Розділ 8

Розділ 8

     Я просиділа в коридорі вже декілька годин. Мене не пускали до кімнати Раєна, хоч як я просила.

–Пані, нехай лікарка вас огляне. У вас на плечі рана, - сказала служниця.

–У мене все добре, - знервовано відповіла я.

–Але, пані… - почала дівчина, проте я її обірвала.

–Я нічого не робитиму, поки не впевнюсь, що з Раєном все добре.

–Пану Бавіллю потрібен сон. Не варто чіпати його зараз.

   Я тяжко зітхнула. Ці кілька годин я не могла знайти собі місця. Картала себе за те, що погодилась піти з ним до лісу. Це моя провина. Якби не я, нічого б не трапилося. Як взагалі сталося, що на нас напали? І хто насправді був їх мішенню? Чомусь я була впевнена, що вони шукали саме мене. Раєну просто не пощастило бути в цей момент зі мною.

   І тут до мене дійшло. Треба негайно повідомити пана Дарвіна. Може, він зможе у всьому розібратися. Я розсердилася на себе за те, що згаяла так багато часу. Покликавши служницю, я спитала:

–Пан Дарвін тут? Ти можеш його покликати? Це терміново.

–Нажаль, він зараз не в маєтку. Повернеться лише увечері, - відповіла дівчина.

   Ну от чому він не тут, коли це так потрібно? Я злилася. На себе, свою дурість і цей несправедливий світ. Та стріла мала влучити в мене. У душі я розуміла, що рана далеко не смертельна і все буде гаразд, проте все рівно ервувала.

  В голові зринало запитання. Ким були люди, які на нас напали? Вони не могли бути просто розбійниками. Все це було набагато серйозніше й заплутаніше. Чи чекає тепер небезпека на кожному кроці? Я думала, що в безпеці , але це не так. Відчувала, що тепер все зміниться. Чи дозволять мені після цього покидати маєток? Я не була впевнена.

   Ще через годину очікування я все таки дозволила себе оглянути. Забите коліно намастили маззю, а числені подряпини обробили. Рана на плечі була не глибокою, тож мені наклали лише невелику повʼязку. Я вимила руки й обличчя від бруду, та не змогла змити відчуття провини й власної нікчемності.

   За вікном поступово сідало сонце. Я змусила себе відійти від кімнати Раєна і спустилася на перший поверх. Колами ходивши біля дверей, я чекала пана Дарвіна. Час очікування був нестерпний, я не знаходила собі місця. Я злилася, і відчувала як Темрява тече у моїх жилах, намагаючись вирватися назовні. Раніше такого майже не бувало. Чи означало це, що Темрява в мені ставала сильнішою і прагнула  покинути моє тіло? Чи зможу я її контролювати? А що, як я стану небезпечною для оточення? Ці думки змушували мене почуватися ще гірше. Голова боліла, і здавалося, вона от-от вибухне.  Я поглянула на свої руки і помітила засохлу кров під нігтями. Заплющивши очі, я повільно й глибоко вдихнула. Мені терміново треба заспокоїтись і прийти в тяму. Інакше я просто збожеволію.

   Почувши звук за дверима, я миттєво зосередилася. Через хвилину до маєтку ввійшов пан Дарвін, задумливо потираючи бороду.

–Добрий вечір, Ліє, - промовив він, нарешті помітивши мене.

–Пане Дарвіне, на нас напали. Раєна поранено. Я не знаю хто це був. Що мені робити? – я вивалила на нього все й одразу.

–Заспокойся, Ліє. Давай поступово. Що трапилось?Коли і де на вас напали? – він здавався спокійним, але я відчувала в його погляді серйозне занепокоєння.

–Вдень. Ми гуляли в лісі і вже збиралися йти, але нізвідки почали летіти стріли. Я не знаю хто це був. І я не хотіла щоб так трапилося, - мій голос тремтів, я ніби знову переживала той момент.

–Все добре, я знаю. Так що з Раєном? Куди його поранено?

–Стріла влучила йому в ногу. Не знаю наскільки серйозна рана. Мене до нього не пускають. Я навіть не знаю як він почувається. Це я в усьому винна. І тепер через мене він страждає. – ноги підкосилися і я осіла на мармурову підлогу.

–Ти не винна, Ліє. Ніхто не знав, що так трапиться.Я впевнений з Раєном все гаразд. Скоро ти сама в цьому впевнишся. А зараз піди перевдягнися. Настав час знову зібрати «Тінньових мисливців» разом.

***

   У залі для зібрань нічого не змінилося. Великий стіл за яким  сиділи люди в мантіях і запалені нашвидкоруч свічки. Я накинула на голову капюшон і зосередила погляд на невеликому вогнику. Навколо я чула знервоване шепотіння. Всім було цікаво, через що влаштували зібрання в такий час.

Невже напад настільки стривожив пана Дарвіна, що той вирішив призвати «Тінньових мисливців»? Мене лякала думка про те, що все може бути серйозніше ніж я думала.  Люди, які сиділи за цим столом поки що не здогадувалися для чого їх покликали.

   До кімнати нарешті зайшов пан Дарвін і сів на своє місце. Він зміряв усіх присутніх уважним поглядом. Вичекавши декілька хвилин, пан Дарвін промовив:

–Усім доброго вечора. Прошу вибачення, що потурбував вас у таки пізній час. Я радий, що більшість з вас змогло сьогодні бути присутніми на зібранні. Вам напевно цікаво навіщо я вас покликав? Сьогодні вдень було скоєно напад на Лію Девінгер і мого племінника Раєна Бавілля. - він зробив паузу, щоб усі осмислили сказане.

   До мене з усіх сторін долинули звуки: хтось шепотівся, хтось охнув, хтось висував припущення і обговорював їх з іншими. Деякі мовчали і здивовано дивилися то на пана Дарвіна то на мене, хоча моє обличчя й закривав капюшон мантії.

–Все це, звичайно, жахливо, але до чого тут ми? – промовила жінка, що сиділа за три людини від мене.

–Маргарет, в тому то й суть. Якби це був звичайний напад, ви б тут зараз не сиділи. Почувши розповідь Лії, я зрозумів: мої найбільші страхи справдилися. Адже це були не мисливці й не розбійники. Напад було сплановано завчасно. І я майже впевнений, що це зробили прибічники Темряви, – похмуро промовив пан Дарвін.

   Усі голови враз обернулися до нього. Тривожні погляди читалися на обличчях людей.

–Але як вони потрапили сюди? Наскільки я знаю, маєток надійно захищений, - промовив чоловік неподалік.

–Маєток й справді захищений, Себастіане. Проте напад стався на території лісу.