Глава друга

Ступивши скрізь двері, Дмитро опинився в якійсь маленькій кімнаті. Єдиним світлом тут було це факел,який самотньо висів на стіні. Там де від факелу падало світло,він побачив що вся кімната вимощена також самою плиткою яку він бачив у коридорах. Тут не було більше нічого,не ліжка,щоб можна було подумати що це спальня,цілковита пустота. Здавалося враження,що він потрапив у якийсь простір,де немає жодних орієнтирів.
Він намагався відчути щось,знаходячись у цієї кімнаті,але крім невідомого та почуття пустоти,він ні чого не зміг в собі відчути. Це нагадало його життя,де він завжди був на самоті. Та з таких роздумів його вибило те,що десь із темряви,у кінці кімнати,він почув в свою сторону:
-Вітаю! Нарешті я дочекався того часу,що зможу с тобою зустрітися! Я багато спостерігав за тобою,та дуже був вражений побаченим. Це змусило мене на те,щоб привести тебе сюди,щоб зустрітися з тобою хлопче!
Там де пролунав голос,з темного кута на світло вийшов незнайомець,він був на вигляд похилого віку,та весь був вдягнений в чорний плащ чи мантію,голова була покрита капюшоном,що не давало змоги побачити не обличчя,ні очей,по яким можна було би дізнатися наміри людини. Така поява здивувала Дмитра,но не як не налякала,тому що спокійно він звернувся до говорившого:
-Вибачте! Ви мене чекали? А ми хіба з вами знайомі? Як це ви за мною могли спостерігати?-почав засипати питаннями він того кто говорив,та потім сказав те що йому здалося необхідним саме в цей час :-Якщо чесно я вже не розумію що зі мною відбувається! Чи то моя уява так грає з розумом поки я сплю,чи я вже одержимий божевіллям що не маю поняття про реальність!-засмученим голосом проговорив Дмитро.
Бо після цього,він насправді вже збився с пантелику. Це не було схоже на сновидіння,та не могло бути плідом його бурхливої уяви,все відбувалося як насправді. Відповідь незнайомця дала тому підтвердження:
-Так дійсно ми з тобою не знайомі! І це відбувається все насправді,хоч і виглядає не зовсім правдоподібно! Дозволь мені представитись! Мене звуть Охоронець Знань! Це ім'я я вибрав не випадково! Бо я являюся мандрівником у часі! Я не являюся плідом твоєї уяви. Я прибув з іншого світу,але давай трішки поступово буду давати інформацію,щоб ти мав змогу досконало все зрозуміти? Якщо хочеться звісно дізнатися всього!- з повною серьєзністю казав Охоронець Знань та в його останніх словах чулося нота насмішки.
Все що він почув,здалося йому таким загадковим та нереальним. Інші світи,яких ніхто ніколи не зустрічав, мандрівник часу? Все це виглядало дуже неправдою,але дійсність була на очах,це справді відбувається з ним тут і зараз. Він всім своїм нутром відчував,що слова цього Охоронця правдиві. Та запитав те що хотів дізнатися насамперед:
-Так ви праві! Все треба дізнаватися поступово.Я просто не можу повірити,що зі мною це відбувається. Я відчуваю себе немов у казці! Але я хотів би дізнатися про вас та звідки ви прийшли! Бо для мене це вже діло цікавості та жага знань змушує дізнатися саме це! Розкажіть будь ласка,що це за інший світ? Та як саме ви попали в наш світ?
Дмитро запитливо дивився на чоловіка у капюшоні. Він стояв спокійно,не подаючи ні яких ознак здивування,таке було враження що саме цього він очікував від нього! Щось відчувалося таке загадкове в людині,немов щось дуже знайоме...Бо не встиг Дмитро уявити звідки можливо прийшов старий Охоронець,як той таким спокійним та довірливим тоном почав свою розповідь:
-Як я вже казав,я прийшов з іншого світу! Наш світ неможливо знайти,бо для одних він буде як щось неймовірне,для інших він буде всього лиш уявою. Там у світі,я був самим старшим із групи мандрівників. Так ми себе там називали,бо полюбляли мандрувати по навколишнім землям,збираючи купу знань,які можуть нам дати вдосконалити свій світогляд,щоб потім дати своїм людям. Наші люди живуть у злагоді,в нас немає таких порівнянь як великий,та малий. Єдине що може нас розділяти,так це досвід.
