глава 1

ПОШУК

Темні простори тайги, які не мали ні кінця,ні краю,були освітленими на диво яскравими зорями, хоча їхньому світлу доводилося долати подекуди чималу товщу хмар. Як правило, у такій місцевості небо завжди було затягнуте важкими чорними хмарами, але ця ніч стала майже винятковою, враховуючи, що довкола панував потужний циклон. На світі залишилося не багато місць, де людська постать буде здаватися зайвою,але якраз такі місця як це могли стати найпершими у списку таємничих земель. Мішаний ліс, в якому переважали ялини, простягався на сотні кілометрів у різні сторони. Коли більш ніж хвилину дивишся на нього,то здається,що він ріс на цьому місці цілу вічність,і ти почуваєш себе зайвим у часі, який в ньому проходив зовсім по іншим законам…по власним правилам, в яких будь-яке людське існування здавалося б зайвим. Навіть пориви вітру,що не були новиною у такій місцевості, не сміли порушувати тишу цього місця. Пори року в цьому лісі відрізнити було майже не можливо, можливо було тільки відчути і лише в тому випадку, якщо твій мозок не був завантажений непотрібною інформацією про новий сенсорний телефон, який продають із тридцяти відсотковою знижкою.

Неподалік від міста Білібіно, приблизно в десяти кілометрів від річки Мала Анюй знаходилось щось таке, що Марк шукав вже не перший рік. Ціль його пошуків була відома лише йому одному. Від природи він був недовірливою особистістю, яка завжди хотіла тримати все у своїх руках. Навіть його най блище оточення не могло знати всі його плани. Асфальтні дороги у таких місцях були звісно великою рідкістю, але маленькі ґрунтові траплялися набагато частіше. По одній із такий і крокував чоловік.

Людська постать у подорожньому плащі, шкіряних рукавицях і каптуром на голові швидко йшла по одному із шляхів, що вів кудись вглиб лісу З лівого боку біля талії висів невеликий меч, синього кольору, який немов трішки сяяв у навколишній темряві. По цьому шляху вже давно ніхто не їздив, і якщо навіть захотів,то навряд чи зміг. Але це не заважало Марку швидко крокував по нерівній дорозі все глибше і глибше. По обидва боки шляху високі дерева, крона яких була сильно покрученою, немовби у якомусь анімаційному фільмі жахів, розхитувалися зі сторони в сторони. Вітер цього вечора дув з особливою силою, створюючи неприємний свист. Чим далі заходив чоловік,тим вітер ставав сильнішим, аж ось, нарешті після двадцяти хвилин невтомної подорожі по бездоріжжі, він побачив три постаті посеред невеликої галявини. Марк ще більше пришвидшився, від чого його плащ,сильно розвівався на вітру, що створювало для нього невеличкий дискомфорт. Двоє з людей були близнюками, обоє у звичайних джинсах і шкіряних куртках одного світлого кольору. Алі і Барак були близнюками у повному сенсі цього слова, хоч на вигляд їм було років тридцять, їхнє волосся було зовсім сивим. Середнього зросту і спортивної статури вони викликали серйозне враження, де б не з`являлися. Строгі риси обличчя і пронизливі блакитні очі надавали їм грізного вигляду. Також їх об`єднувала ще одна маленька деталь - шрам на лівій щоці, в Алі він був набагато більший ніж у Барака. Оскільки обидва були досить сильними магами, щоб прибрати цей шрам, залишалося загадкою чому вони не позбавились його. Третьою постаттю був Роланд, довге бліде обличчя, чорні очі, які не зрозуміло куди дивилися – типові горді риси ватажка царських вампірів. Кожна деталь одягу була чорною, ніби він належав до представників готів, що насправді не мав з ними нічого спільного Компанія жваво щось обговорювала, було відразу видно, що пориви вітру змушують їх підвищувати свій голос, який розчинявся всього в декількох метрах від свого епіцентру.

Марк зупинився в десяти кроках від них і зняв каптур. Його обличчя мало суворий вигляд сорокарічного чоловіка, хоча водночас в ньому було місце для чогось витонченого і чуттєвого. Але таке враження зазвичай було оманливим, адже чоловік не був знайомий із побідними рисами. Тонкі брови, і довге чорне волосся, що спадало йому на плечі – всі ті риси простої людини, що в ньому залишилися. А от очі, які були зовсім білими, тобто без зіниць, ніяк не нагадували, що він людина. Його права рука була на декілька сантиметрів довшою від лівої, вона була ледь не чорною, у багатьох чималих шрамах.

• Ми раді вас бачити,- в один голос промовили близнюки.

Набридливий вітер відвівав останні склади слів кудись у темряву.

• У радіусі десяти кілометрів нікого не має, так що прибери цей клятий вітер,- сердито вигукнув Марк.

• Зараз буде зроблено,хазяїне,- миттю відповів один із близнюків.

Барак підняв праву руку вгору,заплющив очі і щось прошепотів, від чого вітер раптово затих.

• Навіщо ми тобі тут?- запитав Роланд,- ти завжди шукаєш їх сам.

• Такої великої концентрації сили, як тут, я ще не зустрічав у своїх пошуках,- відповів Марк, - мені можливо потрібна буде ваша допомога.

• Невже ти й справді гадаєш, що їх знайдеш, стражі досить добре заховали прабатьків, на той момент вони були їхню основною проблемою. А якщо вони вже й задумали щось заховати, то в них це неодмінно добре вийшло.

• Роланде, ти в мені сумніваєшся? – запитав Марк.

• Ми не сумніваємося у вас,пане, - знову в один голос відповіли близнюки.

Марк, як завжди, не звертав на них уваги і знову звернувся до вампіра:

• Невже ти боїшся втратити владу над своїми підлеглими, після того як вони пробудяться?

• Я нічого не боюся, їхнє пробудження викликає в мене сумніви.

• Які саме?

• Чи зможеш ти керувати цими монстрами, адже ти не гірше мене знаєш, що вони просто чума – вбивають все на своєму шляху.

• А ними не потрібно керувати, - криво посміхнувся Марк, - за планом, вони мені потрібні всього на один день.