Розділ 1. Випадковість

Я знала, що ця ніч мені запам'ятається. Просто не думала, що саме так.                                                                                                                                                                                                                  Поглянувши на фасад клубу, я навіть насторожилася, чи пропустять нас усередину. Саме до таких закладів ходять багатії нашого міста, щоб розважитися.                                                                             Ми підійшли до входу і зустрілися з рештою компанією. А потім – увійшли до будівлі.                            По центру стояв величезний круглий бар, а на маленькому балконі, що нависав над залом, знаходився діджей.

– Оце краса! Я б тут щодня відпочивав! – із захопленням промовив Ліам.

Ліам – душа нашої компанії.

– І не кажи. Схоже, тут корпоратив якийсь. – задумливо сказав Томас. – Ну що ж, я не проти познайомитися з якимось бізнесменом.

– А бізнесмен мріє познайомитися з тобою. – легенько штовхнула Томаса Софі.

Софі і Томас – спочатку ненавиділи один одного, а потім вони з кимось посперечалися, що зможуть грати закохану пару цілих два місяці! З боку це виглядає дуже смішно, але вони серйозно налаштовані виграти цю суперечку. Адже на кону стоїть безкоштовне складання іспиту з водіння.

Ми підійшли до бару і кожен почав обирати собі випивку.

– Доброї ночі, панове! – раптом почувся чийсь голос. – Я радий вітати всіх вас на нашому корпоративі, присвяченому відкриттю нового проєкту! Бажаю вам добре провести цю ніч і, тим самим, налаштуватися на майбутню працю.

Згодом я дізналася, що це був директор фірми. На вигляд йому було близько сорока років, акуратно підстрижена борода, коротке розчесане чорне волосся і дорогий костюм надавали йому ділового вигляду. Це ж наскільки потрібно бути багатим, щоб орендувати цілий клуб під власний корпоратив? Та й хто, в такому разі, впускає у своє свято чужих людей? Багатії – чудні люди.

– Гей, хлопці, а давайте перевіримо хто з нас більше вип'є? – жваво запропонував Ліам.

– Ха! Ну це точно будеш не ти, адже вже від першого коктейлю завалишся спати на дивані. – з глузуванням відповіла Софі.

– Ну ось і перевіримо.

– Так, мені не почулося? Гей, Ітане, ти дивися, тут схоже суперечка намічається! – з азартом у голосі промовив чоловік у дорогих кришталево чистих туфлях. – Ставлю п'ятсот баксів на цього сміливого хлопця!

– Хах, ну добре, а я тоді тисячу на те, що він програє. Не думаю, що потягне цю випивку! – з таким же азартом відповів Ітан.

– О-о-о, Ліаме, на тебе вже ставки ставлять. Дивись не підкачай. – не витримала і буквально заспівала я.

– Ти ж теж береш участь. Хочеш, я особисто на тебе ставку поставлю? – підморгнувши, сказав він.

Ми підійшли до бару разом із двома чоловіками, які зробили ставки.

– Дозвольте вам допомогти. – раптом сказав хлопець, що стояв поруч. – Пропоную замовити шоти. Вони і за кількістю малі, і сам смак не змусить вас шкодувати про вибір. А вибір їх тут найрізноманітніший.

Цей хлопець говорив дуже впевнено та переконливо, ніби проводить тут увесь свій вільний час. Він був у темно-синій сорочці, рукави якої були закатані по лікті, чорних джинсах та чорно-білих кедах. На голові красувалася трохи скуйовджена шевелюра і трохи відросла щетина.

– Гарна порада, – сказав Томас, – дякуємо за допомогу. Як тебе звати, добродію?

– Називай мене Алекс. – потиснувши руку всім поспіль, відповів хлопець.

За кілька секунд на столі бару з'явилося шість різнокольорових шотів. А вже через кілька хвилин милування ми все-таки випили ці міні-коктейлі.

– М, яка смакота! – із захопленням промовила я.

– Справді, а чому ми раніше таке не куштували? Це неймовірно! – проверещала Ребекка.

За півгодини кожен з нас подужав по десять чарок. Хто за підсумком переміг у суперечці? А чорт його знає, десь на чарці п’ятій ми відчули тепло, що рознеслося по тілу, легке запаморочення і, забувши про суперечку, пішли до танцполу. Вдосталь натанцювавшись, мені закортіло відійти в тихіше місце.

– Беккс, я до туалету, ти зі мною? – кого як не найкращу подругу покликати з собою.

– Ні, ти йди, а я ще потанцюю. – подруга пританцьовуючи, загравала до свого нового знайомого.

М-так, роки йдуть – нічого не змінюється.

Я спробувала налаштувати свій погляд і зрозуміла, що останні два шоти були зайвими, тому що все навколо пливло і кружляло. Все ж таки я вийшла з цього холу, пробиваючись через вже нетверезий натовп людей, і потрапила у вузький коридор, який був освітлений тьмяно-синім неоновим світлом. Позіхнувши, я штовхнула двері туалету і зайшла до невеликого приміщення. Ліворуч красувалося величезне дзеркало, під яким стояли два великі гранітні умивальники. Праворуч – п'ять кабінок, двері яких були схожі на вхід у кабінет, ніж у туалет. Я швидко зайшла в кабінку і присіла на унітаз, щоб полегшитись. Потяглася за туалетним папером, але нічого не намацала.

Може, він застряг?

Потрібно його якось витягнути. Відчувши себе інженером, я вирішила розібрати цей тримач, але через свій нетверезий стан і під дією неконтрольованих рухів, він різко впав на підлогу і цілий рулон туалетного паперу, який справді сховався всередині цього предмета, зник в кабінці праворуч від мене.

– Чорт забирай! Ти куди втік? Ану йди сюди. Кому говорю! – хоч і пошепки, але сердито вирвалося в мене.

– О, папір! А мені якраз його й не вистачало. Господи Боже, я раптом повірив у тебе! – також пошепки відповів чийсь голос, – я зараз відмотаю трохи і поверну.

– Добре, звертайся. – ніколи б не подумала, що заведу подругу сидячи на унітазі. Від цієї думки я раптово почала сміятися, але одразу ж прикрила рота рукою, щоб не подумали, що я божевільна.

Мені здається, поки вона у сусідній кабінці робила свої справи, минула ціла вічність. У моїй голові встигли оселитися багато запитань. А це точно відбувається чи мені все сниться? А раптом це хтось із тих симпатичних хлопців? Відчувши цей сором, я відразу ж відігнала від себе цю думку, адже я знаходжусь у жіночому туалеті. Яка нісенітниця.