Розділ 39

Розділ 39

–Впізнаєш свою колишню подругу, Ліє? – запитав Повелитель з ноткою веселості у голосі. – Чому ж вона стоїть тут поруч зі мною, а не з тобою? Та, кому ти так довіряла, зрештою зрадила. Так само буде і з ними, – чоловік махнув рукою на людей, що стояли біля мене.

–А ти мене не зрадив? Не покинув у дитинстві на поталу долі? – роздратовано крикнула я.

–Я віддав тебе своїй найближчій людині – матері. Хіба Агата погано про тебе піклувалася? – знизав плечима чоловік.

–Агата – твоя мати? Тобто моя бабуся? Та ти знущаєшся з мене, – я важко вдихнула, намагаючись втриматися на ногах. Хоч щось у моєму житті було правдою? Адже Агата, як виявилось, теж мені брехала.

–Так, але зараз не про це. Я ще раз висуну тобі свою пропозицію. Приєднуйся до мене і пізнай себе справжню, –  спокійно мовив Повелитель.

–Ніколи. До того ж я нізащо не покину своїх друзів і не зраджу їх довіру.

–Якщо це так важливо, то я їх помилую. Вони зможуть піти з тобою, – зітхнув Джон, втомлено потираючи перенісся.

–Не слухай його, Ліє. Він брехун і чудовисько. Просто покінчи з ним раз і назавжди, – гнівно вигукнув Джеймс.

   Повелитель перевів похмурий погляд на мого брата.

–Я радий був побачити тебе сину, але це остання наша зустріч, – чоловік глянув на прибічників і тихо наказав: – Вбийте його.

   Я на секунду застигла, поки мозок осмислював суть цих слів. В цей час два прибічники вже направили стріли на мого брата.

–Ні! – вигукнула Фрея і хотіла втрутитись, але Ліам міцно тримав сестру, не даючи тій зрушити з місця. Обличчям дівчини потекли сльози.

–Джеймсе! – скрикнула Аніка і нажахано подивилася на хлопця.

   Я не знала, що робити. Ноги наче приросли до землі, а тіло закамʼяніло від страху.

–Тепер ти зіткнешся з наслідками своїх дій, Ліє, – задоволено мовив Повелитель, а тоді знову звернувся до прибічників: – Не гайте часу, стріляйте.

   І тоді сталося неочікуване.

   Аніка непомітно дістала з-під плаща два ножі і метнула їх прямо в шиї прибічників-лучників. Вони миттєво повалилися на землю важкою купою, так і не видавши ні звуку.

–Що ти коїш, дівко? – заволав Повелитель, погляд якого палав люттю.

   Та не встигла Аніка відповісти, як її груди проштрикнув меч. Прибічник, який це зробив, голосно розреготався. Дівчина впала і розпласталася на брудній землі, звернувши на мене сповнений болю погляд.

–Пробач мені, Ліє. І ти, Джеймсе, – прохрипіла Аніка, поки її кров забарвлювала землю і траву в червоний колір. – Ви справді були мені небайдужі.

–Аніко! – налякано крикнув Джеймс і зробив невпевнений крок вперед.

   Та груди дівчини вже перестали здійматись, а порожній погляд був направлений у небо.

  Мій брат похитнувся, здавлено вдихнув  і прошепотів:

–Я пробачаю тобі, рудоволоско.

   Його обличчям скотилася самотня сльоза.

   Я нарешті оговталась і намагалась осягнути те, що трапилось. Аніка, яка спочатку була подругою, а потім зрадницею, врешті-решт врятувала мого брата, віддавши за нього життя. Я не знала, що думати з цього приводу, але серце все ж болісно стиснулося від такої жорстокої і непотрібної смерті дівчини.

–Не смій більше чіпати мого брата! – зрештою гаркнула я на Повелителя. – Інакше дуже пошкодуєш.

–Давай, доню, не стримуйся. Покажи, на що ти здатна, –посміхнувся Джон.

–Не називай мене так, – скривилася я. – І повір, ти ще побачиш, хто я така. Але дай відповідь на ще одне питання. Що трапилось з моєю матірʼю?

–Ох, Кароліна. Вона довго вдавала, що підтримує мене і мою ідею. Але зрештою я зрозумів, що навіть дружина мені брехала і потайки снувала свій план. Довелося увʼязнити її. Ніхто не мав стати мені на заваді, – байдуже мовив Повелитель.

–Вона ще жива? – з надією запитала я, боявшись почути відповідь.

–Певно, що так. Хоча я давно не перевіряв як вона там. Люблю іноді приходити та дивитися на її страждання.

–Ти монстр! Понад усе на світі я хочу побачити, як страждатимеш ти, – мій голос кипів від гніву і жаги помсти.

   Темрява у мені зажевріла з такою силою, що здавалось тіло ось-ось розірветься на шматки в спробі її стримати. Лише Раєн, що досі тримав мене за плече, допомагав заспокоїтися і не забувати дихати.

   Небо, в якому ще нещодавно яскраво світилося сонце, затягнулось сірими хмарами, а крижаний вітер пробирав до самих кісток. Ніби сама погода віщувала прийдешню смерть. От тільки хто зрештою це буде? Я, мої друзі чи Повелитель і його вірні пси?

–Настав час закінчити це божевілля, – видихнула я, звертаючись до батька. – Лише один з нас буде жити.

–Якщо тільки це справді те, чого ти бажаєш. Я ж бо зовсім не хочу тебе вбивати. Однак якщо таке твоє рішення, то я прийму його без краплі сумнівів, – гірко мовив Повелитель. – Памʼятай, Ліє, ти не зможеш змінити свою сутність. Так назавжди і лишишся чудовиськом, навіть якщо переможеш мене.

–Байдуже. Зате світ знову зануриться у світло.

–Це ми ще подивимося.

   Повелитель зробив кілька кроків вперед і пронизливо глянув мені у вічі. Його очі наповнились пітьмою і стали бездонно-чорними. Вуста чоловіка розпливлись у жорстокій посмішці.

–Ти готова зійтись зі мною у битві? Лише ти і я, – запитав Джон.

–Це те, чого я прагну найбільше, – я сердито стиснула руки у кулаки.

   Чоловік різко розвернувся до прибічників і суворим голосом наказав:

–Не втручайтеся. Що б не сталося.

   Люди у мантіях лише з повагою схилили голови і в один голос мовили:

–Хай живе Повелитель! Слава Темряві!

   Я скривилася від огиди і глянула на своїх друзів та тінньових мисливців.

–Ви теж не втручайтеся. Це стосується лише мене і батька.

–Але, Ліє. Я не можу просто стояти осторонь, поки ти ризикуєш життям, – стривожено прошепотів Раєн.

–Ти повинен. Не треба бути героєм. Просто будь моєю опорою і вір, що я впораюсь, – сумно усміхнулася я і міцно обійняла хлопця, наостанок подарувавши йому швидкоплинний поцілунок.