Розділ 21. Гарна настоянка

– Я не зрозумів, мені повторити своє питання французькою мовою? – тим самим тоном продовжив охоронець.

– Взагалі-то ми служба, яка займається санітарною експертизою щодо злакових рослин. І у нас до вас дуже великі запитання. І такі ж штрафи. Так, колего? – Алекс повернувся до мене і ледь помітно підморгнув.

Я розгубилася.

– Так… великі штрафи.

– Не зрозумів. – після паузи відповів охоронець.

– Це нормально, – спокійно сказав Алекс. – охоронці рідко думають на роботі. Принаймні, ті, які зустрічалися мені.

– Не зрозумів, що ти зараз сказав? – чоловік почав підвищувати голос.

– Тихіше. Як до вас можна звертатися?

– Вільям.

– Вільям. Чудово. І так, повернемося до штрафів.

– Яким ще шт...

– По-перше, це поле кукурудзи знаходиться надто близько до пляжної зони, а це, Вільям, порушення всіх санітарних норм, – перебив чоловіка мій начальник. – по-друге, ми з колегою, проходячи ряди цих рослин, виявили досить велику кількість комах, що вилазять з-під шкірки плодів, а вони, якщо ви не знаєте, є переносниками багатьох захворювань. А щоб зрозуміти масштаби цієї трагедії, ми зірвали кілька екземплярів кукурудзи, щоб перевірити їх на придатність, провівши необхідні аналізи. Ось так.

– І що це означає? – насупився охоронець.

– Це означає, що ви, Вільям заважаєте проведенню важливої ​​експертизи. А це вже, любий мій друже, окрема стаття!

– Гей, та не заважаю я вам. Будь ласка, йдіть собі далі. Я вас не бачив і ви мене теж. Мені проблеми не потрібні.

Чоловік позадкував назад, а потім розвернувся і швидким кроком попрямував до своєї оглядової будки. В цей час Алекс схопив мене за руку і повів геть від місця злочину.

– Як ти так? Я не очікували від тебе такого! Ти мене здивував! Звідки все це знаєш? – мене переповнювали емоції від того, що сталося, відчуваю, як задихаюся від захоплення.

– Я просто рятував нас від можливих неприємностей. Думаю, твоїм бабусі та дідусеві проблеми не потрібні, як і цьому бідному Вільяму.

– Так, але... ти говорив, а він взагалі не зрозумів... і я не зрозуміла, а ти так впевнено тримався!

– Оу, ти так цікаво та зрозуміло доносиш свої думки!

Хлопець почав сміятися, злегка обійнявши мене за плечі.

– Ну, Алексе! Розкажи, звідки ти це все знаєш?

– Та тут і розповідати особливо нема про що. Я все вигадав, – він знизав плечима. – насправді, якби цей охоронець хоч трохи увімкнув голову, то зрозумів би, що кукурудза до пляжу не має жодного стосунку. Хоча, ні, має, звичайно, але в даному випадку все допустимо. Комахи є абсолютно на кожних рослинах. Так, оброблювати потрібно від шкідників, але ніякі страшні хвороби таким чином вони не переносять. Це все цілковита маячня.

– Серйозно?! Так ти небезпечний тип Алексе Джонсон! Сьогодні ти юрист, завтра персонал у службі санітарної експертизи, а післязавтра хто? Шахтар?

– Це як інстинкт самозбереження. Я нас рятував як міг. – задоволений собою хлопець, широко посміхався і розглядав яскравий захід сонця.

Додому ми прийшли, коли на вулиці зовсім стемніло. Я повела свого начальника найдовшою дорогою, щоб він як слід оцінив нашу природу. І, до речі, не пошкодувала про це рішення, тому що, спостерігаючи за обличчям хлопця, чудово розуміла, що йому тут дуже подобається. Нагодувавши рідних кукурудзою, я нагадала хлопцеві про те, що він ще мав надоїти відро молока.

– Але ж корова вже напевно спить! – почав він.

– Не турбуйся, заради тебе вона прокинеться.

– Але Міє, пошкодуй мене. – хлопець нахилив голову на бік і звів брови будиночком.

– Алексе Джонсон, будь чоловіком, пройди випробування! – я вручила йому трилітрове пластикове відерце.

Начальник закотив очі і глибоко зітхнув. Різко вирвавши із моїх рук цебро, швидким кроком вийшов із кухні.

Може, все ж таки треба було пробачити?

– Тільки корову я ще не доїв заради дівчини. – пробубнів під ніс Алекс.

– Що? – я все вірно почула?

– Нічого.

Я тихенько йшла слідом за роздратованим начальником. Побачивши, як він зайшов у сарай до корови, я вирішила трохи постояти біля дверей, щоб не нагнітати обстановку. Але, коли я зайшла до нього, то моєму здивуванню не було межі, адже, за ці п'ять хвилин Алекс зміг надоїти чверть відра молока! А як він так з першого разу?

– У сенсі? Тобі дідусь допоміг? – я почала заглядати під клітки, щоб знайти цього помічника.

– Ні, я сам.

– Як? У тебе вийшло з першого разу?

– Ну, бачиш, виявляється, я дещо можу.

– Ти чого? Образився? – але хлопець не відповів. – Алексе, та годі тобі.

– Все нормально. Ходімо, я вже закінчив.  

Він підвівся, взяв відро молока і пішов на кухню.

– Ну приїхали... – я залишилася стояти в сараї, думаючи, як помиритися з начальником.

Нічого не придумавши, мені спало на думку тільки імпровізувати. Впевнена, що рано чи пізно він все одно охолоне.

– Слухай, а ти не хочеш пиріг приготувати чи млинці, наприклад? – я відчинила двері кухні і в цей момент на мене висипалася склянка борошна.

– Так, від пирога не відмовлюся! – озвався десь ззаду сміх мого начальника.

– Ти… ти чого? – перелякано запитала я, повернувшись до нього обличчям.

– Ну, мені ж тебе треба було якось провчити за те, що ти відправила мене на ніч корову доїти. А я, між іншим, їсти хочу.

– А-а, то ось чому ти так різко відреагував! – у мене ніби камінь з плечей звалився. – Сказав би, бо включив скривдженого мученика...

– А ти що, справді подумала, що я розлютився на тебе?

– Угу. – я опустила погляд у підлогу.

– Гаразд, вибач. Щось у мене сьогодні невдалі жарти. – він обійняв мене і поклав своє підборіддя мені на голову, яка була вся в муці. – То що ти там казала з приводу пирога?

Як же тепло у його обіймах. Я прислухалася до його серця, яке, як мені здалося, почало битися швидше. З кожним таким дотиком хлопця, мене тягне до нього все сильніше і сильніше.