Розділ 25. Тиша перед бурею

Настав ранок. Кімнату заливали яскраві сонячні промені.                                                                       Було настільки комфортно, що не хотілося повертатися додому. Мені зовсім не хочеться йти. Повільно озирнувшись, побачила Алекса, який лежав поряд і, посміхаючись, дивився на мене.

– Ти давно не спиш?

– Хвилин десять, мабуть. – відповів він, не відриваючи погляду від моїх очей.

– Чому ж не розбудив?

– Хотів спокійно помилуватися тобою.             

Від зніяковілості я накрилася ковдрою з головою. Він настільки щедрий на приємні слова та компліменти, що дуже страшно загубитися в них, втратити голову.

– Я піду приготую сніданок. – крізь легкий смішок сказав Алекс. – Як будеш готова – приходь.

Я лишилася сама. У моїй голові одразу ж спливли спогади про вчорашній вечір і… ніч. Чи шкодую я? Беззаперечно ні. Все було ідеально. Мені навіть не хочеться дихати, щоб, не дай Боже, нічого не зіпсувати. Лише турбує думка, що це був разовий випадок. Не хочу, щоб за підсумком виявилося, що в усьому був винен алкоголь.

Я встала з теплого ліжка і, побачивши сорочку хлопця, накинула її на себе. Сходивши у душ, спустилася до начальника.

– Я й не думав побачити тебе так скоро. – почувся щирий подив хлопця.

– Та чого лежати, коли на кухні на мене чекає такий чоловік.

Уперше побачила, як мої слова спровокували легкий рум'янець на щоках Алекса.

– Чи можу чимось допомогти?

– Боюся, що коли ти підійдеш до мене в цій сорочці, то тільки завадиш. – грайливо відповів хлопець.

От негідник, 1:1. Моєму збентеженню не було меж.

За кілька хвилин ми сіли снідати. Цікаво, а хто ми зараз один одному – ще друзі чи вже пара?

– Ти бездоганно виглядаєш. – раптом вивів мене з роздумів голос хлопця. – Хочу, щоб ти це частіше чула.

Нічого не відповівши, я просто тепло посміхнулася.

– Алексе, розкажеш мені, що тобі відомо про свою машину?

– До речі, ти будеш чай чи каву? – почулося запитання за кілька секунд.

– Алексе? – я пильно дивилася в його очі.

Обличчя хлопця в мить стало серйозним. Він поклав виделку на стіл і, трохи нахиливши голову, зітхнув.

– Під час перевірки машини, Майкл виявив невеликий надріз на гальмівному шлангу. – настала пауза. – Це пояснює те, що ми могли спокійно пересуватися, доки не знадобилося суттєве гальмування на спуску зі схилу.

Я завмерла. Серце хотіло вискочити з грудей.

– Також він знайшов прикріплений пристрій для стеження. – він знову зробив невеличку паузу. –  Ось такі в мене новини.

Алекс скуйовдив собі волосся обома руками і важко видихнув.

– Алексе! – раптом по тілу пронеслися мурашки. – Я зовсім забула тобі сказати.

Ляснула себе по лобі долонею.

– Ліам сказав, що не раз бачив, як навколо твоєї машини вештався якийсь тип.

– Цікаво… – хлопець задумливо потер підборіддя.

                                                                               ***

– Ну, порадуй мене, Маркусе, хорошими новинами. — Гаррі ходив по кімнаті для побачень.

– Я все ще у процесі. – забарився чоловік. – Але можу сказати, що цей Алекс тепер без своєї машини.

– Добре, але замало.

– Гаррі, а пам'ятаєш дівчину, яку ти в магазині зустрів? Алекс ще тоді сказав, що вона обізналася?

– Ну. – нерозуміючи відповів Гаррі.

– Так от, схоже, що вони зустрічаються. Постійно разом крутяться. – чоловік намагався зловити у погляді співрозмовника хоч якесь схвалення.

– Аж ось воно що... – Гаррі зупинився і втупився в стіну. – отже, потрібно і її підключити.

Потім чоловік розвернувся, підійшов до столу, за яким сидів Маркус і сперся на нього руками.

– Я хочу, щоб кожен, хто пішов проти мене, усвідомив свою помилку.

                                                                              ***

– Хей, Міюшо, а що ти так рано? – зустріла мене мама біля входу до будинку.

Після сніданку я вирішила поїхати додому. З Алексом ми домовилися зустрітись ще сьогодні ввечері.

– Рано? Мамо, мене не було цілу ніч. Хіба ти не злишся?

– Злюся? Доню, ти вже така доросла, ти маєш право приймати рішення, які, на твою думку, вважаються доречними. – вона міцно мене обійняла. – До того ж, коли я знаю, що ти з Алексом, мені спокійно на душі.

Це так дивно… дивно приходити додому і не переживати, що тебе «насварять», дивно те, що тебе… розуміють?

Я піднялася до себе в кімнату, перевдягнулася в домашній одяг і лягла на ліжко. Сьогоднішня розмова з Алексом не йде в мене з голови. Виходить, його хотіли вбити? Від страху, я відчула оніміння потилиці. Але навіщо комусь знадобилося його вбивати?

Мої думки перебив стукіт у двері.

– Мі, до тебе можна? – батько тихенько зазирнув до мене в кімнату.

– Так, звичайно.

– Як ти? Як погуляли? – він сів коло мене.

– Все супер. Було дуже… романтично. – я трохи збентежилася, відповідаючи на його запитання.

Усміхаючись, тато розумно кивнув. Потім він узяв мене за руку.

– Доню, Алекс справді класний хлопець і я радий, що у вас все так добре складається. Мені б дуже хотілося, щоб ти була щасливою.

Я вловила, як його голос трішки затремтів.

– Татку, ти чого? – я накрила його руку своєю.

– Нічого, просто. Просто я й не помітив, як ти вже стала такою дорослою дівчиною.

Горло перехопило, і на мої очі навернулися сльози. Я потяглася до нього і обійняла так сильно, наскільки це було можливо.

– Тату, я маю тобі дещо розповісти. – продовжила я, коли приборкала свої почуття.

 Дуже хочу поділитися з ним своїми переживаннями щодо Алекса.

– Я сподіваюся, ти не будеш у подробицях описувати вашу спільну ніч?

– Тату! – сміючись, я легенько штовхнула його в плече.

Через кілька хвилин, я розповіла йому про те, як у машині хлопця не спрацювали гальма, і як ми мало не потонули у річці. Розповіла про те, що бачив Ліам і що сказав друг Алекса – Майкл.