Дмитро слухав мовчки, дихання його саме завмерло,щоб не порушити цю дивовижну розповідь. Яка проникала у розум,та малювала за допомогою уяви,все те що було почуто. А старий Охоронець,продовжував розповідати:
-Так в останній раз коли я мандрував місцевістю,я забрався у гори. Мені хотілося подивитись на світ з висоти. Відчути,як почувають себе птахи коли літають. Та мою увагу відволікла одна дуже на той час цікава знахідка... Я подивився під ноги,та побачив дивовижний предмет. Він був червоним,немов дорогоцінний камінь,але грався усіма різними кольорами.Коли я взяв цей предмет,в мої руках з'явилося якесь тепло,воно розповзлося по всьому тілу,немов у середині мене,ожив промінь сонця. Але те що я потім зрозумів,збентежило мене. Як виявилося,цей предмет був якийсь артефакт,він почав впливати на мій розум,уява почала видавати картини інших світів з їх населенням,но це виглядало неправдоподібним для мене. Тоді мене потягло ризикнути,та утримав перед собою образ світу який вплив у голові, перед мною з'явився портал. Я не довго думаючи,не знаючи що мене чекає пішов у середину. Таким чином я став мандрівником часу.- зупинився розповідати Охоронець,та уважно дивився на Дмитра.
А дивитись було дійсно на що. Дмитро слухаючи,навіть сам не помітив,як широко розкрив свого рота від здивування. Йому все було так цікаво та загадково,що уява сама почала малювати ці самі епізоди,оживляючи кожну деталь. Він навіть спіймав себе на думці,що він тем немов мандрівник,подорожує часом,коли читаєш книжки,чи просто уявляючи в свої голові якісь дивні пригоди.
Коли він оговтався від свого здивування,йому одразу прийшло у голову думка,що усе що він почув,це лише поверхня айсберга,та запитав те що йому хотілося почути,бо він хотів більше знати,що трапилося далі:
-Якщо ви зараз тут,в іншому світі,це означає що щось трапилося,або може трапитися! Інакше не має логіки та сенсу,в тому щоб ви мене чекали тут!-задумавшись проговорив Дмитро.
Охоронець махнув головою,дав зрозуміти що саме так і є. Та у підтвердження цьому він продовжив свою історію.
-Так тут цілком правий! Коли я мандрував за допомогою цього артефакту,я побачив багато чого цікавого,але я бачив ще і погане. Як у всіх світах, з'являються бажання володіти чимось особливим,як всі ті знання які вони отримують,використовують заради власних бажань та пристрастей. Заради влади,вони не дивляться на інших. Тому коли я повернувся,я захотів здихатись цього артефакту,щоб у інших не було змоги побачити цього,та не перейняти таке руйнівне мислення а ще гірше не загорітися бажанням втілити це в своє життя.- Охоронець трішки спинився,переводячи своє дихання,та потім продовжив говорити:
-Коли я повернувся,то розповів все іншим мандрівникам,про цей артефакт,та до чого може привести якщо його використовують. Але як потім виявилося,один з наших мандрівників теж знайшов такий, тільки за багато раніше мене,та вже використавши його багато разів. На нього стало вливати те що він бачив,та він загорівся бажанням сам володіти усіма світами. Він навіть взяв собі жахливе ім'я "Несучий Хаос" щоб наводити страх та підкорити всі всесвіти під свою владу. Але я старий,щоб якось йому завадити,тому я вирішив знайти собі заміну,таку,яка не була б під впливом власних бажань,чистим серцем та душею. Так я опинився тут!
