Розділ 34

Розділ 33

   Сон у своїй звичній кімнаті був найпрекраснішим за останній час. Коли я прокинулася від променів вранішнього сонця, то почувалась сповненою сил для майбутніх звершень.

   Спершу я відвідала Джеймса. Брат вже прокинувся і виглядав краще, ніж за день до цього. Лікарі справді про нього потурбувалися: обробили рану і наклали нормальну повʼязку.  Хлопець лежав у ліжку, спершись на подушки, та усміхнувся, коли я присіла поруч.

–Як почуваєшся? – запитала у брата.

–Набагато краще. Зручна постіль і тепла їжа роблять дива.

–Тут не можу не погодитись.

–Як пройшла зустріч з паном Дарвіном? – зацікавлено спитав хлопець.

   Я коротко виклала брату все, що вчора дізналась від чоловіка.

–Погані справи. Але ми з усім впораємося, чи не так? – погляд Джеймса був сповнений надії.

–Звичайно, - коротко мовила я, щоб не засмучувати брата. Насправді, точної відповіді на це питання в мене не було.

   Вийшовши у залитий сонцем сад, я одразу побачила Фрею і Ліама, що гуляли околицями.

–Гарненько тут у вас. Я очікувала гіршого, - мовила Фрея, коли я підійшла привітатися.

–Матері б сподобалось. Вона любила троянди, - сумно сказав Ліам, махнувши рукою в сторону різнобарвних квітів.

–Ліаме... – почала Фрея.

–Все гаразд, сестро. Я просто згадав, - хлопець знизав плечима.

–Рада, що вам тут подобається. Шкода тільки, що в нас немає часу насолоджуватися усім цим, - понуро усміхнулась я.

–Що ти плануєш робити, Ліє? – запитала Фрея, заправляючи білі пасма за вухо.

–Перемагати, - мій голос звучав грізно і впевнено водночас.

   Те, що я планувала зробити було безрозсудним і небезпечним. Насправді, ідея зʼявилася давно, однак тепер перетворилась на одержимість. Я або дізнаюсь щось корисне, або вчиню справжню дурість. Та зрештою, це буде мій вибір.

***

–Ти з глузду зʼїхала? – запитав пан Дарвін, вигнувши брови.

–Можливо. Але я маю спробувати.

–Ні в якому разі! Ти не підеш просто в епіцентр Темряви! – гаркнув чоловік.

–Це моє обдумане рішення, пане. Ви не зможете мене зупинити. Або допоможіть, або не заважайте, - насупилась я.

–Ти хочеш, щоб я своїми ж руками відправив тебе на смерть?

–Звідки така впевненість? Темрява – частина мене, тож вона не повинна мені зашкодити.

–Це лише здогадки, Ліє. Якщо ти не виживеш, то світу кінець. І тоді всі наші зусилля були марними. Ти цього бажаєш? – вигукнув пан Дарвін.

–Я бажаю правди. І прагну робити щось, що може справді допомогти.

–І що ти хочеш побачити? Там, у Темряві? Хаос і руїни?

–Я хочу в цьому впевнитися, - мій голос був дивовижно спокійним, незважаючи на напруженість розмови.

   Пан Дарвін провів рукою по обличчю і голосно зітхнув.

–Ти така ж вперта, як і твоя матір.

–Тоді рада, що цим схожа на неї, - усміхнулась я. – То що ви вирішили?

–Я не можу відпустити тебе саму, тож вирушу з тобою. І про всяк випадок візьму кілька тінньових мисливців, - невдоволено сказав пан Дарвін. – До речі, Раєн знає про твій задум?

–Звісно ні. Він би ніколи не погодився, -  похитала головою я.

–Скажи йому, Ліє. Він має право знати, - мовив чоловік.

–Але навіщо? Щоб мене відмовити?

–Бо ти дорога йому, Ліє. І він тобі теж. Не треба брехати тим, кого ми любимо.

–Звідки ви...?

   Та пан Дарвін лиш усміхнувся.

***

–Ні, і ще раз ні! – запротестував Раєн, ходячи з одного кутка кімнати в інший

–Я вже все вирішила і узгодила з паном Дарвіном.

–Мені байдуже. Я не дозволю тобі ризикувати собою, - похитав головою хлопець.

–Раєне, я розповіла тобі усе не для цього. Просто хотіла, щоб ти знав. Ми вирушаємо завтра, - зітхнула я і закусила губу.

–Тоді я їду з тобою.

–Ні в якому разі! – настала моя черга протестувати. –Тобі немає що там робити. Навіщо зайвий раз наражатися на небезпеку?

–Невже ти не розумієш Ліє? Там де ти, там і я. Ми не повинні розділятися, особливо у такі темні часи, - вигукнув Раєн і присів поруч зі мною на ліжко. Його руки оповили моє тіло і міцно стиснули. Хлопець поглянув мені в очі і сумно усміхнувся: –Коли я казав, що ніколи тебе не покину, то говорив серйозно. Де би ти не була, у що б не вплуталася – я завжди буду поряд. І захищатиму тебе ціною власного життя.

   Моє серце швидше забилося у грудях, а погляд сповнився невимовної вдячності. Я знала, що не зможу відмовити хлопця, тому зарилася обличчям в його сорочку і прошепотіла:

–Гаразд, але тільки якщо пан Дарвін дозволить.

–Повір, він не зможе мені відмовити, - гмикнув Раєн і обійняв мене міцніше.

   Тим часом надворі розверзлася буря, хоч ще кілька годин тому яскраво світило сонце. Краплі дощу вдарялися об шибки, а звуки грому змушували мене мимовільно здригатися. Ми з Раєном ще довго сиділи мовчки, притиснувшись одне до одного і вдивляючись у сірість неба. Моїми жилами поступово розтікався страх. Однак він не був повʼязаний з можливою загибеллю. Я боялася підвести інших, підвести Раєна, або ще гірше – втратити його назавжди.

***

   Зранку я, Раєн, пан Дарвін і ще троє тінньових мисливців зустрілись у дворі, готові вирушати в чергову подорож. Погода стояла чудова, ніби вчорашної бурі й не було. Лише волога земля нагадувала про шалену зливу, яка тривала до самої ночі.

   Пан Дарвін озвався до мене, вказуючи рукою на трьох людей перед нами.

–Ліє, познайомся, це близнюки Пітер і Доріан, а також Каліста.

   Чоловіки були однаково високими і дужими, з темними кучерями, тоді як жінка в порівнянні з ними видавалась низенькою і мала густе каштанове волосся, яке закінчувалось на рівні талії.

–Дуже приємно, - усміхнулась я. – Щиро вдячна за вашу допомогу.

–Я багато чула про вас, пані Девінгер. Маю за честь супроводжувати вас у цій подорожі, - мовила Каліста.