Розділ 27

Розділ 27

   Тераса, на якій нам накрили стіл, була просторою і світлою. Звідси відкривався краєвид на сад і частину Акреона. Кілька вартових стояло біля входу на терасу, охороняючи нас від якоїсь невидимої загрози. Хоча, я більше схилялася до того, що вони стежать за нами аби потім доповісти королю. Зрештою, це було неважливо, адже ми просто насолоджувались чудовим обідом, який складався зі смаженого мʼяса і риби, картоплі, овочей і фруктів, а також графинів з водою, апельсиновим соком і келихів вина. Такого різноманіття їжі я не бачила вже дуже давно, тож мій шлунок був в передчутті насолоди.

   Раєн сидів на чолі стола, проте поки що не торкнувся їжі. Він дивився кудись вдалечінь, нервово потираючи руки.

–З тобою все гаразд? – тихо запитала я.

–Так, просто задумався, - відповів друг. –Вам все подобається?

–Виглядає просто неймовірно, - посміхнувся Джеймс. –Боюсь, я сьогодні не вийду з-за столу.

–Так, це неочікувано. Насправді, я не розраховувала, що мене й у палац пустять, не те що за обідній стіл, - гмикнула Фрея.

–Чому ти так кажеш? – здивовано запитала я , хоча частково розуміла дівчину.

–Ну, впевнена Сентларкам не дуже раді у королівському  палаці. Чи не так принце? – кинула вона.

–Не кажи дурниць Фреє, це все в минулому, - зітхнув Раєн.

–Що відбувається? – насторожилась я.

–Ти сам розкажеш чи краще мені це зробити? – запитала Фрея.

–Насправді я не дуже знайомий з подробицями. Принаймні  не так як ти, - забурмотів хлопець.

–Що ж гаразд. Памʼятаєш я розповідала як мого прапрадіда Рафаеля Сентларка обманом скинули з престолу?  Так от, це був Фіннеас Бавілль – прапрадід Раєна. Саме з нього почалася династія Бавіллей. Якби не він, зараз я б могла бути принцесою,  – скривилася Фрея.

–Ти ж знаєш, що це було більше ста років тому. Немає сенсу триматися за старі образи, - мовив Раєн.

–Ти думаєш я ображаюся? Звісно ж ні. Я не така дурна, щоб звинувачувати тебе за вчинки інших. Сталося, що сталося. Просто я хотіла, аби всі знали правду. Це було б справедливо по відношенню до моїх предків , - пояснила дівчина.

–Ти маєш рацію, - погодився Раєн.

   Я була справді здивована. По правді, в мене не було часу роздумувати над подробицями історії, що колись розповіла Фрея. Тепер я зрозуміла, що могла б сама про все здогадатися, коли дізналася, що Раєн – принц. Однак, як він і сказав, це було давно. Фрея правильно робить, що не сердиться на хлопця, який не має жодного відношення до вчинків його давнього родича. Сподіваюсь, так буде і надалі.

–Це все дуже цікаво, однак я справді голодний, - озвався Джеймс.

–То чого ви досі чекаєте ? Насолоджуйтеся обідом! – кинув Раєн, що тепер виглядав трохи похмуро. Чи відчуває він провину? На мою думку це було б нечесно.

   Їжа на смак виявилась навіть кращою ніж на вигляд. Всі сиділи мовчки, поглинаючи обід зі швидкістю голодних звірів. Раєн же їв повільно і вишукано, як годиться справжньому принцу. Я ледь стримала смішок. Джеймс розвалився на своєму стільці із задоволеним обличчям.

–Треба частіше гостювати в палацах, аж надто добре тут годують, - посміхнувся брат.

–І в кого ти такий ненажерливий? – засміялася я.

–Я чув, що батько завтра влаштувує бенкет з нагоди повернення Мері, - нарешті озвався Раєн. –Там стіл буде ще більшим.

–Такі новини мені подобаються, - весело мовив Джеймс.

–Якщо всі наїлися, я накажу охоронцям відвести вас до кімнат. Їх вже мали підготувати.

–Я б із задоволенням нарешті випробувала королівське ліжко , - втомлено зітхнула я.

–Тоді твоє бажання скоро здійсниться, - підморгнув мені Раєн.

***

   В супроводі вартових я долала вже не перший поверх палацу. Ноги неприємно боліли , а дихання збилося від незвичного типу навантаження. Зрештою, у Тінньовому маєтку не було так багато сходів.

–Довго нам ще? – захекано запитала я.

–Майже прийшли, пані, - відповів один з вартових.

   Він не збрехав. Нарешті діставшись пʼятого поверху і прямуючи довгим коридором, я видихнула з полегшенням. Невже тепер кілька днів доведеться долати такий важкий шлях? Мені не хотілося зараз про це думати.

   Нарешті ми зупинилися перед світлими дубовими дверима із золотим оздобленням.

–Це ваша кімната, пані. Там має бути все необхідне, однак якщо щось знадобиться, повідомте Вілана, він стоятиме під дверима.

–Вельми вдячна, - я кивнула вартовим і повільно зайшла до свого нового тимчасового житла.

   Усередині було прекрасно. Простора кімната з великими вікнами і видом на сад, письмовий стіл зі стільцем, шафа, червоний килим і що найголовніше – величезне ліжко з балдахіном. Я ледь втрималася, щоб не впасти на нього просто в своєму брудному одязі. До речі, щодо одягу. Тільки зараз я зрозуміла, що не маю чого вдягнути. Підійшла до шафи ні на що не сподіваючись, а коли відкрила дверцята ледь стримала зойк. Всередині висіло безліч одягу – від звичайних штанів і сорочок до вишуканих вечірніх суконь. В одній із полиць лежала білизна, а на дні шафи декілька пар різного взуття. І де вони дістали для мене весь цей одяг? Одне я знала напевно: тепер нарешті буду виглядати як нормальна людина. Посмішка затрималась на моїх вустах.

   Я взяла з шафи темні шкіряні штани і легку білу сорочку, пару чоботів, чисту білизну і поклала на ліжко. А потім помітила ще одні двері і зацікавлено підійшла до них. За ними була ванна кімната, наповнена солодким ароматом квітів. Я поглянула на своє відображення в невеликому дзеркалі і вжахнулася. Ці тижні дороги перетворили моє волосся на кубло сплутаних брудних пасом, а обличчя було вкрито подряпинами і підсохлою землею. Стало трохи соромно за такий вигляд, тож я збиралася все виправити.

   У кутку кімнати стояла велика ванна наповнена гарячою водою. Я видихнула в очікуванні невимовної насолоди, і скинула свій брудний одяг на підлогу. Треба попросити його викинути або спалити. Коли моє тіло занурилось у воду, я заплющила очі від задоволення. Коли востаннє я нормально милася? В цю мить перебування у палаці здалося мені подарунком долі.