Розділ 19. Син маминої подруги

Після такої розмови наші стосунки з Алексом помітно змінилися. Ми стали відкритішими один до одного. І цієї ночі наші телефони не замовкали від повідомлень, що приходили знову і знову. Виявляється, він уміє грати на фортепіано та любить читати детективи. Кожен із нас дізнався про свого співрозмовника щось нове і цікаве.

Заснула я, коли на вулиці почало вже світати, тому моє тіло оговталося лише у другій половині дня.

– Ну і скільки можна спати? – увірвалася до моєї кімнати бабуся.

– У мене відпустка! Дай мені нею насолодитися!

Я з головою сховалася під ковдрою і відвернулася на інший бік.

– Ну, ні. Я не для того сюди приїхала, щоб спостерігати, як ти цілими днями валяєшся в ліжку. – вона щосили струсила з мене укриття і в цю секунду, я відчула холодні краплі на своїй шкірі.

– А-а! Що? Що то було? Ти чого?

Я стояла в мокрій піжамі з єдинорогами і намагалася заспокоїти своє серце.

– Це мій метод пробудження, вигаданий спеціально для тебе. – бабуся махала переді мною оприскувачем для квітів. – Спускайся, у нас повно роботи.

– Якої роботи?

Зробивши всі ранкові процедури, я спустилася на кухню, де зібралася вся родина. На мить у мене утворилося якесь дежавю, бо саме таку картину я запам'ятала з мого раннього дитинства. Тільки тоді мене не будили за допомогою холодної води!

– Ну, і що за робота?

– Будемо вам робити квітковий сад. – сказала бабуся вчительським голосом.

– У сенсі? – я глянула спочатку на маму, а потім на тата, які тільки знизали плечима.

– У прямому! Поки ви всі спали, я не знала, чим себе зайняти! Думаю, вийду у двір, посиджу, помилуюсь виглядом. І що за підсумком? Ні лави, ні квітів. – вона емоційно розмахувала руками. – Навіщо вам будинок, якщо ви не облаштовуєте подвір'я? У такому разі простіше жити в квартирі.

Так, мені подобається, коли у людей гарно у дворі: і квіти, і альтанка, і басейн. Але як уявлю, скільки метушні з усім цим! За квітами доглядай, альтанку час від часу ремонтуй, у басейні воду міняй. Можливо, я так аналізую, бо ще живу у батьківському домі. Мені тут і так нормально, без цих квітів.

Мама з бабусею сперечатися не стала, оскільки і сама періодично думала над цим, та ось тільки руки не доходили. Тато втримався від коментарів, і я, до речі, пішла його стопами. Уявіть, яке було здивування, коли, вийшовши за будинок, ми побачили акуратно поставлену огорожу для квітів.

– Мам, коли ти встигла? – у легкому шоці звернулася моя мама до бабусі.

– Донечко, коли я хочу, то встигаю все. Вчіться, поки жива! – вона роздала кожному по кілька видів саджанців.

Мама садила кущову троянду та мальви, я – півонії та ромашки, татові ж вручили дещо помасштабніше – паросток берези та чорнобривці.

Витратили ми на цю справу кілька годин. Чому так довго? Та тому що ми з татом по черзі кожні п'ятнадцять хвилин тікали до будинку, щоб то в туалет сходити, то водички попити, то спокійно в тиші посидіти. Загалом, залишали наших дорогих жінок наодинці. Але незабаром, дами збагнули нашу хитрість і спіймали на гарячому, коли тато, спершись на край дивана стояв і поглядав футбольний матч, а я на хвилиночку присіла прочитати один розділ мого улюбленого роману.

– І чим це ви тут займаєтесь? – дівчата стали на порозі, склавши руки в боки. – Отже, ми там працюємо, напружуємося, а ви тут прохолоджуєтесь. Штрафний! З вас – посадка кількох видів овочів.

– Що? Про це мови не було! – обурилися ми з татом.

– Тепер є. – сказали рішуче і пішли доробляти свою роботу, і, я так розумію, нашу.

– Нічого, тату. Не пропадемо. Я знаю, хто нам допоможе.

Через півгодини, ніби за помахом чарівної палички, приїхав Алекс. Так, я згадала, як на роботі побачила у нього журнал "Юний садівник" і вирішила, що сьогодні його допомога нам знадобиться.

– Що трапилося? Ти сказала, що щось термінове.

– Так... мені терміново потрібні твої навички у садівництві.

У ту мить його брови здивовано піднялися, а нижня щелепа відвисла.

– Скажи, що ти пожартувала. Скажи, що ти не покликала мене сюди заради посадки квіточок?

– Ні, звичайно ні. Не квіточок, а овочів. – я невинно заморгала віями.

Після довгих умовлянь, я таки змогла домогтися згоди свого начальника. Ми з татом провели нашого гостя за будинок, де працювали мама та бабуся. Попередньо я дала хлопцеві робочий одяг, щоб він, не дай Боже, не забруднив свій одяг.

– Вітаю, місіс Адамс, місіс Тейлор!

– О, Алексе, привіт, а що ти тут робиш? І чому на тобі вдягнений цей комбінезон?

– Та ось вирішив допомогти вам у посадці овочів. – він скоса глянув на мене так, що мені стало ніяково.

– Ти? Я, звичайно, не проти зайвих рук, але ти точно в цьому певен? Це не просто розсипати насіння в ямки та закопати.

– Так, я певен.

Трохи подумавши, бабуся погодилася і коротко розповіла хлопцеві, де вона представляє місце для грядок.

– Я вас зрозумів. Буде зроблено. – він рукою покликав нас із татом і дав нам завдання, щоб ми розпушили землю і викопали невеликі ямки. Іноді ми садили не тільки насіння, але і готові паростки, як було з квітами. У такі моменти начальник підв'язував до них невелику паличку, щоб у разі вітру цей паросток не зламався. Краєм ока я бачила, як мама з бабусею спостерігали за діями хлопця та щиро дивувалися його знанням. Після того, як наша команда закінчила роботу, посипалися питання, які були неминучими.

– Алексе, я приємно здивована! – жінка із захопленням ляснула в долоні. – Де ти цьому навчився?

– У журналах. – не утримавшись, подала я голос, а начальник кивнув на знак підтвердження.

З цього моменту моє сімейство не вгамовувалося і ставило йому купу питань, а коли вони чули правильну відповідь, то кожен усміхався і нагороджував мене виразним поглядом, мовляв, ось як треба, бери приклад! Був період, коли я вже почала думати, що мій начальник аж надто правильний до неможливості, це почало мене дратувати. І чому я не помічала цього раніше?