Розділ 30

Розділ 30

   Чотири довгі дні подорожі неабияк мені набридли. Кожен з них починався і закінчувався однаково. Дорога, перепочинок з перервою на їжу, і знову дорога до самого вечора. От і зараз ми зупинилися на невеличкій галявині, щоб зʼїсти кілька шматків вʼяленого мʼяса і розімʼяти затерплі ноги. Над нашими головами пролітали пташки, а небо затягнулося темними хмарами. Залишилось сподіватися, що злива нас омине.

   Раєн сидів поруч зі мною на холодній землі і намагався хоч якось поліпшити мій настрій. Хлопець легко вщипнув мене за кінчик носа і засміявся.

–Не можна бути такою суворою, Ліє. Спробуй насолоджуватися моментом, - пробурмотів він.

–Що тут може радувати? Навколо суцільний ліс і мене від нього вже нудить, - я закотила очі й зітхнула.

–А ти не думай про ліс. Думай про людей, що тебе оточують. Наприклад, про мене, - знизав плечима Раєн.

–Про тебе неможливо не думати. Завжди крутишся поруч, - гмикнула я.

–Тобі це не подобається?

–Я такого не казала.

   Поклавши голову на плече Раєна, я заплющила очі і спробувала розслабитися. Хлопець мав рацію – моя поведінка занадто перебільшена. Все-таки, є речі набагато гірші ніж кількаденне блукання лісом.

   Раєн провів рукою по моєму волоссю, ніжно перебираючи заплутані пасма. Я подумки посміхнулась. Спокій – от що мені потрібно. Відчуття безпеки і надійна людина поруч. Та все ж я не дозволяла собі зануритись у ці відчуття. Зрештою, нічого не змінилося. Темрява у мені нікуди не зникла, і я не могла про це забувати.

   Мої очі різко розплющились, коли вдалині почувся шелест листя і тихі, нерозбірливі голоси. Ми з Раєном схопилися на ноги, роззираючись. Інші теж покинули свої справи і стали поруч.

–У нас же є зброя? – тихо запитала я у Раєна, вигнувши брову.

–Ти серйозно могла подумати, що я не прихопив нічого для нашого захисту? – хлопець здивовано глянув на мене.

   Раєн швидким, але не надто гучним кроком підійшов до своєї кобили, зняв привʼязану торбу  і почав витягати звідти мечі, кинджали, метальні ножі і лук зі стрілами

–Непоганий арсенал, - пирхнула Фрея, взявши собі кілька ножів і лук.

   Я вихопила з рук Раєна двійко довгих кинджалів, відчувши вагу і прохолоду металу. Хлопці ж взяли по великому мечу зі смертоносно гострими лезами. Що б не чекало у гущі дерев, ми хоча б не були беззахисними.

   Тим часом голоси ставали все гучнішими. Тікати не було сенсу, адже так ми лише швидше б викрили свою присутність.  Поряд гучно дихав Раєн, не полишаючи мене ні на мить.

–Все буде гаразд, - прошепотів він мені на вухо.

–Сподіваюсь, - тихо пробурмотіла я

   Однак ця надія не справдилась. Поміж дерев промайнули темні постаті і вийшли на галявину, зупинившись і змірявши нас поглядом. Легко було здогадатися, хто стрїть перед нами. Звідки тут взялися ці кляті прибічники? Я стримала злісне гарчання.

–Хто це у нас тут? Невже сама Лія Девінгер прийшла у наші ліси?  Ще й друзів захопила? Як необачно, - чоловік в темній мантії холодно засміявся.

–Бодай спробуйте нас хоч пальцем торкнутися, - попередила я. Моє обличчя пашіло гнівом і роздратуванням. Воно не виказувало того страху, що вирував усередині.

–Ти смієш погрожувати нам на нашій же землі? – злісно запитав прибічник, скинувши капюшон мантії. Обличчя чоловіка вкривали безліч шрамів, один з яким тягнувся через око, на диво його не зачепивши.

–Ця земля не ваша, - заперечив Раєн, який обережно, однак міцно тримав мене за плече, не даючи накоїти дурниць.

–А тут ти помиляєшся, фальшивий принце, - засміялася жінка з мідним волоссям. – Уся ця земля належить нашому повелителю, істинному правителю Медеї і всього Континенту.

–Мені байдуже, що ви собі думаєте.  Ми просто підемо звідси, а ви сидіть і далі моліться своєму повелителю, сподіваючись, що той врятує вас від розправи, - пирхнула я.

–Нікуди ви не підете, - похитав головою чоловік зі шрамами. Він поглянув на групу прибічників і наказав: –Дівчину схопіть, а інших вбийте.

   Одразу після цих слів розверзлося пекло. Ми зірвалися з місця, тримаючи зброю перед собою. Прибічники кинулися за нами, вигукуючи прокльони. Біля мого вуха просвистіла стріла і врізалася у стовбур дерева неподалік. Раєн біг позаду, прикриваючи мою спину. Однак всі розуміли, що втечею ми не врятуємося. Не на цей раз. Прибічники опинилися надто близько, розмахуючи мечами з темного металу. Фрея, яка трималася трохи лівіше, скористалася секундною можливістю і метнула ножа в голову одного з чоловіків. Той крикнув і важко повалився на землю. Тепер битви точно було не уникнути.

   Прибічники гарчали, наче звірі, кидаючись на нас з різних боків. Раєн відбив мечем перший удар і у повітрі загримів дзенькіт металу. Джеймс і Ліам прикривали його зі спини, розмахуючи зброєю в спробі відлякати прибічників. Фрея випускала стріли, цілячись у найближчих ворогів. Ті падали на землю, не встигаючи помітити дівчину, яка спритно пересувалася між деревами. Я орудувала двома кинджалами, хоча мої рухи й не були надто вправними.

   Раєн тим часом різко проштрикнув одного прибічника і зійшовся у бою з наступним. Стріли літали у повітрі, і я ледве від них ухилялася. Жінка з мідним волоссям непомітно підкралася ззаду і приставила кинджал до мого горла. Однак не пройшло й миті, як вона зойкнула і впала. Груди жінки розітнув меч Джеймса, який стояв поряд, задоволений своєю роботою.

–Дякую, - кинула я брату і побігла до Раєна, якого оточили з усіх сторін.  Обличчям хлопця стікав піт, а на плечі виднівся невеликий поріз, який однаково змусив мене здригнутися.

–Йдіть сюди, негідники, - закричала я, відволікаючи увагу від Раєна. Той скористався наданою можливістю і увігнав меч раз за разом у двох прибічників. У голову третього врізалася стріла Фреї.

   Бій продовжувався. Землю вкривали тіла і омивали ріки крові. Поки всі мої друзі були живі, однак це лише питання часу. Десь зправа закричав Ліам. Обернувшись, я побачила, що хлопець витягає з ноги стрілу, міцно стиснувши щелепу. До нього вже бігла Фрея, одночасно метаючи ножі на всі сторони. Мене повалили на землю, та інстинкт змусив увігнати кинджал у живіт нападника. Чоловік загарчав і вгатив кулаком мені в обличчя. Джеймс, який знову опинився поряд, відтягнув прибічника подалі і розітнув йому горло.