Глава 3

СОН

«Пітьма розійшлася по темному зарослому лісі. Тихий свист вітру і потріскування гілок, інколи порушували глуху тишу, яка ніхто не смів порушувати. І лише слабий відблиск місяця, який виднівся крізь листя і гілля дерев, трохи освічував різні силуети дерев навкруги. Це був старий мішаний ліс, який пережив не одну сотню років і не одну сотню подій, що в нім відбувалися. Він був ніби жива істота. вбираючи у себе все, що повидав у своєму, так званому житті. Можна було зробити висновок, що він завжди все пам’ятатиме, що завжди буде зберігати у своїй пам’яті таємниці, пов’язані з тими подіями, про які люди ніколи не дізнаються. Ліси ховали у своєму житті те, що можна було назвати нерозгаданою і фантастичною стороною нашої підсвідомості. Перебуваючи в такому лісі, люди починають відчувати себе зовсім по-іншому, деякі у ньому губляться, інші – відкривають у собі щось надзвичайне, те про що вони ніколи б і не здогадалися.

Якась невидима сила тягла мене у глибину хащів цього лісу. Минаючи непрохідні зарослі чагарнику, колючок , ялин та інших дерев, я прямував до свої цілі, вибратись із цього лісу. Аж раптом цю ідеальну тишу порушив грімкий і пронизуючий до кісточок вий за яким послідували переповненні страхом людські крики.

З неймовірною швидкістю я кинувся бігти на звук про допомогу з яким перегукувалося грімке гарчання і вий. Наближаючись все ближче і ближче я помітив в далі за деревами відблиск полум’я. Вирвавшись з хащі лісу, переді мною постала чимала поляна. Край лісу йшов далі по обидва боки від мене, звертаючи на протилежний бік, де обривався над берегом величезного по довженні озера. Над яким склонилися старовинні, майже не реальні дерева.

І тут я усвідомив те що побачив, те що привело мне в дикий жах. Дві потвори напали на невелику групу підлітків, віком не старших за мене. Один з монстрів був кремезним, метрів з три заввишки, схожий на великого пса,тільки передні лапи чимось були схожими на людські руки. Величезна голова з довгою щелепою і гострими як бритва зубами, які виблискували навіть в темряві. Інший монстр був меншим – метрів з два, його худе тіло більш нагадувало людське. Спина була покрита шерстю, а шкіра мала блідо-чорний колір, його ноги нагадували кінцівки кенгуру і були трішки зігнуті у колінах. Довгі руки мали щось досить людське, але продовженням кістлявих пальців слугували чималі кігті Він нагадував вампіра. І тільки одна спільна риса поєднувала їх – це яскраво-жовті очі з чорними зіницями.

Перевертень вчепився зубами в тіло бідного хлопця, після декількох сильних ударів по грудям він вже не рухався, а монстр розпочав свою криваву трапезу. Інша потвора кинулася до дітей, які нерухомо завмерли неподалік від залишків свого друга. Двоє хлопців прикривали трьох дівчат, відходячи від потвори. Один з них кинувся на монстра з ножем, намагаючись завдати йому удару, але істота легко вибила зброю з його рук і завдала смертельного удару по голові. В повітрі пролунали гучні крики дівчат, нерухоме тіло хлопця впало на землю. Я й не помітив, як вже наблизився до місця події. Піднявши ніж, лезо якого вмить стало яскраво червоного кольору, я стрибнув на монстра і завдав удару у праве плече. Тварюка немов і не помітила цього, але вже за мить сильним поштовхом ліктем скинула мене на землю. Роздратоване ревіння пролунало з його щелепи. Різко розвернувшись, воно вхопило мене за ногу, яка судячи по звуку тріснула, і відкинуло мене до вогнища. Пролетівши метрів з три, я впав на спину. Моя рука опинилася у вогнищі, від чого на ній з’явився нестерпний біль. Я вмить прибрав руку від вогню і різким рухом скинув палаючий піджак. Як тільки мені довелося піднявся на ноги, сильний біль охопив мене і я впав на коліна. Нарешті я відчув біль зламаної ноги, піднявши очі важко було не помітити, що істота задоволена собою. Коли вона підійшла блище, світло полум’я освітило його обличчя, очі, гострий ніс і рот нагадували людські. Аж раптом його обличчя зморщилось і він загарчав. Я не зрозумів, що змусило всі мої кістки трястися, його проникаючий у душу крик, розривав її на маленькі частинки страху, чи відкрита щелепа просто колосальних розмірів, з якої виглядали по парі ікол зверху і з низу. Воно накинулося на мене, через біль я не встиг відскочити вбік і вже за мить відчув його кігті у своєму передпліччі. Істота підняла мере над землею, немов би моє тіло було всього-на-всього пір’їною у її руках. В мене перехопило подих, неймовірний за силою біль пронизував усе моє тіло, я не відчував ні рук, ні ніг, не відчував себе як людину тільки муки терзали мою душу. Аж раптом страх зник, напруження покинуло мене, дивний шум у вухах розтанув і я міг ясно все чути і бачити. Мені вдалося вловити звуки благання про пощаду, на що монстр відповів тихим гарчанням, що нагадував сміх, все ще тримаючи мене в повітрі. В безнадії діти почали тікати, що не дуже сподобалось монстру і він кинув мене на землю, знаючи що його жертва вже нікуди не зникне. Він кинувся за ними, в цю хвилину мене пройняла неймовірна злість, жага помсти і прагнення до життя. Всі ці емоції перемішувалися, і в результаті мене пройняла якась іскра, вивільняючи величезну енергію. Я піднявся і закричав. Створіння розвернулося і здивовано поглянуло на мене, підлітки теж зупинилися, не зводячи з мене погляду, на їхніх обличчях я бачив новий страх. Раптом картина змінилася і тепер за всім цим мені довелося спостерігати зі сторони, ніби я був тим собою, що стояв на землі, але і тим - що дивився з боку,як дві половини одного цілого. Мої очі стали червоними, на стільки червоними, що сяяли немов виділяючи якусь силу чи енергію. Ця енергія настільки переповнювала мене, немов хотіла вирватись на волю. Позаду вовчара закінчивши із ще одним хлопцем, стрімко попрямував на мене, його шелепа відкрилася настільки, що це було практично нереальним, як в принципі все, що відбувалося.

Аж раптом сталося щось неймовірне, що змусило всіх завмерти, хоча вже мало що могло мене здивувати. Метрів з два позаду мене, біля монстра, що нагадував пса, спалахнуло вогнище і з нього вийшла постать з ніг до голови у вогні, який раптово згас, не заподіявши при цьому ніякої шкоди. Я впізнав , цю постать, це був Жека, але його очі були настільки чорними,що здавалося,що їх не було взагалі. Тієї ж миті попереду мене спалахнуло сяйво, освітивши поляну, і раптово зникло, так як і з’явилося. На тому місці з’явився інший образ хлопця, це був ще один мій друг – Сергій. Їхня поява ще більше здивувала мене, адже кого-кого, а їх побачити я не чекав.