Тепер Дмитру стало все зрозуміло,що може бути,коли така людина,з такими намірами почне мандрувати  світами,там де є багато знань та багатства,він може змушувати нападати один світ на інший. Знаючи що кожен може розбагатіти,вони залюбки виконають його примхи. Але від цього будуть гинути багато життів,тим паче в різних куточках часу та простору. Останнім часом йому таке було дуже знайомим. Але Дмитра тепер мучило інше питання,тому він одразу вирішив його задати:
-Але чому саме наш світ? В нас теж бувають війни,один бажає володіти над іншими. Жага до багатства та влади наштовхують одну країну на іншу. В нас немає чого шукати,тут всі схожі на таких як той Несучий Хаосу. Тільки це можна побачити в кожній людині,яка тихо витримує свого часу.-палко та з прикрими нотами говорив Дмитро. Та Охоронця це не здивувало,він спокійно відповів:
-Я побачив ваш світ! Мені стало дуже прикро,які люди тут населяють. В них немає жодного бажання шукати щось корисне для себе,вони вибрали жити життя одним днем,не думаючи про свій розвиток та розширення свого світогляду! Але є велика різниця між нами! Ваші люди не мають гадки що існують інші світи. Вони думають що це вигадка,плід уяви письменника,який пише фантастичні сторінки. І якщо їм сказати що вони не праві,та все існує,вони просто в це не повірять. Всі люди які населяють цей світ,звикли вже жити так,немов все інше це загадкові казки,які не можуть бути правдою. Їм спокійніше жити в замкнутому світі,не знаючи всієї правди,бо вони просто не готові таке восприйняти,та їх розум не зможе таке собі уявити.
Дмитру можна було це в не казати,бо він сам все чудово бачив та спостерігав за своїм часом. Всі люди дійсно жили так,немов їм нічого в житті вже не треба. Вони не хотіли,в точніше не хочуть щось міняти для себе,щось знаходити корисне,для того щоб усе існування людей мало хоч якийсь сенс. Жити без сенсу не має значення,багатій ти чи бідний,з таким світоглядом ти немов пуста кімната де немає на що дивитися,бо все що могло бути прекрасним,воно давно загублене.
Але Дмитро стоячи напроти цього похилого охоронця не міг ніяк зрозуміти,а саме того як він сплячий у своїй квартирі,в у сновидіннях він знаходиться тут? Це виходило за межі уяви,навіть неможливо було це намалювати,щоб розум блукав окремо від тіла. Тому не довго думаючи,він задав саме це питання яке так і кортіло зірватися з вуст:
-Скажіть будь ласка! А як таке можливо,що я зараз знаходжуся з вами,хоча моє тіло лежить десь у реальному часі окремо? Та чому ви вибрали саме мене?-як здалося Дмитру,він протороторив це дуже швидко,але судячи по посмішці на обличчі Охоронця той все зрозумів,та щиро відповів на питання:
-Вибач що мені прийшлося вибрати саме ментальний спосіб поговорити з тобою,а не відкрити якийсь портал,щоб ти в тілесній формі прийшов до мене. Бо ваш світ такий надзвичайний,що коли збирається купа людей в одному місці,то поява чогось надзвичайного,може посіяти паніку та хаос серед присутніх,а я цього не дуже хотів.-якось з сумним тоном у голосі проговорив Охоронець. Та трішки так простоявши мовчки відповів:-Чому саме ти?- Охоронець знань трохи замислився, мабуть підбираючи правильні слова,та потім продовжив:-Тому що ваші люди самі ж схилені до хаосу. Це можна сказати так: пожежники, котрі самі ж запалять пожежу,, книжки, котрі заборонено читати бо вони відкривають щось нове. А люди, вони майже перестали бути людьми… В цих людях немає людяності, тільки попадеться змога добитися влади,вони не зупиняється не перед чим,навіть перед своїми принципами! Дай таким людям змогу чи покажи як добитися чогось великого,вони це зроблять не дивлячись на наслідки. Але ти зовсім інший,ти протилежність вашого світу! В тобі немає тієї жаги до багатства та влади,ти як мандрівник,шукаєш сенс буття,щоб потім обрести радість у власному житті. Та бажання допомогти людям,яких ти не знаєш,це багато значить. Я не даремно за тобою спостерігав. Так я спостерігав за тобою тоді,коли ти сидів на самоті,ніби ховаючись від людей. Мабуть це від мого погляду різко підскочив,та почав ходити туди сюди,щоб збити те відчуття що на тобі лежить чийсь погляд.Тому ти і завоював мою довіру!- щиро та відверто сказав Охоронець.
