Розділ 1

Дерев’яний двоповерховий котедж за містом. Ось з чого почнеться ця історія. Трохи далі, за містом, розкинулось невеличке котедже містечко, котре так і вабило до себе все нових і нових мешканців. Одними з них була родина де Делан. Закохана до нестями один в одного  сімейна пара. Був у них ще синочок Ян і от-от мала народитися дівчинка на яку сімейна пара чекала трохи менше тринадцяти років. Голова сім’ї, Даніель де Делан, широкоплечий тридцяти семи річний чорноволосий чоловік у самому розквіті сил, завжди марив сином. А його дружина, котра була на два роки за нього молодша, завжди мріяла про донечку. Жінці завжди хотілось мати свою копію й вона щодня благала, аби дівчинка народилась світловолосою як і вона, бо так набридло виділятися на фоні чоловіка та сина.

 Будинок так і вабив до себе красою та своєю незабутньою атмосферою. В день тут лунали співи й музика, а ввечері сміх двох дорослих та дитини. Та справжнє дійство тут починалось, коли в будинку було повно гостей. Господарі обожнювали приймати у себе гостей і робили це так часто, що інколи здавалось, що всі ці люди живуть разом, а дім завжди готовий до зустрічі гостей.

 Маргарита де Делан тридцяти п’яти річна жінка, котра зовсім не виглядала на свій вік. Довге, пряме, доглянуте біло-молочне волосся каскадом спадало на тендітні плечі. Жінка була стрункою й підтягнутою, завжди займалася спортом й навіть прищепила цю звичку усім. Її сірі очі і ніжна посмішка так і змушували усіх посміхатися у відповідь. Вона була дуже вродливою жінкою, що могла з легкістю перевершити усіх молодиць. Хоч їй було і тридцять п’ять та виглядала вона на всі двадцять з хвостиком і Яна завжди сприймали як її брата,  при першому знайомстві із цією сім’єю нікому навіть на думку не спадає, що Ян може бути її сином.

Вулиця Ноує загрузла у вранішній тиші, ледь-ледь сонечко виглядає із-за небокраю, а власники собак вже гуляють з своїми улюбленцями. Двоповерховий котедж був майже в центрі вулиці, а за ним відкривався чудовий вид на ліс, котрий був огороджений парканом. Частина будинку була зроблена з дерева, а частина з каменю. Він знаходиться за півгодини їзди від центру міста й повністю обладнаний усіма сучасними технологіями. Найновіші технології також були присутні, хоча Маргариту вони страх як бісили.

 Спальня була виконана у світлих тонах. Посередині кімнати було широченне двоспальне ліжко на якому б помістилось п’ять людей одночасно. Стіни були пофарбовані у тілесний колір з білими малюнками пір’їн на них. Ці  малюнки символізують так звану легкість господарів. Навпроти ліжка знаходиться комод, а поряд з ним на стіні висить плазма.

 -Добрий ранок, кохана! Як ти себе почуваєш?- запитав чоловік у своєї дружини. Було видно, що вона не спала. Маргарита тихенько почала розвертатись. Живіт вже добряче заважав й рухатись було не можливо та й донечка була останнім часом дуже активна, а тепер щось затихла. Раптом різкий біль. Жінка скорчила гримасу болю та раптом на її вустах знову засяяла посмішка.

 -Нормально любий! Мені здається, що вже зовсім скоро ми побачимо нашу принцесу.

Чоловік помітив, що його дружина дуже втомилась від вагітності. На обличчі з’явилась короткочасна емоція болю та жінка вмить її сховала. Маргарита не хотіла, аби чоловік переймався через неї. Почався 42 тиждень, а донечка так і не поспішала побачити своїх батьків. Чоловік та дружина з нетерпінням чекали на неї. Вони обожнювали сина, але дуже хотіли ще одну дитину й коли таке диво сталось, сімейна пара навіть не роздумуючи вирішили зберегти вагітність. Маргарита намагалась завагітніти майже п’ятнадцять років і коли дізналась, що тест позитивний навіть на місяць пішла у відпустку, аби без нервів пережити перший місяць. Та її лікарка сказала, що в жінки давно вже не третій тиждень вагітності, а вже почався третій місяць.

 Справжню ейфорія була тоді, коли щасливі батьки дізнались, що справді буде дівчинка. Чоловік підняв жінку на руки й навіть не хотів відпускати. Та з часом радість пройшла та обох їх захопила буденність та кар’єра. Кожен був по вуха у роботі, що навіть інколи стали забувати, за сина, котрий просто вимагав хоч краплю уваги до себе.  

 Яну де Делан було всього тринадцять років, але через постійну роботу батьків і подорожування до дому дідуся та бабусі змусили його швидко подорослішати. Хлопчина був дуже високим для свого віку та худорлявим через що його не раз дражнили в школі та він намагався не звертати на це уваги. Хлопець був мрійником, завжди казав, що стане відомим на весь світ музикантом, мама хоч і була заклопотана справами, та все ж підтримувала сина в усіх його починання. Ян був одним з найперших, хто дізнався про мамину вагітність. Важко описати його емоції на той момент, бо він чудово розумів, що це колись та станеться і був морально готовий до цього. Десь глибоко всередині себе, він мріяв про сестричку, яку б він міг захищати та піклуватись.  Та з часом все змінилось, у мами та тата був терміновий проект на роботі, що вони зовсім про нього забули, а якщо і згадували, то посилали, аби він щось купив, бо того сестра хотіла. Через такі моменти, приходили думки, що він вже її ненавидить, а швидко відкидав на задній план, бо вона не винна ні в чому.

 Останнім часом ж мама геть стала похмурою, все важче їй давалась вагітність і Ян це все бачив, та нічого вдіяти не міг. Єдине, йому інколи вдавалось відволікти батька, аби той не драконив маму і вони не сварились, адже через сварки їй ставало ще гірше. Так само сталось і одного ранку, коли хлопця залишили вдома через погане самопочуття.

 -А ти хіба на роботу не йдеш?

 Погляд перелетів від неймовірної жінки на поличку, де стояв годинник. Сьома сорок. Проспали... За сорок хвилин Даніель мав бути на важливій зустрічі в іншому кінці міста.