Розділ 41

Розділ 41

  Удвох із Раєном ми спустилися сходами і попрямували до червоної вітальні. Там, у дальньому кутку, сидів пан Дарвін, задумливо дивлячись у вікно. Однак крім нього у кімнаті також були Джеймс, Фрея і Ліам, які розмістилися на великому дивані і похмуро схилили голови. Фрея заспокійливо гладила Джеймса по нозі і щось тихо бурмотіла під ніс. Мій брат виглядав геть розгубленим і спустошеним. Та щойно друзі помітили нашу присутність, різко скочили з місця і з полегшенням усміхнулися.

–Сестро! Як я радий тебе бачити! – видихнув Джеймс. – Ти не уявляєш, як ми всі хвилювалися за тебе!

   Брат схопив мене в міцні обійми і закружляв, відірвавши від землі.

–Годі, пусти мене, Джеймсе, – засміялася я. – Ти зараз мене задушиш!

   Хлопець поставив мене на підлогу, але досі не відпускав.

–Як ти могла втнути таку дурість? А якби справді померла? Що б я робив без тебе? – насупився він.

–Не думай про це. Все ж гаразд, чи не так? – знизала плечима я, відчуваючи, як мимовільний сором обпікає щоки. Однак я мала вагому причину для такого вчинку. Брат повинен це зрозуміти.

–Але… – почав Джеймс.

–Поговоримо про це пізніше, – перебила я, обережно звільняючись із братових обіймів.

   Тепер Фрея і Ліам підійшли до мене і по черзі обійняли.

–Ми дуже непокоїлися. Однак добре, що ти в порядку, – усміхнулася дівчина.

–Ми всі зараз тут, а це найголовніше, – кивнула я.

   Я хотіла залишитись з друзями надовше, обговорити подальші плани та просто щиро порадіти. Однак пан Дарвін встав з крісла, привертаючи мою увагу. Тоді я зрозуміла, що з цим доведеться почекати. Добре, що тепер часу нас більше ніж удосталь.

–Ліє і Раєне, залиштеся. Усі інші, будь ласка, підіть прогуляйтеся, – спокійно, але з ноткою серйозності в голосі, мовив пан Дарвін.

   Друзі не стали сперечатися. Вони наостанок усміхнулися мені і поспішили вийти з кімнати, зачинивши за собою двері.

–Сідайте, – кивнув нам чоловік.

   Ми з Раєном стривожено переглянулися і сіли на диван, чекаючи наступних слів пана Дарвіна. Щось мені підказувало, що вони мені не сподобаються. Однак я випрямила спину і впевненим поглядом подивилася на чоловіка перед собою. Раєн тримав мене за спітнілу долоню, заспокійливо її стискаючи.

–Можна спочатку я запитаю? – не стримавшись мовила я.

–Звісно, Ліє, – знизав плечима чоловік.

–Темрява ж зникла? Я впоралася? – питання, що постійно мене мучило, нарешті зірвалося з вуст.

–Так. У момент, коли ти на мить померла, Темрява розсіялася і покинула цей світ назавжди. До того ж істоти,  яких ти бачила у пітьмі, знову перетворилися на людей, – усміхнувся пан Дарвін. – Шкода лише, що отруєну мороком землю не можна так просто відновити.

   Коли ці слова сягнули моєї свідомості, я з величезним полегшенням видихнула, ледь стримуючи сльози радості. Темряви більше немає. Світ вільний від неї. Я змогла усе виправити. І несподівано для себе зрозуміла, що більше не відчуваю присутності темної сили. Моє тіло більше не належало їй. Я більше ніколи не почую її шепотіння, не відчую примарні пазурі, не побачу темні судини у себе під шкірою. Я була вільна. Темрява так і не зуміла перетворити мене на чудовисько. А люди, яких вона занапастила, знову стали собою. Що могло бути кращим?

   Однак я хотіла поділитися з чоловіком ще однією новиною, яка не давала мені спокою.

–Повелителем Темряви був мій батько! Ви можете собі уявити? – вигукнула я, гнівно зціпивши кулаки.

–Я знаю, Ліє. Завжди знав, – понуро відповів пан Дарвін.

–Що ви маєте на увазі? – вражено запитала я, відчуваючи, як гнів і нерозуміння спалахують у крові.

   Через кілька секунд напруженої тиші, чоловік все ж мовив:

–Я маю багато вам розповісти. І знаю, що після цих слів, ви можете змінити думку про мене. Прошу, зрозумійте правильно, я лише хотів, щоб усе відбулось так, як повинно було. І звісно, бажав найкращого для усіх вас.

–Не тягни, діду. Кажи вже, – похмуро зітхнув Раєн.

   Я нервово засовалась на місці, очікуючи найгіршого.

–Ти від самого початку була ключем до усього, Ліє, – схилив голову пан Дарвін. – Ще давно рід Хранителів знав одне пророцтво і передавав його з покоління до покоління. Згідно з ним, мала народитися дитина, яка матиме безмежну темну силу. І ця сила стане кінцем для усього світу.

   Я затримала дихання, вже знаючи, що зараз почую.

–Коли ти народилася, твої батьки звернулися до мене, вимагаючи пояснень. Твої чорні очі і чорна кров їх лякала. Тоді я одразу зрозумів, що пророцтво здійснилося. Що ти, Ліє – та сама дитина, яка стане загрозою для усього живого.

–Але ж Лія не така! Вона б не знищила світ власними руками, – втрутився Раєн, наступивши брови.

–Цього ми ніколи не дізнаємося, бо її силу викрали. І я цьому посприяв, – трохи присоромлено зітхнув пан Дарвін.

–Яким чином? – з важкістю у грудях запитала я.

–Твій батько прийшов до мене і благав тебе врятувати. Я багато років намагався знайти вихід, і тоді запропонував йому провести Ритуал Очищення. Він мав витягти силу з тебе і помістити її в іншу людину. Таку, яку можна буде принести у жертву заради порятунку світу. Та я навіть гадки не мав, що Джон вирішить привласнити її собі і розпочати криваву війну, – стривожено промовив чоловік, потираючи бороду.

–Але батько не зміг забрати цю силу повністю, чи не так? – гмикнула я.

–Ні, не зміг. І коли я зрозумів це, то почав тебе шукати. Знав, що ти ще можеш все змінити. Покласти край владі Джона Девінгера, – пан Дарвін гірко усміхнувся, а тоді насупився. – Якби я знав, що Джон має матір, то одразу шукав би тебе там. Однак він приховав це, тож довелося витратити кілька років, щоб знайти тебе і поселити у Тінньовому маєтку, поряд зі мною.

–Але чому ви чекали мого вісімнадцятиріччя, щоб почати діяти? Чому не розповіли раніше? – здивувалася я.