Розділ 32

Розділ 32

   Через три дні ми майже прибули до Тінньового маєтку. Залишалось якихось кілька годин до того, як я ступлю на знайомий поріг і буду змушена повернутися до свого завдання. Тепер доведеться прикладати всі можливі зусилля, щоб виправдати чужі очікування. Темрява не чекатиме, поки я відпочину і зберуся з силами. Вона з кожним днем захоплює все більшу територію, змушуючи страждати ні в чому не винних людей. Їх доля залежала від мене, і це падало тягарем на серце.

   Джеймс досі залишався слабким і змученим. Його рухи були незграбними і викликали постійний біль, який хлопець намагався приховати. Навіть в такі моменти він не хотів відволікати інших своїми стражданнями. Хоч рана й загоювалась, проте без допомоги лікарів процес йшов дуже повільно. У маєтку за ним доглянуть, і це змушувало мене якнайшвидше туди повернутися.

   Сонце поступово опускалося, ховаючись за деревами. Ми їхали в тиші, яку порушувало лише завивання вітру, що пробирав до кісток. Пан Дарвін мав отримати звістку від Раєна. Чи чекає він наше прибуття сьогодні? Певно, чоловік зрадіє, що ми все ж повернулись живими, не дивлячись на його перестороги. Мері вдома, у безпеці, тож наша місія виконана, хоч і забрала не мало часу. Тепер нарешті можна зосередитись на інших важливих речах.

   Ми вʼїхали в невеличке селище, що аж надто відрізнялося від масштабності і величі Акреона. Тут все було сірим і похмурим, а люди втомлено простували вузькими занедбаними вулицями, опустивши голови до землі. Моє серце болісно стиснулось від усвідомлення, що життя може бути таким різним. Поки хтось живе в оточенні барв і сонячного проміння, інші потопають у сірості й злиднях. Можливо, моє життя не настільки погане, яким здавалось. Я хоча б завжди мала вдосталь їжі, зручне тепле ліжко і не мусила виживати. Сором обпік обличчя, коли я ще раз поглянула на цих брудних змучених людей і їх старі, часом напіврозвалені, будинки.

   Наші коні ступили у гущавину лісу, що був останньою перешкодою на шляху до маєтку. Я зустрілася очима з Раєном, що видавався втомленим, але щасливим. Тут він знову міг бути звичайним хлопецем, а не принцом і майбутнім королем. Просто Раєном. Однак я сумнівалася, що знову зможу стати просто Лією. Надто багато змінилось і надто багато ще чекало попереду. Всі вважають мене рятівницею, тож я повинна нею стати. Хоч як би це не було складно.

–Що ти будеш робити тепер? Коли знову опинишся у маєтку? – запитала я у Раєна.

–Те, що й раніше, - гмикнув хлопець. – Допомагатиму тобі впоратись з усім. Тренуватиму. Повір, ти ще маєш багато чому навчитись.

–Знаю. Особливо, коли прибічники нарешті зрозуміють на що я здатна. Вони не дадуть нам спокою, - зітхнула я.

–Маєш рацію. Особливо мене непокоїть цей поветитель Темряви. Хто він такий і як змусив всіх цих людей йому коритись?

–Це нам доведеться зʼясувати. В мене є одна здогадка, проте не знаю, чи вона має сенс, - прошепотіла я, щоб мене почув тільки хлопець. Джеймс спав, спершись спиною на Раєна, а Фрея з Ліамом їхали позаду і про щось сперечалися.

–Що ти маєш на увазі? –  Раєн зацікавлено подивився на мене, вигнувши брову.

–Мені здається, що цей чоловік якось повʼязаний із самою Темрявою. Можливо, він навіть її створив.  Знаю, звучить дивно, але це б пояснило і його титул і дії прибічників. Що як вони послідовники не самої Темряви, а її повелителя?

   Раєн кілька хвилин мовчав, над чимось задумавшись, а тоді  невпевнено мовив:

–Насправді, це цікава теорія. Тоді все склалося б в єдиний пазл. Однак постає багато запитань. Звідки в нього ця сила? Як він її контролює? І навіщо свідомо створювати загрозу для всього людства?

–Якби ж я знала відповідь. Тоді було б набагато легше.

–Я поговорю про це з  дідом. Однак якщо твої припущення підтвердяться, то залишиться тільки знищити цього повелителя. І тоді проблема з Темрявою вирішиться, адже навряд чи вона зможе існувати без свого творця.

–Навіть якщо так, сумніваюсь, що негідника буде так просто перемогти. Той, хто здатен контролювати Темряву, повинен мати безмежну силу.

–Не має сенсу витрачати час на здогадки. Будемо працювати з тим, що є. В будь-якому разі ти маєш навчитися безвідмовно контролювати Темряву у собі. Зараз це найголовніше, - сумно усміхнувся Раєн.

–Ти правий, - кивнула я.

   Та все ж подумки сподівалась на те, що пан Дарвін зміг дізнатися щось корисне, поки нас не було. Набагато легше перемогти, коли знаєш з ким борешся.

***

   Ворота Тінньового маєтку були незамкнені, що дивно у такий пізній час, а особливо зважаючи на загрозу від прибічників. Коней ми тимчасово привʼязали до огорожі і зайшли на територію. Простуючи камʼяною бруківкою, я оглядалася навкруги, наче минуло кілька років, а не тижнів.

   Стояла похмура тиша. У саду не було жодної живої душі, крім пташок, які ховалися у гілках дерев, іноді видаючи моторошні звуки. Зайшовши до маєтку, ми опинились у напівтемряві. Тут також не було людей, якщо не брати до уваги самотню служницю, що витирала пил з полиць.

–Пан Дарвін у себе? – запитала я у дівчини.

   Та налякано подивилась на мене і пробелькотіла:

–Так, пані.

–Ти можеш його покликати?

–Не думаю, що це хороша думка. Він не в настрої і просив його не турбувати, - дівчина зіщулилась.

–Ти знаєш, що тут відбувається? Де всі? –  занепокоєно запитав Раєн.

–Тут багато що відбулося за вашої відсутності, пане. Але не мені про це розповідати.

   Ми з Раєном здивовано переглянулися. Що коїться? Треба було терміново поговорити з паном Дарвіном. Він зобовʼязаний пояснити, що ми пропустили. Однак у грудях вже розквітало тривожне передчуття.

   Залишивши Фрею, Ліама і пораненого Джеймса чекати у вітальні, ми вдвох попрямували на третій поверх до кабінету пана Дарвіна. Просування темним довгим коридором у тиші  здавалося надто гнітючим. Опинившись біля дверей, Раєн вимогливо постукав, і впився поглядом у темну деревину, наче намагаючись її пропалити.