Розділ 1

Розділ 1

   Я прокинулася від сонячних променів, що потрапляли у кімнату через напівпрочинене вікно. Вставати не хотілося, але вибору не було, на мене чекав важливий день. Відкинувши м'яку теплу ковдру, я встала з ліжка і сонно підійшла до дзеркала. Волосся скуйовджене, бліде обличчя, темні кола під очима. Вже третю ніч я не могла нормально спати, нічні жахіття мучили мене і я прокидалася посеред ночі у холодному поту. Мені снилася Темрява. Вона поглинала мене , хапала своїми тінньовими путами й затягувала у безодню. Відчуття безпорадності поселилося глибоко всередині мене, і хотілося кричати від того, що я нічого не можу з цим вдіяти.

   Ось і сьогодні я прокинулася знесилена й похмура, не дивлячись на те, що сьогодні особливий день. Сьогодні мій вісімнадцятий день народження. Вже вісім років я живу у Тінньовому маєтку пана Дарвіна. Для мене цей маєток став справжнім прихистком, але все ж таки щось в цьому місці не давало мені спокою. Ніби у цих стінах було поховано багато таємниць. Я підійшла до шафи й відчинила темні дубові дверцята. Погляд одразу впав на довгу чорну сукню з відкритими плечима й  шлейфом, що тягнувся по підлозі . Цю сукню я готувала якраз для сьогоднішнього дня. Своє довге вугільне волосся я залишила розпущеним. Я майже не пам'ятала свою маму, але точно знала, що колір волосся успадкувала від неї, так само як і очі, що мали властивість змінювати свій колір від яскраво зеленого до темного, майже чорного.

   Я витягла сукню з шафи й почала зав'язувати корсет. Ця сукня неймовірно пасувала мені, вона ніби була створена з темної матерії, що не пропускає ні променя світла. Підійшовши до дзеркала, я уважно роздивилася себе. Сукня сіла ідеально, ніби була пошита особисто для мене. Залишилося ще декілька дрібниць. Я вдягнула кольє з чорними каменями і діадему, що ідеально підходила під нього. Ще раз глянувши в дзеркало й вдихнувши на повні груди я підійшла до дверей. Сьогодні мене чекає не тільки святкування, а й темний ритуал, про який я майже нічого не знала.

   Я знала, що не така як інші. Знала, що особлива, та намагалася не думати про це. Я просто хотіла жити, як інші, у спокої  й безпеці, спати вночі, а не потерпали від кошмарів, що не мали кінця. Але я знала, знала, що ця доля не для мене. Для мене життя підготувало іншу роль. Роль, про яку я мала сьогодні дізнатися.

   Посвячення мало відбутися у головній залі. Я не знала, що на мене чекає, тому все відтягувала момент. Проте, зволікати не можна, це все одно має статися. Сьогодні я дізнаюся багато таємниць, які стільки років так старанно від мене приховували, хоч як я не намагалася щось вивідати. Я вийшла з кімнати і попрямувала по довгому коридору, в напрямку сходів. Серце шалено калатало, я ледь трималася на ногах, але все ж намагалася ступати впевнено, з гордо піднятою головою. Найважче було подолати сходи. Підбори й довгий шлейф сукні заважали йти, тому я ступала повільно й обережно, притримуючись рукою за поручні. Вже зараз я бачила,як виглядала зала. Багато людей чекали на мене внизу, серед яких були як і постійні мешканці маєтку, так і зовсім незнайомі мені люди. Коли я подолала половину сходів, всі спрямували свій погляд на мене. Стало трохи ніяково, та я не подала вигляду.

  Вікна були завішані, тому я опинилась в напівтемряві. Зала була прикрашена свічками. Безліччю свічок, які, як я помітила, утворювали на дерев'яній підлозі велике коло. Моє занепокоєння зросло. Напевно, це було частиною ритуалу.

   Я подолала сходи. Опинившись внизу, відчула, як по шкірі йдуть мурашки. Тривога пожирала мене зсередини, проте я йшла впевнено і тримала голову високо піднятою, нічим не показуючи, що боюся. Боюся того, що на мене очікує.

   Дійшовши до середини зали, я зупинилася й оглянула всіх присутніх. Вони досі дивилася на мене, не відриваючи погляду. Деякі дивилася зверхньо, деякі з тривогою, а інші з впевненістю і вірою. Вірою у мене.

   Пан Дарвін стояв за декілька метрів від мене. Він дивився просто мені в очі, ніби намагався дізнатися, що в мене всередині. Від цього довгого, оцінюючого погляду мені стало не по собі. Навіщо взагалі тут зібралися всі ці люди? Що такого важливого могло статися?

   Я все стояла нерухомо, мов темна кам'яна фігура, і мовчала. Ще раз окинула поглядом залу і зібравшихся людей. Зала була дійсно велика, у ній вміщалися величезна кількість шаф і картин, вікон і сходів. Здавалося, тут одразу могла розміститися сотня, якщо не більше, людей. Зараз серед присутніх були чоловіки і жінки, більшість з яких я не знала, хоча й промайнули кілька знайомих обличь. Люди були вдягнені в темний одяг, на деяких були чорні мантії чи капелюхи.

   Першим тишу порушив пан Дарвін:

—Добрий день, Ліє. Сьогодні для тебе особливий день. Сьогодні ми всі зібралися тут для того, щоб відзначити твоє вісімнадцятиріччя і провести певний Темний Ритуал. Цей Ритуал дуже важливий. Після нього ти зможеш дізнатися відповіді на питання, що тривожили тебе так багато років.

  На цих словах я перестала дихати. Стільки років я хотіла дізнатися правду, і за лічені хвилини це нарешті станеться. Я отримаю відповіді на свої питання. Що ж таке приховували від мене багато років? Хто я насправді? І що криється в моїй таємній силі? Я повільно вдихнула. Сьогодні справді розкриється багато таємниць.

—Ты готова до цього Ліє? Готова до того, що тебе очікує? Не кожен зможе витримати такий великий тягар. Тобі самій вирішувати, – очікувально запитав пан Дарвін.

   Я подивилася прямо у його карі очі. Пан Дарвін не був звичайним чоловіком, це я зрозуміла одразу, як його побачила. Щось було у його очах таке, чого я не могла осягнути.Я ще раз вдихнула і впевнено промовила:

— Я готова.

   Люди стали придивлятися все уважніше. Здавалося, ніби вони вже багато років чекали того, що зараз станеться. Цей світ був для мене суцільною таємницею і я готова була дізнатися всю правду про нього. Невідомість пригнічувала мене занадто довго.