Глава 2

Прокинувшись, Наталя деякий час лежала з закритими очима, згадуючи все, що сталося вчора. А на саму лише згадку про минулу ніч її в жар кинуло. Треба ж було так зганьбитися... Наталя підвелася на лікті, допитливо глянувши на Андрія і, не витримавши, посміхнулася. Він виглядав так зворушливо, з розслабленим обличчям, рум'яними щоками, пухнастими, абсолютно нетиповими для чоловіка віями, що злегка тремтіли уві сні, з рукою, що ніжно притискала до грудей зім'яту ковдру... Інша його рука обіймала Наталю. А їй чомусь зовсім не хотілося вставати. Хоча ще вчора вона підняла б на сміх, а може, і послала б прямим текстом того, хто насмілився б припустити, що в її квартирі виявиться сторонній чоловік в самих трусах, і більш того - що вона дозволить цьому чоловікові до себе доторкнутися, ще й опиниться з ним в одному ліжку. Точніше, на одному дивані, який, як з'ясувалося, таки розкладається і дуже навіть зручний.

Наталя уважно розглядала обличчя Андрія. На мить їй захотілося доторкнутися до його вій. Ось навіщо чоловікам такі вії?! Над губою у Андрія був невеликий, ледь помітний шрам. Наталя не втрималася і обережно доторкнулася до нього пальцем. Андрій злегка скривився, але не прокинувся. Наталя зітхнула і вибралася з його обіймів. Відкривши вікно і навшпиньки пройшовши до ванної кімнати, вона швидко вмилася і машинально запхала купу речей у пральну машинку, запустивши швидке прання. Якраз встигне випратись за півгодини, потім можна розвісити, і на роботу. Подумки Наталя була вже у відділенні. Сьогодні четвер, операційний день. А значить, ввечері вона знову буде як вичавлений лимон... З цими думками Наталія взялася готувати сніданок. Сама вона обійшлася б кавою або соком, але щось підказувало їй, що її гостю яблучка та кави буде замало... Дивно, але чомусь Наталі хотілося готувати для Андрія, хоча раніше вона насилу змушувала себе вранці встати за плиту. Може, тому що він був першим, хто оцінив її кулінарні здібності...

Андрій прокинувся від того, що його смикали за руку.

- Прокидайся, спляча красуня, - Наталя відпустила його руку, помітивши, що Андрій розплющив очі. Тримаючи в руках чашку з кавою, вона притулилася до дверей, дивлячись, як він намагається прокинутися остаточно.

- Доброго ранку... - Він похитав головою, провівши руками по густому темному волоссі, від чого воно ще більше настовбурчилося.

- Сніданок на столі. Чекаю. - Наталя вийшла з кімнати. Андрій потер щоки, все ще не прокинувшись, і потягнувся було за брюками, але їх не було. Насупившись, Андрій спробував пригадати, куди він їх міг запхати. Згадав. У ванній. Він зітхнув і перевірив синці та рани. Все ж не дарма Наталю називали «золотими руками» їх клініки. Всі рани виглядали чудово і майже не боліли.

Правда, побачивши себе в дзеркалі над раковиною, Андрій злегка скривився. Неголена морда з шишкою на лобі. Красень, нічого не скажеш... Але майже одразу він забув про свій зовнішній вигляд. Штанів не було. А ще не було купи одягу, що лежала тут вчора. Зате була працююча пральна машинка. В голову Андрія закралося недобре передчуття.

- Наталіє Олександрівно... - Покликав він.

- Що таке? - відгукнулася вона з кухні.

- Ви випадково моїх штанів не бачили? Лежали тут... - Втім, він уже помітив за склом пральної машинки знайому штанину.

- Де? - Наталя заглянула в ванну. Їй знадобилося дві секунди, щоб усвідомити. що сталося. Наталя відчула, як її розбирає істеричний сміх. Не витримавши, вона пирснула. Ображена фізіономія Андрія змусила її буквально зігнутися навпіл від сміху.

- Ви знущаєтесь, так? - приречено запитав він.

Наталя притулилася до дверей, відчуваючи, що ноги ослабли від сміху. Вона майже сповзла по цих дверях, не в силах заспокоїтися. Кожен погляд на Андрія викликав у неї новий вибух реготу. А Андрій, зітхнувши і раз у раз кидаючи на Наталю докірливий погляд, стежив, як гордовито пропливають за склом його штани.

- Можу вам сукню позичити... - насилу вимовила Наталя. Андрій мовчки зробив крок до дверей, змусивши її відступитися. Витираючи сльози, що виступили на її очах від сміху, Наталя пішла за ним до кімнати.

- Я правда не спеціально... - примирливо мовила вона. - Напевно, на автоматі поклала... Там темні речі лежали, і ваші штани темні, ось і ...

- Це, звичайно, добре. А мені тепер що робити? - Андрій зітхнув, застібаючи сорочку. Хоч якийсь одяг...

- Давайте для початку поснідаємо. Поки все тепле. - Запропонувала Наталя і поспіхом втекла на кухню, відчувши, як її знову починає розпирати від сміху.

Коли Андрій прийшов на кухню, на столі вже стояла тарілка з рум'яними сирниками, від яких йшов спокусливий аромат ванілі. Андрій потягнувся було до тарілки, але раптово помітив, що другий тарілки немає.

- А ви? - запитав він у Наталі, яка діставала з шафи каву.

- Я не хочу. - Відмовилася вона і потягнулася за туркою.

- Чому?

- Просто. - Знизала плечима Наталя. - Я взагалі рідко снідаю.

- А я зараз відчуваю себе егоїстом. Ну хоч один... Заради мене. В якості компенсації за штани. - Андрій, озброївшись виделкою, скоса глянув на Наталю. Вона перехопила його погляд і зітхнула.

- Один. - Застережливо помахала вона пальцем перед носом у Андрія і стягнула у нього з тарілки сирник. Це ж треба, ще й смачні вийшли! А вона ж їх хтозна коли готувала востаннє... Коли кава була готова, Наталя розлила її по чашках і, поставивши їх на стіл, сіла навпроти Андрія, який вже встиг впоратися з половиною сирників. Подумавши, Наталя вкрала у нього ще один. Андрій хмикнув, але нічого не сказав. Вони закінчили сніданок в повній тиші. Коли Андрій націлився було знову помити посуд, Наталя зупинила його: