у свої володіння усі світи! Та я навіть уявити не можу що він може зробити! Але якщо я тут,то я хочу будь-якою ціною допомоги людям інших світів,але я і сам не знаю на що я здатен!
Сказавши ці слова Дмитро опустив очі до землі,бо він справді не знав,чим він зараз може бути корисним. Коли він тільки потрапив у інший світ,він не знає на що здатне його розум та уява,що він зможе зробити тут,поки в нього не буде якогось досвіду. Він навіть не зрозумів,що саме за пророцтво було сказане,не то щоб щось придумати для протидії. Але старий ельф немов прочитав його думки,тому що дивлячись на нього,він сказав:
-Спочатку часу,коли зорі були ще молоді,а ліса співали на мові вітру,ельфи жили завжди в гармонії з світом,та іншими світами. Так ми теж маємо змогу мандрувати часом,але не такими методами як ти молодий хлопче. Так ми зібрали багато світків,котрі зараз знаходяться в середині Великого Древа,там був цікавий такий світок з пророцтвом. То пророцтво казало,що коли світло по темніє,а із-за грані прийде Хаос,який не має імені,то він наведе велике лихо:
Коли три луни зійдуться воєдино,
Коли коріння дерев перестануть рости,
Коли останній лист впаде без вітру,
Прийде те що ніколи не народився,
Він не знає жалю та не має страху
А ім'я йому - Хаос!
Коли ми це почули,ми зрозуміли,що не народжений,бо він буде з іншого світу. Якщо він знайшов артефакт часу,то це велика катастрофа,від цього зникнуть цілі світи,і пісні ельфів вже не кого не зможуть зцілити.
Довгі роки,ми ельфи не вірили в ці слова. Поки не появився ти юначе,та не підтвердив те,чого ми так боялися. Тому я прошу,залишайся з нами,ми тебе навчимо всьому що тільки знаємо. Всі наші магічні секрети ти будеш вивчати тут. І коли прийде час,то ми будемо готові до будь-якого дива.
Тоді Ліраэль взяла вперше Дмитра за руку,та по його тіло пробігло якесь заспокійливе тепло,воно одразу зняло напругу,та розум став таким ясним і чітким,немов він зараз скупався у прохолодній воді. Дивлячись на дівчину,яка с посмішкою дивилася у відповідь,вона сказала своїм тихим голосом:
-Залишившись з нами,те наберешся багато знань. В я в цьому буду тобі допомогати. Я тебе навчу всьому,що ти бачив коли ми йшли в сутінках сюди. Хоч ти не схожий на нас,ти будеш справжнім ельфом, тільки у магічному сенсі.-її голос лунав як мед для Дмитра. Він тільки сором'язливо погодився.
Дмитро залишився жити в світі ельфів,він почав жити в їхньому місті,де домівки були прямісінько в деревах,а поряд завжди ходили олені з золотими рогами.
З тих самих пір,коли Дмитро зьявилася у світі ельфів,кожен тепер точно знає: велике зло - це тиша,яка сидить у себе в царстві,вона не буде сама діяти,вона буде маніпулювати іншими світами,наводячи страх та жахи,щоб всі служили саме йому. А поки є хоч одна маленька надія на те що світло та чистота сердець існує,то ця тінь хаосу не зможе перемогти.