Розділ 22. Коли все виходить з-під контролю

Я впевнена, що кожен хоча б раз опинявся в ситуації, коли він не пам'ятав, чи робив він щось. У такий момент відчуваєш якусь безвихідь.

Ось я лежу в одному ліжку зі своїм начальником, і в голові крутяться два запитання: чому ми спимо разом? Як мені його розбудити?

Вирішивши відкласти переживання на потім, зібралася піти попити води. Холодної та смачної водички. Для того, щоб здійснити бажане, мені потрібно перелізти через сплячого хлопця. Я тихенько вибралася з-під ковдри і одразу ж шокувалася, адже на мені була футболка Алекса. Добре, згодом розберуся з цим. Хочу пити.

Обережно почала перелазити через хлопця, але коли нахилилася над ним, то відчула запаморочення. Втративши рівновагу, я схопилася руками за його торс, щоб не впасти.

Було б нерозумно думати, що від цього він не прокинеться.

– Мі?

Принаймні питання про його пробудження зникло.

– Я.

– Що ти робиш? – він протер свої очі.

– Водички попити хочу. У роті все пересохло.

– Зрозумів. – він кілька секунд дивився на мене мовчки. – А тобі зручно? – раптом продовжив хлопець.

Я усвідомила, що весь цей час стою над Алексом рачки, так і не перелізши через нього до кінця.

– Оу, встаю.

Я швидко зістрибнула з нього на підлогу, від чого похитнулася через те ж запаморочення.

– Принеси й мені води. – крикнув мені вслід начальник.

– Ага.

Вдосталь напившись, ми усілися на ліжко, дивлячись в одну точку. Чи то з думками збиралися, щоб підвестися, чи згадували, що було цієї ночі.

– Тобі пасує ця футболка. – усміхнувся хлопець. – Одягай її частіше.

Чому я так часто червонію після його слів?

– Отже, будь завжди поруч. – він затамував подих від моєї відповіді. – До речі, а не знаєш, чому вона на мені?

– Давай спитаємо у твоїх? – запропонував Алекс, і ми не поспішаючи почали збиратися.

Коли увійшли на кухню, бабуся з дідусем спокійно снідали як завжди. На столі стояв цілий таз моїх улюблених вареників з вишнею. Як шкода, що зараз мені й крихта у горло не лізе. Єдина моя їжа на сьогодні – це вода.

– О, доброго ранку вам, дітки! – пожвавішав дідусь. – Ну як ви? Ех, добре посиділи! Потрібно б повторити, так, онучок?

– Добре посиділи, кажете? – хлопець оперативно сів біля діда та по-братськи закинув свою руку йому на шию. – А ви випадково не знаєте, як ми вчора з вашою онукою спати пішли, а то у нас цілковита амнезія.

– Ех ви, молодь! – почала сміятися бабуся. – беріть приклад із нас. Ми нажили собі імунітет до алкоголю.

– Боюся уявити, що ви пройшли для того, щоби заробити собі його. – перехопила я її сміх.

Ми з Алексом сіли за стіл і почали розпитувати про події, що відбулися напередодні.

10 ГОДИН ТОМУ

– Діти, дружино, як я вас усіх люблю! – дідусь сидів за столом і по черзі дотягувався до кожного з нас, щоб обійняти. – Ви в мене найкращі!

– Так, і ми тебе любимо, дідусю. – підхопила я його.

– І тебе, Алексе, я вже теж люблю. Ось ти, щойно поріг переступив, так я тебе відразу взяв і полюбив. – він поставив лікоть на стіл і сперся на руку, дивлячись на хлопця. – Ти мені одразу сподобався. Знаєш, чому? Тому що я завжди хотів мати сина.

– Що ти цим хочеш сказати? Тебе наша дочка не влаштовує?

Так, іноді алкоголь підштовхує бабусю на розбірки, і вона не заспокоїться, доки не з'ясує все до кінця.

– Ти що, Шарлотточко! Я дуже радий нашій дочці. Просто я люблю пограти у футбол, покидати м'яч у кільце, як колись у дитинстві, на рибалку сходити, зрештою! А Сарочка тільки в ляльки любила грати з тобою. Так, мене теж не забувала, але все ж таки.

– Діду, я дарую тобі свого начальника. Користуйся! – я підштовхнула хлопця, а той різко підвівся з-за столу і прийняв стійку солдата.

– Так, я завжди до ваших послуг!

– Ось-ось, на тебе в мене одні надії. Тільки... надії одні, а плани зовсім інші.

– Можна докладніше?

– А ходімо потеревенимо, онучку. Жінкам це слухати поки не обов'язково.

Ми з бабусею залишилися наодинці. Трохи посидівши в тиші, вона підсіла ближче до мене і, примружившись, натякнула на розмову.

– Ну. – почала вона.

– Що?

– Твоєму дідусеві Алекс дуже сподобався, а ти ж знаєш, якщо йому хтось подобається, то це не просто так.

– Так, розумію. Не турбуйся, у нас все добре.

– Гей, давай йди звідси! Чого тут вештаєшся? – почувся сердитий голос діда десь на вулиці.

Ми з бабусею переглянулись і вибігли надвір. Підбігши до джерела крику, Алекс нас сповістив про те, що повз наші ворота, де стояла машина, проходив п'яний чоловік, який, спотикаючись мало не впав на автомобіль начальника. Але ті, виявивши це, одразу прогнали його подалі.

– Так, пропоную закінчувати посиденьки та йти спати. Ми з бабусею вже не такі молоді, як ви!

– Ой, ти за себе кажи. За відчуттями мені всі двадцять, а наскільки років почуваєшся ти, старий, я не знаю. – бабуся демонстративно пройшла повз свого чоловіка і "ненароком" зачепила його своїм стегном.

Коли дорослі пішли спати, ми з Алексом повернулися на кухню, щоб прибрати все зі столу. У результаті, всі рештки їжі були утилізовані в наші шлунки, а залишені наповнені чарки з рідиною, що зігріває, – випиті. Не пропадати ж добру!

Сяк-так, ми все ж таки прибрали.

Далі потрібно було прийняти душ.

Баня була зсередини повністю вкрита дошками. Біля стіни стояв широкий стіл, на якому була пральна машина та невелика залізна ванна. Коло протилежної стіни висіли мотузки, на яких сушиться білизна, а на підлозі знаходилися різного розміру тази та великий дерев'яний стілець.

– Я забув, як це працює? – хлопець довго дивився на приміщення, яке називалося словом "баня", але він явно не так її уявляв. – А... а де воду брати?

– Ось тут, – я вказала на червоний краник на стіні, повернувши який, пускає воду з душу. – вода нагрівається протягом дня за рахунок сонця. Ти що, забув? Давай, ти перший.