Розділ 25

ЧАСТИНА 3

І ВСЕ ОХОПИТЬ ПІТЬМА

Розділ 25

   Фрея сиділа на поваленій колоді й кілька хвилин дивилася у небо, намагаючись зібратися з думками. Я терпляче чекала, коли вона врешті заговорить. Нарешті дівчина глянула на нас і почала:

–Наші батьки Лукас і Лаура Сентларки були прибічниками майже від початку повстання Темряви. Вони були близькими  до повелителя і завжди виконували найбруднішу роботу. Ми з Ліамом тоді були дітьми і мало що розуміли. Знали тільки, що величний рід Сенларків завжди славився своєю могутністю і впливом. Наш прапрадід Рафаель був королем Медеї, а після того як його зрадили і скинули з престолу, почалась  довга боротьба за владу і визнання. Зрештою, коли зʼявилась Темрява наш батько знайшов спосіб нарешті помститися за свого предка. Приєднавшись до кола прибічників, він пообіцяв, що Сенларки нарешті повернуть своє законне місце в новому перебудованому завдяки Темряві світі. Тож ми росли у колі вбивць та фанатиків. Батьки казали, що коли прийде час ми теж станемо прибічниками і продовжуватимемо їх рід.

   Фрея зітхнула і похитала головою. Було видно, що вона вважала все це безглуздям. Однак за хвилину все ж продовжила:

–Коли мені було девʼятнадцять, а Ліаму – пʼятнадцять, коли наші батьки вирушили на завдання і не повернулися з нього. Перед цим мама, яку шанували серед прибічників за талант і відданість, попросила захисту для мене та Ліама, якщо з ними щось трапиться. Тому останні два роки ми знаходилися під опікою прибічників. Нещодавно мені виповнилося двадцять один, тож я мала принести клятву на крові й кістках. Однак така доля мене не влаштовувала, тож я відтягувала неминуче як могла. Думаю, саме тому прибічники вибрали Ліама для жертвоприношення – щоб змусити мене скоритися. Однак після цього я остаточно зрозуміла, що не хочу бути такою, як вони. Мені завжди хотілося іншого життя, такого, яке б я сама собі обрала . А потреба захистити брата стала переломним моментом. Тож я вирішила, що час тікати й починати з початку. Грати за своїми правилами.

   Фрея зупинилася й заплющила очі. На її обличчі одночасно читалися біль і полегшення. Мені стало шкода дівчину, в якої не було вибору. Чимось наші з нею долі були схожі, однак Фрея все ж таки змогла змінити свою. Я ж такої можливості не мала.

–Тепер ви знаєте, - сумно мовила дівчина. – Можете думати що завгодно, це вже не має значення.

–Я думаю, ти дуже смілива, Фреє, - мої слова були щирими і впевненими. –Ти пішла проти прибічників, проти своєї родини і зробила власний вибір. Це заслуговує на повагу.

–Ти справді так вважаєш? – запитала Фрея.

–Так. І я думаю, що всі тут з цим згодні.

   Раєн та Джеймс кивнули. Вони, здавалось, теж були здивовані історією Фреї. 

–Тепер, коли ти вільна від прибічників, сподіваюсь зможеш відповісти на кілька запитань, - з проханням мовила я.

–Спробую. Однак я насправді мало що знаю. Прибічники ніколи не повідомляли мені важливої інформації. Ніби відчували, що я їх зраджу, - пирхнула дівчина.

–Ти знаєш навіщо я прибічникам? Чому вони так прагнули мене упіймати?

–Єдине, що я чула, це те, що тебе хотів бачити повелитель Темряви. Він наказав своїм людям знайти тебе і привести живою, - зітхнула Фрея.

–Ти знаєш щось про цього повелителя Темряви? Хто він? – стурбовано запитала я.

–Не так багато людей знають його особистість. Як ти можеш здогадатися, я до цього кола не входжу. Він, здається, взагалі рідко з кимось контактує.

–Це все якось дивно. Нащо я йому?

–Я думаю через твою силу, Ліє, - сказала Фрея.

–Звідки ти знаєш про мою силу? – здивовано запитала я.

–Всі прибічники це знають. Вони думають, що ти становиш загрозу для їх повелителя.

–Але я нічого не вмію. Моя сила слабка, я не можу контролювати Темряву, а тим більше бути загрозою для когось.

–Можливо, ти себе недооцінюєш, - мовила Фрея. –Наскільки я бачу, ти не користуєшся своєю силою. Навіть у полоні не використала її, щоб врятувати собе та своїх друзів.

–Це не так. Просто я боюся, що не зможу її контролювати.

–Значить ти розумієш, що Темрява у тобі сильна і небезпечна. Саме тому прибічники та повелитель тебе бояться. Бо ти неконтрольована, - зітхнула Фрея. –Пробач якщо ці слова тебе образили.

–Ні, ти права. Я дійсно небезпечна для всіх, хто поруч зі мною. Це часто змушує мене почуватися чудовиськом.

–Якщо хтось з нас і чудовисько то це я, - сумно посміхнулася дівчина.

–Не кажи дурниць. Ти скоріше героїня, - пирхнула я.

–Яка з мене героїня, - засміялася Фрея.

–Ти врятувала нас,Фрея. Завдяки тобі всі досі живі. Я буду вдячна тобі до кінця свого життя.

–Не варто. Я зробила те, що мала, - тихо сказала дівчина.

   Всі мовчали. Я думала про розповідь Фреї, про свою силу, яку зараз відчувала всередині. Темрява з кожним днем все більше мене захоплювала, хоч я нікому про це не казала. Кров у моїх жилах поступово темнішала, починаючи від серця та розповсюджуючись тілом все далі. Поки що я вдало це приховувала. Не хотіла, щоб друзі переживали за мене, або ще гірше – боялися. Особливо Раєн. Він не має побачити мене такою. Я знала, що якщо щось не придумаю, то невдовзі дійсно перетворюся на чудовисько. Темрява отруювала мою кров, тіло і душу. Я витрачала чим далі більше сил та енергії, щоб тримати її під контролем. Всі бачили в мені рятівницю, однак я не була в цьому впевнена. Якщо навіть повелитель Темряви мене боїться, то всім іншим теж варто.

   Зрештою, наша мовчанка затягнулася, тож Раєн прокашлявся і заговорив:

–Нам треба їхати далі. Невідомо, чи прибічники досі нас вистежують, до того ж Мері потрібно якнайскоріше відвезти додому. Знаю, всі втомилися, але зараз не час відпочивати.

–Ти правий. Не варто тут затримуватися, - погодилася я. –Тож куди ми вирушаємо? Де ваш дім?

   Раєн дивився на мене винуватим поглядом, однак я не розуміла в чому справа. Що він від мене приховував? За кілька хвилин хлопець зітхнув і все-таки промовив: