Розділ 19

Розділ 19

  Із самого ранку до Тінньового маєтку прибуло зо три десятки тінньових мисливців. Зібрання було терміновим. Я спала на ходу, адже всю ніч провела в роздумах і тривозі. Ситуація була аж надто дивна й незбагненна. Пан Дарвін, здається, мав припущення, але поки що тримав їх при собі. Хотілося як найшвидше обговорити все з Анікою та Джеймсом, проте така нагода ще не випала.

  Зараз я та інші мисливці сиділи за довгим столом у залі для нарад і нервово дивилися на пана Дарвіна, погляд якого був наповнений гнівом. Я ніколи раніше не бачила його таким злим і знервованим. Що ж, це точно поганий знак.

–Вінсенте, може нарешті поясниш, що сталося? – тихо запитав Адам. Інші учасники згідно закивали.

–Знаю, вам всім кортить дізнатися, що відбувається, - почав пан Дарвін. –Цого разу ситуація доволі непроста. Ви маєте зрозуміти, що починаються справді темні часи,- він зітхнув і уважно оглянув кожного присутнього за столом, хоча обличчя більшості були приховані під капюшонами чорних мантій.

–В цей раз прибічники підібралися ще ближче. Одного з них вчора спіймав мій охоронець, коли той вештався біля воріт маєтку.

–Ти думаєш, він щось шукав? – запитала жінка зі світлим волоссям.

–Цілком ймовірно, Валері. Або просто оцінював систему безпеки. Ми не можемо знати напевно, - зітхнув пан Дарвін.

–Ви пробували допитати прибічника? Може він видасть якусь корисну інформацію, - промовив чоловік, лице якого я не бачила.

–А тепер ми дійшли до найцікавішого. Я справді планував його допитати. Однак, хтось не захотів ризикувати інформацією. Вчора ввечері прибічника було вбито прямо у камері. І це знову наштовхує мене на думку, що серед нас є зрадник, який не хотів, щоб його викрили.

–Ти думаєш, це якась довірена людина? – запитав Адам.

–Можливо. Прибічники не можуть потрапити на територію маєтку, тож це має бути хтось з доступом до нього. Залишається лише зрозуміти хто, - пан Дарвін знову обвів усіх задумливим поглядом.

–Ти думаєш, що хтось у цій залі порушив обітницю вірності? – прошепотів Себастіан, який сидів ліворуч від мене.

–Поки я не можу сказати напевне. У нас немає доказів, тож не буде й порожніх звинувачень. Але я хочу, щоб ви всі були уважні. Якщо помітите щось підозріле, прошу мене сповістити. А якщо хтось приховає важливу інформацію, то матиме великі проблеми. Не забувайте про свої зобовʼязання.

  Всі присутні насторожено оглядали своїх сусідів, ніби сподіваючись виявити зрадника. Я ж сиділа, прикусивши губу й нервово стискаючи руки. Тепер навіть маєток не давав повної гарантії безпеки. На мене могли напасти будь-якої миті, і це змушувало постійно бути на сторожі без змоги розслабитися. Цікаво, чи хтось за цим столом хоче мене вбити?

–Я маю надію, що ви всі розумієте наскільки це важливо, - продовжив пан Дарвін. –Зараз, коли Темрява все швидше поширюється і відбирає невинні життя, ми маємо триматися разом. І бути готовими битися одне за одного. Памʼятайте про нашу спільну мету.

–Кожен з нас готовий битися, - впевнено промовила Валері, обводячи всіх крижаним поглядом. – Чи не так, мисливці?

  Всі одночасно схилили голови і поклали руку на серце в мовчазній обітниці. Я зробила те саме. Краєм ока помітила легку посмішку на обличчі пана Дарвіна. Почекавши кілька хвилин він врешті сказав:

–Якщо ви більше не маєте питань чи корисної нформації, то можете бути вільними.

  Десятки стільців заскрипіли. Мисливці встали і попрямували до виходу. Я теж встала, плануючи піти і пошукати подругу і брата.

–Залишся, Ліє, - тихо промовив пан Дарвін, дивлячись в мій бік.

  Я здивувалась, але знову сіла, чекаючи поки інші підуть. Коли ж у залі запанувала тиша і не залишилося нікого окрім нас, я невпевнено запитала:

–Що сталося? Я маю щось знати?

–Просто хотів сказати, щоб ти не хвилювалася через усе це. Так, зараз непрості часи, але ти маєш зібратися. Я захищу тебе від усього, тільки не наривайся на небезпеку. Будь обережною, але не думай про погане. Поки ти зі мною, ніхто тобі не нашкодить. Головне — памʼятай про своє завдання.

–Я памʼятаю.

–Чудово. Я сподіваюсь, ти розумієш, чому це так важливо.

–Звісно, - відповіла я. –Зроблю усе можливе.

–Не сумніваюся. А тепер іди до себе, і не забивай голову непотрібними думками, - попрохав пан Дарвін.

–Легше сказати, ніж зробити, - пробурмотіла  я.

***

–В сенсі вбили? Це взагалі як? – здивовано запитала Аніка.

–Вдерлися до камер і перерізали горлянку. Що не зрозуміло? – зітхнула я.

–Ви знаєте хто це?

–Якби ж то. Так було б набагато простіше, - я насупилась.

–Гаразд, забудь про це. Тепер прибічник хоча б не становить загрози, - спробувала втішити мене Аніка.

–Але ми нічого не дізналися. Хто знає скільки ще їх вештається неподалік. Тепер ми усі у небезпеці, а особливо я.

–Не хвилюйся, Ліє. Я захищу тебе від будь-якої загрози, - лагідно промовив Джеймс.

–І я теж, - крикнув Раєн, підходячи до нас.

–Я у вас не сумнівалася, - сказала, стримуючи посмішку, я. –Як справи, Раєне?

–Непогано, враховуючи нинішні обставини, - відповів він. –Однак уся ця ситуація з прибічником мене теж турбує.

–Отож. Але Аніка права, нам не варто зараз думати про це. Всім треба відволіктися, -сказала я. – Не знаю як ви, проте мені тренування не завадить. Треба тримати себе у формі.

–Тобі ще багато чому треба навчитися, Ліє, - серйозно промовив Раєн.

–Знаю. І сподіваюсь, ти допоможеш.

–Звичайно. Я ж твій особистий тренер, чи ти забула, - вигнув брову він.

  Я лише посміхнулася. Надворі стояла тепла погода. Сонячні промені лагідно торкалися обличчя й змушували примружитися. Пташки виспівували чарівливу мелодію й кружляли над нашими головами. Аромат троянд і жасмину наповнював повітря солодкими нотками. Все це надто контрастувало з моєю реальністю, яка не мала в собі стільки барв і навколишньої краси. Вона була темною і похмурою. Жорстокою. І пророкувала загибель всього живого.