Глава 3

Наталя повернулася додому лише о пів на одинадцяту. Спина боліла після цілого дня в одному положенні, а ноги набрякли після того, як вона цілий день простояла біля операційного столу. Наталя втомлено потерла плече. Кажуть, з часом організм звикає до навантажень. Але її організм завзято пручався її спеціальності, і понеділок з четвергом перетворювалися в її особисте пекло. Наталя любила свою роботу і ніколи б не проміняла б її на іншу, але іноді навіть улюблена справа виснажує. Ось і сьогодні Наталі найбільше хотілося прийняти душ і відразу впасти у ліжко. Уже витираючись м'яким рушником, Наталя раптом згадала про випраний вранці одяг. Одне добре - машинка з вбудованою сушкою... Хоч не треба переживати, що сира білизна грибами заросте, якщо про неї забути на цілий день. Наталя натягнула на себе довгу футболку і відкрила машинку. Під ноги їй відразу ж вивалилися чоловічі штани. Наталя машинально підняла їх і не втрималася від усмішки, згадавши всі події минулого дня. Тримаючи в руках штани, вона вийшла з ванної, забувши про решту одягу.

Сівши на диван, Наталя озирнулася. Здавалося, що Андрій все ще тут. Ось залишився шматочок пластиру, ось складена постіль на краю дивана. Правда, без простирадла... Наталя тихенько погладила подушку. Їй згадалося, як ласкаво Андрій обняв її, коли вона, сходячи з розуму від страху, заскочила до нього під ковдру. Він не став сміятися, не став виховувати її, що боятися грози - це нерозумно. Він просто обняв і заспокоїв. І в його обіймах їй так затишно і спокійно спалося...

Наталя тихо зітхнула і встала. Руки самі ввімкнули праску і розклали прасувальну дошку. Наталя ненавиділа прасувати брюки і сорочки чоловіка, всі ці стрілки, комірці, манжети... Але зараз вона задумливо провела праскою по тканині, спостерігаючи, як за праскою тягнеться рівна гладка смуга. Відпрасувавши штани Андрія до ідеального стану, Наталія обережно повісила їх на спинку стільця, щоб не пом'ялися. Завтра треба буде відвезти... І лише тепер вона дозволила собі майже без сил впасти на ліжко і моментально заснути.

П'ятниця для Наталії завжди проходила на автопілоті. Ця не стала винятком. З самого ранку її викликав до себе головний лікар і в наказовому порядку зобов'язав здати статтю в понеділок, тому що план по балам професійного розвитку і публікаціям потрібно виконувати. Потім обхід, потім прийом пацієнтів... Тому лише сівши в машину, Наталя згадала про штани. Схопивши їх з сидіння, вона вискочила з машини і швидким кроком попрямувала назад у клініку.

Кабінет Андрія був на першому поверсі. Робочий день вже закінчився, але Наталя була впевнена, що Андрій ще на місці. Ось і знайомі двері. Треба ж, а Андрійко табличку нову почепив... Хоча так, це ж тепер його окремий кабінет, а Лозинський переїхав на четвертий поверх... Наталія обережно постукала і, відкривши двері, зайшла в кабінет.

Андрій підняв голову і здивовано підвівся, побачивши Наталю. Вона за всі роки була у цьому кабінеті рази три, не більше, і зараз, здається, почувалася не дуже комфортно.

- Доброго вечора. - Наталя знайшла в собі сили посміхнутися. - Я вам принесла дещо. - І вона махнула штанями. Андрій засміявся і, підійшовши до неї, забрав свою деталь гардеробу.

- Спасибі! - щиро подякував він, зауваживши, що штани ідеально відпрасовані.

- Вам спасибі, що не рознесли цю історію по всій клініці. - Тихо сказала Наталія.

- Я ж пообіцяв. - Вмить посерйознішав Андрій. - Правда, довелося довго придумувати, де ж це я так впав... - Він доторкнувся до шишки на лобі і знову посміхнувся. І Наталя всміхнулася йому у відповідь.

- Може, кави? - запропонував Андрій, гарячково згадуючи, де у нього чайник і що їстівного є в шафі, але Наталя похитала головою.

- Дякую, але я поїду додому. Ще статтю писати... - Відмовилася вона.

- Давайте в співавторстві. - Схопився за її фразу Андрій. - Ви вписуєте мене, а я ділюся з вами своєю статтею. Трохи слід підправити під ваші напрацювання і буде все відмінно. Ми ж з вами майже однакову тему взяли. І буде у нас у кожного плюс одна стаття до плану.

Наталя завагалася. Пропозиція Андрія була дуже заманливою. Перспектива просидіти над статтею все вихідні її абсолютно не приваблювала.

- Надсилайте, я подивлюся і потім вам скажу. - Нарешті відповіла Наталія. Треба ж побачити спочатку, що там у нього за стаття...

- Добре. Я відішлю вам на електронну пошту. - Одразу ж погодився Андрій. Наталя кивнула і вийшла, забувши попрощатися. Попереду на неї чекали довгоочікувані кілька годин сну.

Зазвичай у суботу Наталя прокидалася не раніше десятої години. Цього разу вона прокинулася о дванадцятій. Давався взнаки напружений тиждень. Поніжившись в ліжку, Наталя все ж змусила себе встати. Наспіх поснідавши або, якщо бути точним, пообідавши, вона нарешті розібрала одяг, який другу добу нудився в пральній машинці, одночасно обізвавши себе "склеротично-маразматичною ледацюгою", пройшлася пилососом по килиму і навіть трохи розгребла завали на столі. Чоловік постійно дорікав їй, що вона погана господиня. Ось тільки після того, як він пішов, у квартирі чомусь стало набагато чистіше. На підлозі в кімнатах не було крихт, одяг не валявся під ногами, мийка не була забита брудним посудом... І здається, навіть пилу стало менше.

Лише на початку четвертої Наталя нарешті сіла за ноутбук. Відкривши пошту, вона відразу помітила лист від Андрія. Наталія заглибилася в читання. Їй стало цікаво, що ж цей красень недобитий міг написати. І вона сама не помітила, як її затягнуло. Андрій писав легко, цікаво і доступно, і їй залишалося лише вставити свій текст, який, здавалося, був створений для цієї статті, настільки ідеально він вливався в загальну ідею. Якби Наталя не знала, де її текст, а де текст Андрія, вона б вирішила, що це писала одна людина. Трохи подумавши, вона взялася за роботу. Її пальці буквально літали по клавіатурі, а слова, здавалося, самі народжувалися в голові.