Розділ 3. Костюмована вечірка

Вранці я прокинулася в приголомшливому настрої, бо знала – на роботі на мене чекає не просто начальник, а, здається, ще й друг. Думаю, я ж можу так його назвати?

зібралася Я швидко і вийшла з дому. На дорогах не було жодної пробки.

– Це добрий знак, дуже добрий знак! – радісно сказала я.

Зайшовши до будівлі, я привіталася з усіма офісними працівниками та підійшла до ліфта, від якого у мене завмирає серце. Через кілька хвилин я вже була на своєму поверсі і не встигла підійти до кабінету Алекса, щоб побажати продуктивного дня, як мене зустрів один із співробітників.

– Доброго ранку! Ти ж Мія? Мія Адамс? – почав він дружелюбно.

– Доброго, так, а ви...? – вчора я його не бачила.

– Я працюю тут у відділі кадрів, можу допомогти у реєстратурі і взагалі я тут незамінна людина, а звуть мене Філ. – простягнув він мені руку. – Містеру Джонсону треба було сьогодні виїхати по справах, і він попросив ввести тебе в курс справи і на практиці вже показати, що до чого.

Ми з Алексом знайомі лише два дні, а я вже не на жарт засмучена таким поворотом. Недаремно ранок так добре починався. Ну гаразд. Філ, здається, теж непоганий хлопець.

– Гаразд, а спершу покажеш мені, де тут кухня та туалет?

– Звісно! Ходімо, моя люба.

Ми пішли далі коридором і зупинилися біля яскраво-жовтих дверей, по боках від яких стояли двері червоного кольору.

– Жовті двері – це кухня. Тут є все необхідне: холодильник, чайник, мультиварка і мікрохвильова піч.

– Супер, а коли починається обідня перерва? – одразу ж поцікавилася я.

– У нас тут немає якогось фіксованого часу на обід. Ідеш їсти тоді, коли немає завалу по роботі. Найчастіше обідають, коли схочуть. – усміхнувся Філ. – Ну а це двері в туалет, – вказав він на червоні двері. – з лівого боку вхід до чоловічого, а з правого – до жіночого. Так, а тепер пішли в твій кабінет.

Ми зайшли до мого приміщення, і я одразу ж зайняла своє місце.

– Ой, тут же тобі треба навести красу! Я вже бачу, як у тому дальньому кутку стоятиме якась висока рослина, при вході – вішалка, а з іншого боку – червоний оксамитовий диван. О, а он на тій стіні треба повісити дзеркало чи картину. – почав Філ.

Я з самого початку не перебивала його, бо із цікавістю спостерігала за ним. Щось у ньому є таке... незвичне.

– Ти допоможеш мені тут все прикрасити?

– Ну звісно, ​​дорога, звісно! – і він обережно штовхнув мене в плече.

Ця дія, а ще його «дорога», «моя люба»... може він... чи ні? Як би дізнатися? О, знаю.

– Ем, Філе, а можеш дати свою чоловічу пораду?

– Звісно, я залюбки!

– Мені один хлопець подобається... і я не знаю, як мені його зацікавити. Він на вигляд такий зухвалий, але всередині зовсім інший. Та що тут пояснювати, краще поглянь на фотографію і скажи, що мені робити?

Я знайшла фото свого старого знайомого та дала телефон Філу.

– Ух-ти, який хлопчик! Не чоловік, а мрія. – ретельно роздивляючись фото, почав він. – До такого потрібен особливий підхід. Тобі потрібно виглядати ефектно, впевнено говорити і дивитися очима переможця. Дивитися так, ніби не він, а саме ти тут обираєш. А це не один день практики. Але я можу тобі в цьому допомогти, адже перед тобою стоїть фахівець у любовних справах, так-так.

Філ з легкістю та точністю описав той типаж дівчат, які подобаються хлопцеві з фото. Адже це мій колишній бойфренд і я знаю про всі його уподобання.

– Ось як, дякую! Пощастило твоїй дівчині. Ти, напевно, зможеш знайти підхід до кожного.

– Дівчині? О, ми з нею розлучилися. Вже досить давно.

Я побачила, як у погляді хлопця промайнув смуток.

– Це був славний період, але я зрозумів, що не можу бути щасливим поряд із нею. І, відповідно, зробити щасливою і її. – раптом продовжив він. – Я зрозумів, що мені подобаються хлопці.

Поки Філ відкривався мені, я бачила, як він переживав. Можливо, у житті був досвід, коли після його зізнання від нього відвернулися близькі чи друзі?

– Я дійсно рада, що ти зміг розібратися в собі, і що ти зараз почуваєшся вільним та справжнім. – з щирою усмішкою промовила я.

– Дуже дякую, Міє. – він помітно видихнув від полегшення. – До речі, якщо ми з тобою вже так швидко здружилися, то я запрошую тебе на костюмовану вечірку на честь мого дня народження, яка відбудеться завтра. Там буде більшість працівників цієї компанії.

– Велике дякую за запрошення, але у мене немає відповідного костюма. – розгублено почала я.

– Нічого страшного, я тобі допоможу. Давай сьогодні після роботи зайдемо в одне місце?

– Добре.

День пройшов неймовірно швидко, а робота з Філом принесла мені море насолоди. Виявляється, тут працювати дуже цікаво. Поки я розподіляла справи по текам і писала звіт, то прочитала дуже багато цікавих законів та статей. Під кінець дня я навіть упіймала себе на думці, що за один день вивчила більше, ніж за останній рік в університеті! Сподіваюся, що ця робота мені не набридне.

– Ну що, ти закінчила? – раптом запитав мій новий друг.

– Так, можемо вже йти.

Ми вийшли з будівлі та поїхали до центру міста.

– Зараз я тобі покажу світ різних образів і ми знайдемо тобі найкращий костюм. Ти затьмариш усіх своєю красою!

Хлопець привів мене до магазину, де можна було взяти напрокат потрібний одяг. Там були костюми принцес, фей, мавок, розбійників, лікарів, зомбі та багатьох інших героїв. У мене очі розбіглися від такого розмаїття.

– Я знаю! – раптом вигукнув Філ. – а ти дивилася фільм "Жінка-кішка"? – поцікавився колега.

– Так, цікавий фільм, до речі.

– Це чудово! Ось приміряй. – він простягнув мені за ширму речі.

Мені знадобилося близько двадцяти хвилин на те, щоб натягнути на себе шкіряні лосини, що обтягують, і топ. Окрасою служили маска з вушками, рукавички з пазурами і хвіст, що стирчить із лосин.

– Ем, ну як я? – невпевнено почала я.