Після того як він це почув,Дмитру стало все зрозуміло,чого в нього було таке враження що за ним слідкують. Все стало на свої місця,немов усі маленькі шматочки пазлу зібралися у цілу картину. Але він не міг повірити,що саме з ним це відбувається. Все таке чарівне та загадкове,як він собі уявляв у своїй голові. Правда була для нього дуже зворушливою,що він ледь-ледь не забув що ще хотів дізнатися. Тому він зібравшись з думками,та з серйозними очима,почав питатися того що більше всього його турбувало протягом цього діалогу:
-Так добре! Мені тепер все зрозуміло що до чого! Але скажіть що саме я повинен робити? Та до чого весь цей діалог? Чим я взагалі можу вам чимось допомогти?-Ці питання він задав збитий з пантелику,бо він насправді не мав змоги це зрозуміти.
Поки Охоронець Часу думав над тим як відповісти на такі справжні та одночасно серьєзні запитання,для Дмитра час став повільно йти, очікувати відповіді,які він хотів вже почути,бо він справді хотів цього,для нього це стало переломним моментом,що він комусь став потрібним хоч і в дуже надзвичайних обставинах. Поки він чекав,та не зводив своїх блакитних очей з цього старого Охоронця,який тепер здавався йому немов сіра примара,вдягнена в чорне вбрання,де навіть обличчя не видно зовсім.
Охоронець Часу не дав можливості довго бути хлопцю у стані очікування. Він спостережливо дивився на юнака,та він вже давно все вирішив,що саме цей хлопець те що йому потрібно. В ньому не помітно і краплини того,що хлопець зможе проміняти своє життя,яке в нього було не дуже добрим,на погоню за владою. Також він був не такою людиною,яка заради своїх забаганок буде ставити в ніщо життя інших душ, тільки для того,щоб задовольнити свої егоістичні бажання. Тому він трішки почекавши,почав пояснювати юнаку всю картину справи:
-Справа в тому,що коли ти мандруєш іншими світами,завдяки цьому артефакту,в кожному світі,розум проводить себе по різному. Він підстраюється у тому світу так,як там тому потрібно бути. Але на похилу людину це впливає дуже погано. Тому якщо б я сам почав далі мандрувати,то є думки,що я просто не зміг би пережити цих змін,та чого ще гірше,лишитися життя ще до того,як потраплю в інший світ.-старий немного замовчав,переводячи дух,та збираючи усі думки до купи,продовжив своє пояснення:- Бо в цьому безлічі світів,є певні різноманіття умов для існування живих істот та людей. Десь існує магія,та тільки завдяки розумінню її там можна жити як нормальна людина, тільки б була можливість усьому навчатися,а десь буває таке,що треба навпаки,все робити самому,та бути готовим до любих пригод,які можуть там траплятися. Все жалежитиме від людини,яка туди прибуде. Але для мене це вже немає сенсу,бо я не маю здоров'я та часу на таке довге мандрування. Ось чому я і прошу щоб ти взяв цю ношу,та допоміг усім уникнути катастрофи. А як саме,це вже інша справа,тут я не можу дати поради,бо сам не знаю що може бути там. 
Дмитро стояв невіривши власним вухам,все що казав старий,було чимось дуже дивним,але щось в глибині нього,кричало,що це дійсно так і є. Він боровся зі своїми думками,які немов скажені звірі напали на його розум,щоб своїми міцними лапами розірвати його голову.
Але ці думки хлопця перебив голос старого Охоронця,він так тихо почав говорити,що навіть здалося юнаку немов подув вітер,а не казав людина,який стоїть перед ним. Та він почув те що до нього зверталися:
-Ну що юначе,моя справа така,щоб запитати тебе,чи згоден ти відправитись у велику мандрівку,де тебе чекає невідомість,та відповідальність ляже на твої молоді плечі,від яких буде залежати доля всіх світів навіть і твого рідного світу?-це пролунало немов грім, тільки без вспалаху блискавки. Та цього було достатньо,щоб натякнути на усю серьєзність всього що тут відбувалося.
В Охоронець Часу дивився хлопцю прямо в очі,намагаючись побачити,що саме коїться з хлопцем,точніше побачити тут жагу до пізнання,яку він побачив давно в собі,яка змушує йти на такі вчинки,щоб задовольнити свої потреби в пошуках знань. Та потім йґна його примарному обличчі з'явилась навподоби посмішки,та він сам відповів на своє питання:
-Я бачу вже в очах,що ти згоден. Бо ти все життя мандруєш та теж бачив багато жахів,від яких ти хотів зникнути,але бажання якось допомогти людям,бути їм потрібним тебе ніколи не залишали. Лише не маючи змоги це виконати,ти завжди був на самоті. Чи я не правий?-зауважив Охоронець,коли дивився на Дмитра.
