Глава 5

У двері подзвонили ще раз. Не дивлячись на Андрія, Наталя відкрила двері і відступила, пропускаючи в квартиру чоловіка.

- Якого біса ти не відкриваєш?.. - почав було він і осікся, помітивши Андрія. - А це ще хто?

- Колега. - Коротко відповіла Наталя. - Зайшов за своєю статтею.

Подумки вона молилася, щоб Андрій зараз не почав качати права і розповідати, хто він і що тут робить. Раптово світ навколо почорнів, і увесь радісний настрій кудись зник. Наталі здалося, що їй на плечі, злісно сміючись, залазить гора, кам'яна важка гора, яка з усієї сили притиснула її до землі. За ці кілька днів Наталі здалося, що вона позбулася цієї ноші, яка роками росла в її душі. Але зараз ця важкість повернулася, розчавивши ту райдужну мильну бульбашку, якою було її коротке щастя з Андрієм.

- Швидко ти влаштувалася. Колега, значить... - Чоловік глузливо оглянув Андрія. У своїх потертих джинсах, звичайній футболці і кедах Андрій явно програвав міцному високому чоловікові в діловому костюмі, явно придбаному не на найближчому ринку. Зазвичай такі чоловіки люблять красивих дружин, щоб ті підтримували їх бездоганний дорогий імідж. На цьому любов закінчувалася. Це Андрій зрозумів по байдужому і злегка презирливому погляду, який чоловік кинув на Наталю і її звичайний, такий простий образ, без макіяжу та звичних суконь.

- Колега. Андрій Анатолійович. - Коротко відповів Андрій, втім, не протягнувши руки. Його опонент теж не поспішав протягувати руку для знайомства.

- А що ви, колега, робите тут? - поцікавився чоловік. - Як вона вам? Нічого так кобилка, правда?

- Сергій!!! - Наталі здалося, ніби її з розмаху вдарили по обличчю. Її щоки загорілися від сорому за його слова, за його поведінку...

- А що? - він відверто знущався. - Ти ж типова шльо...

Він не договорив. Кулак Андрія з розмаху врізався в його щелепу.

- Андрій !!! - Наталя, скрикнувши, закрила обличчя руками, відчуваючи, що ось-ось розридається. Вона боялася уявити, що зараз буде. Але її чоловік лише з кривою усмішкою потер щелепу в місці удару.

- Тобто, він уже Андрій? - єхидно зауважив він. - Значить, я не помилився.

Андрій рвонувся було знову до нього, але Наталя кинулася між ними.

- Андрію, не треба! - благала вона. - Іди. Просто йди!

- Але... - Андрій остовпів, не вірячи своїм вухам.

- Іди!!! - майже крикнула Наталя. Андрій мовчки дивився на неї. В її очах був страх. Вона ледь помітно тремтіла, і зараз ніхто б не повірив, що вона тримала в страху майже всю лікарню.

- Я не піду, - твердо сказав він. Сергій глузливо свиснув.

- Як зворушливо... - протягнув він. - Гаразд, коли розберетеся, покличете.

І він, не знімаючи взуття, пройшов до кімнати. Наталя запустила обидві руки у волосся, зруйнувавши ідеальну укладку, але навіть не помітивши цього.

- Прогулянка скасовується. - Глухо сказала вона. - Просто йди. Прошу тебе!

- Я не можу залишити тебе з ним! - скинувся Андрій. - З цим... - Він замовк, намагаючись підібрати пристойне слово, але Наталя не дала йому договорити.

- Андрій, я десять років з цим жила!!! - тремтячим голосом вимовила вона. - І нікого це не хвилювало! Переживу якось! Іди!!!

- Ти справді хочеш, щоб я пішов? - тихо запитав Андрій.

- Так!!! - Наталя в розпачі закрила обличчя руками. - Хочу! Іди! Зараз же! І ніколи більше не чіпай мене! Чуєш? Ніколи!

Андрій ступив було до неї, але Наталя поспіхом відступила назад.

- Прошу тебе... Будь ласка... - ледь чутно прошепотіла вона. - Іди... І забудь все.

Андрій відповів їй довгим пошлядом. Нарешті він розвернувся і вийшов з квартири. Коли за Андрієм зачинилися двері, Наталя, здригнувшись, буквально сповзла по стінці. У такому положенні її знайшов чоловік.

- Що? Пішов? - з удаваним співчуттям запитав він. - А ти думала, ти потрібна йому? Ще чого. Він тебе трахнув і щасливий. Ти йому не потрібна. Ти нікому не потрібна.

- У нас з ним нічого не було. - задерев'янілими губами прошепотіла Наталя.

- Навіть так? - розреготався чоловік. - Люба, ти падаєш в ціні. Значить, тебе вже навіть не хочуть?

Наталія опустила голову на складені на колінах руки. Вона чула, як чоловік ходить по квартирі, відкриває шафи, щось буркоче собі під ніс. Але їй було все одно. Нехай робить, що хоче. Раптом його кроки зупинилися прямо перед нею.

- Це треба підписати. - На підлогу перед нею впала папка. - Документи на квартиру.

- Яку квартиру? - хрипко спитала Наталя, піднявши голову.

- Цю. - Чоловік дивився на неї зверху вниз. - Чи ти думала, я тобі її залишу?

- Взагалі-то думала. А знаєш, чому? - вперше за цей час Наталя криво посміхнулася.

- Чому? - він насторожився.

- Тому що це моя квартира. Батьки переписали її на мене ще до шлюбу. А значить, прав на неї ти не маєш. - Спокійно пояснила Наталя. - Так само, як і на мамині прикраси. Адже їх ти вже теж оцінив, чи не так? І на татову машину.