Розділ 12

Розділ 12

   Пройшовшись вітальнею, я знайшла невеличкий шматок пергаменту й перо з чорнилами. Розблячи вигляд, що розглядаю картину на стіні, швидко написала невелику записку. У ній містилися всього три слова: «Сьогодні. Опівніч. Сад». Стримано, але цілком зрозуміло. Я вирішила залишити слова на потім. Склавши записку декілька разів, я стиснула її у руці й важко вдихнула. Якщо віддам, шляху назад не буде, але зараз я як ніколи була впевнена у своїх діях. І навіть якщо нічого хорошого з цього не вийде, я хоча б буду знати, що зробила все можливе. Тож проковтнувши страх, я підійшла до Аніки і поклала поряд з нею записку. Вона здивовано подивилася на шматок паперу і  вже відкрила рота, щоб щось сказати, проте я розвернулася й мовчки вийшла з кімнати, поки не встигла пошкодувати про своє рішення. Нехай тепер все вирішує доля.

***

   Я сиділа у своїй кімнаті і все думала про те, що тільки що зробила. Сьогодні зміниться все. І я не знала, чи буду рада цим змінам. Залишалося сподіватися на краще. Я, звісно, могла знайти іншу тему чи взагалі не прийти, але вже все для себе вирішила. Якщо зважилася на такий вчинок, то маю довести його до кінця. І не важливо, що буде потім. Я сильна, тож зможу пережити будь-що. У моєму короткому житті ставалися речі набагато гірші й страшніші.

   Крім цього в моїй головні засів образ засмученого Раєна. Що такого могло статися? Я ніколи не бачила його настільки розгубленим. Важко було навіть уявити, що коїлося у його душі в той момент. Адже сам лиш погляд говорив багато чого. Коли я йшла перевдягатися в сухий одяг, він був веселим  й  невимушено жартував. Як його настрій так швидко змінився? Про що він дізнався? Мені дуже хотілося, щоб він розповів усе, поділився тим, що його засмутило й стривожило. Я б зробила будь-що, аби йому тільки стало краще. Я була б рятівним кругом у бурхливому морі, яскравою зіркою у нічному небі чи гарячим полумʼям серед нестерпного холоду. Я б забрала його біль собі, якби мала змогу. Без найменших роздумів. Підтримала б так само, як Аніку сьогодні. Вона сказала мені, що я добра, але справа не в цьому. Не доброта змусила мене зробити це, а розуміння. Коли я почувалася так сама жахливо, нікого не було поряд. Я справлялася зі своїм болем одна. І мені не хотілося , щоб хтось почувався настільки самотньо й безнадійно, як я тоді. Це було несправедливо й жорстоко. Жодна людина на таке не заслуговувала.

   Я лежала у ліжку і все чого мені хотілося це поринути в забуття. Надто багато речей турбували мене, я не справлялася з цим самотужки. Хотілося кричати, надривати голос, щоб хтось почув мої страждання, відчув те, що відчуваю я, побачив всі ті рани, що кровоточать всередині мене. Деякі з них ніколи не загояться, вони будуть нагадувати про себе до кінця життя. Зараз я хотіла лише одного: перестати щось відчувати. Адже так набагато легше, не треба переживати за все і одразу. Але тепер я не могла так, страждання людей змушували моє серце болісно стискатися. І найгірше у цьому всьому – не мати змоги нічого вдіяти. Єдине, що я могла зробити, навіть повинна – це допомогти зупинити Темряву. Вона наробила багато бід, принесла безліч смертей і страждань. З кожним днем моїх зволікань, Темрява все більше поширювалася і спричиняла нові проблеми. Тож якщо я і можу допомогти, то тільки з цим. Таке моє призначення, моя доля і я не збираюся сидіти склавши руки. Я буду діяти, робити все, що зможу поки ще не пізно. Візьму себе в руки, переборю страх і відкину усі сумніви. Я зупиню Темряву чого б це не коштувало. Навіть ціною власного життя.  І цього разу це буде моїм вибором.

   Нарешті я вирішила, що готова вивільнити силу й приборкати її. Принаймні спробувати. Вставши з ліжка, запнула вікно темними шторами. В кімнаті запанувала темрява, але зовсім не та, що жила у мені. Справжня Темрява було густою, чорнішою за найтемнішу ніч, жорстокою й бездушною. Вона поглинала все світло і радість, залишаючи лише безмежний смуток, холод і смерть. Темрява вбивала все живе, ніби була хижим звіром на кривавому полюванні. І її не турбують сердечні прохання чи справедливість. Бо вона не має серця, чи душі, лише нудотний запах гнилі й смерті, яка наздожене кожного, хто кине виклик Темряві. Але коли я постану перед нею, то не загину. Бо вона є частиною мене, ми належимо одна одній. І що б не сталося, я знайду спосіб як знищити її раз і назавжди. Адже світло завжди переможе темряву, якою б густою вона не була.

   Зараз я стояла так, щоб бачити себе у дзеркалі. Через відсутність світла був помітний лише силует. Я сконцентрувалась і відкинула всі думки геть. Не потрібно, щоб вони заважали мені зараз. Глибоко вдихнувши, розслабила все тіло й очистила розум. Тепер ми з Темрявою залишилися наодинці у моєму тілі, ніщо більше не заважало відчути її силу й могутність. Вона текла по моїм жилам, я відчувала це кожною клітиною і чула тихий зловісний шепіт у себе в голові. Темрява бажала вирватися, вона намагалася збити мене з пантелику, щоб я втратила пильність і контроль над нею. Та я трималася зосереджено, не даючи себе зламати. Напруга наростала у кожній частині мого тіла, особливо у кінчиках пальців, які ніби охопило пекуче полумʼя. Проте я все трималася, терпіла біль й розриваючу мене силу, намагаючись віднайти потрібний баланс. Серце важко калатало у грудях , легені палали  від нестачі повітря, якого я не могла вдихнути. В очах почало темніти, але я відчайдушно трималася за реальність, намагаючись не втратити свідомість. Темрява була надто сильною, проте і я була не слабка, тож не збиралася здаватися. Між нами відбувався мовчазний поєдинок за право контролювати моє тіло. Я нізащо не могла поступитися. Бо тоді може сталися велике лихо. Якщо я випущу всю силу за раз, то боюся уявити, на що вона перетворить маєток і що зробить з усіма людьми навколо . Тож я трималася, відчуваючи нестерпну напругу, і коли біль нарешті заволодів мною цілком та змусив тіло палати, Темрява раптово відступила. Хоча я досі відчувала, як сила тече моїми жилами. Тіло враз стало холодним, наче крига. Це було полегшенням, але одночасно і покаранням. Я вся почала тремтіти, марно намагаючись зігрітися, розтираючи долоні. Різкі перепади температури викликали нестерпний головний біль. Та не дивлячись на все, я не дозволяла собі повністю розслаблятися, бо боялася, що Темрява повернеться і захопить мене з новою силою.