Так Дмитро хотів дуже побачити що буде далі,та куди його відправить цей старий охоронець. Бо щось йому серце підказувало,що треба завжди йти до кінця,поки є змога побачити щось загадкове та надзвичайне,а що треба буде робити,вже вирішуватися буде по мірі того,як все буде виглядати на очах. 
Немного втішений своїми щирими думками про загадкові мандри,Дмитро привів себе у порядок,щоб можна було далі дізнатися те,що чекає його. Тому як йому здалося,пройшло багато часу,поки він наважився задати останні,но на його думку дуже важливі питання які стосувалися їх обох:
-Так ви маєте рацію,я тепер палко бажаю подивитися що буде далі,та жага до того,що я зможу хоч комусь допомогти,нехай і в інших світах,штовхає мене погодитись допомогти вам. Але мені не дають спокою такі питання: по-перше,а куди відправитись ви? А по друге,як це все може зараз бути, якщо артефакт у вас,та я не маю змоги мандрувати скрізь час та простір?-сумним голосом говорив вже Дмитро.
На це Охоронець Часу відповів дуже швидко,навіть здалося,що саме цього він чекав більше всього на світі:
-А тут я відповім так,все дуже просто молодий хлопче. Я повернуся в свій світ,де я потрібен завбільшки,бо хоч я для мандрівок вже старий,але для свого світу та тих хто там залишається я дуже потрібен і в такому віці. Щоб бути поруч,коли настигне катастрофа. В щодо другого питання,тут теж все просто,я відкрию останній раз портал,який перенесе мене до дому,ацей артефакт-він дістав з кишені щось занадто мале,але придивившись можна було побачити ручку чи перо для письма:-цей артефакт я віддам тобі,та коли він потрапить до тебе,то змінить свій вигляд. Та ти потім сам почнеш відкривати портали для своїх мандрівок.
Дмитро стояв вражений від почутого! А ще більше його здивувало те,як старий Охоронець намалював на стіні щось схоже на коло,воно спалахнуло рожевим сяйвом,напевно колір теж був для кожного різний,думав про себе Дмитро. Але це вже було не як не дізнатися,та і старий тому дав відповідь.
Після того як він відкрив собі портал, старий Охоронець Часу довго дивився на Дмитра,він крутив у руках цей загадковий артефакт,немов прощався з ним як з давньою іграшкою. Потримавши його ще декілька хвилин,він протягнув його молодому хлопцю. Той взявши його в руку,одразу побачив як в його руці знаходиться шматочок крейди. Старий тільки посміхнувся цьому,та помахавши рукою зник у середині порталу.
Після того як старий Охоронець Часу зник у порталі,Дмитру щось стало дуже сумно на дущі,бо він знов залишився сам,не хто тепер не зможе дати йому поради, начебто ось була надія що він знайшов собі в обличчі старого собі товариша,та він як примара зник, відправився туди,де він насправді потрібен.
Так відігнавши думки про самотнє мандрування часом, Дмитро заплющив очі,він зосередився,але не знаючи як відкривати портали,намалював по косяку дверей,немов нову арку. Та не довго змусила чекати,та вспалахнула сине-білим сяйвом,наповнюючи світлом учю темну кімнату де стояв хлопець.
Він стояв так довго перед відкритим порталом. В його голові були різні думки,кожна з них тиснула на розум. Тепер від нього залежить доля всіх світів які існують. Тепер він буде мандрувати часом,та шукати відповіді які допоможуть зупинити це зіткнення яке трапилося по алчності та жаги до влади. Може саме цього він прагнув? Щоб бути корисним,та мати змогу зробити щось дуже корисне? Але тепер це не має значення,його чекає мандрівка,яка буде дуже довгою,навіть небезпечною.. Дмитро глибоко видихнув,та вступив у середину порталу,зникаючи не відомо куди.
А там у реальному часі,де тіло Дмитра лежало у ліжку не рухаючись,у кімнаті трапився біло-синій спалах,що зі сторони могло здатися,що там щось взірвалося. Але згодом,коли все стихло,все було як і до цього цілим, тільки тіло молодого юнака невідомо як і куди зникло.