Пролог

Зміст

Захована в тіні

Мисливиця

І все охопить пітьма

Повелителька темряви

ЧАСТИНА 1 

ЗАХОВАНА В ТІНІ

ПРОЛОГ

Поселення Вірей

   Наближалася опівніч.  Дівчинка ніяк не могла заснути.  Вона сиділа біля вікна, споглядаючи нічне зоряне небо.  Довге вугільно-чорне волосся спадало їй на спину, а зелені очі, кольору смарагда, пильно вдивлялися в темряву. Як на десятирічну дівчинку, вона виглядала досить дорослою, а вічно загадковий вираз обличчя надавав їй серйозності. Дівчинка завжди ходила в чорному плащі, через що інші називали її тінню.  Багато хто боявся її, багато хто не сприймав серйозно, а інші просто обходили стороною.  Дівчинка звикла до самотності, яку знайшла, коли потрапила в цей будинок ще зовсім маленькою.  Тут її не любили, але їй не потрібна була їхня любов.  Вона ходила наче привид, і навіть слуги побоювалися з нею говорити.  Згодом її зовсім перестали помічати.  Дівчинка все довше знаходилася в кімнаті, занурена у свої думки.  Було в ній щось таке, що не було в інших.  Їй щоночі снилися жахіття, вона бачила як її батьки зникають у темряві, розчиняючись немов тінь.  Вона потрапила сюди в шість, і вже чотири років живе в будинку старої жінки на ім'я Агата.  Здавалося, вона єдина розуміє дівчинку і не боїться її.

   Цю дівчинку звуть Лія і вона не така, як усі.

   Цієї ночі вона тихо встала з ліжка, накинула плащ і намагаючись не видавати жодного звуку, спустилася сходами.  Якщо хтось застукає Лію за нічною прогулянкою, тій доведеться не солодко.  Якось її вже спіймали, потім дівчинка тиждень сиділа одна у своїй кімнаті, зачинена на замок.  Двері зі скрипом відчинилися.  Залишалося сподіватися, що всі в будинку міцно сплять і не чують стороннього шуму.

   Окрім Агати та служниць у будинку жило ще п'ятеро дітей, три дівчинки та два хлопчики.  Ні з ким із них вона не спілкувалася, за винятком Агати.  Жінка була добра до неї, часто запрошувала на чаювання та розповідала Лії казки, коли та не могла заснути.  Здавалося, ніби тільки Агата бачила Лію такою, якою вона є і завжди розуміла, що вона відчуває.  Дівчинка була дуже вдячна за це.

   І ось зараз Лія тихо спускалася сходами, затаївши дихання.  З напівзавішаних вікон у коридор падало місячне сяйво.  Похмурі тіні ніби згущувалися, попереджаючи дівчинку про небезпеку, але Лія продовжувала йти повільним кроком у напрямку вхідних дверей.

   Будинок Агати був набитий купою старих меблів: брудними кріслами, запилюженими книгами і статуетками, родовим сервізом і тисячею всіма забутих листів.  Іноді Лія намагалася прочитати ці листи, але Агата відразу ж забирала їх у неї і давала якусь роботу.  Незабаром дівчинку перестала цікавити чужа пошта, вона полюбила гуляти під місяцем.  Саме вночі вона почувала себе самою собою.  Вільною та щасливою.  Вона відчувала приплив енергії, яка так і хотіла вирватися назовні. Комусь це могло здатися дивним, але не Лії, вона відчувала, що так і повинно бути. Темрява була для неї рідною. Вона ніби текла у її жилах.

   Лія обережно відчинила вхідні двері і босими ногами ступила на вологу землю. Дівчинка вдихнула холодного нічного повітря, потім ще, і ще. Удень вона ніби задихалася, а вночі могла дихати на повні груди. Її чорне волосся колихалося від вітру та лізло в обличчя, а зелені очі сяяли наче зірки. Але ніхто цього не бачив, бо Лія була сама серед великого саду.

  Сад Агати був дуже гарний : обережно пострижені кущі, яскраві квіти, що цвіли більшу частину року, невеликий став та багатолітні дерева. Та Лію не вабила вся ця ідеальна краса. Вона любила ту невелику частину саду, у якій панували зарості з трояндовими шипами та неохайними, всіма забутими рослинами. Там вона ховалася від посторонніх очей, коли хотіла побути на самоті і помріяти. Ніхто не знав, але Лія у найпотаємніших думках мріяла знову побачити батьків. Вона не розказувала про це навіть Агаті.

  Дівчинка зробила декілька кроків вперед. Вона не знала куди хоче піти, аби подалі звідси, від цього будинку, який був для неї в'язницею, кліткою, в якій її зачинили і відсторонили від навколишнього світу. Лія йшла повільно, але не спиняючи кроку. Вона вирвалася на волю і не хоче втрачати ні секунди. Десь далеко у небо злетів ворон — предвісник лиха.

   Лія підійшла до воріт маєтку. Зроблені з важкого, вже заржавілого металу, вони грізно височіли над кам'яною статуєю чоловіка в рукавицях та плащі. Іншим ця статуя здавалася дивною й моторошною, але Лії цей чоловік нагадував її саму. Вона подивилася на його кам'яне обличчя, легенько посміхнулася і вийшла за ворота.

   Дівчинка повернула голову й подивилася на маєток охоплений тишою й темрявою ночі. Вдень цей маєток був осередком життя, дитячого сміху та світла. Зараз же він здавався мертвим, без єдиного натяку на те, що в ньому хтось мешкає. Чотири роки життя в цьому маєтку, а він так і не став їй рідним. Вона майже не пам'ятала минулого життя, життя до того, як вона потрапила сюди. Пам'ятала  тільки як сталося щось жахливе, як якийсь чоловік привіз її до цього дому й передав Агаті. Як вона перший раз ступила на поріг маєтку, не розуміючи, що трапилось і де її батьки. Дівчинка почувалася самотньою, вона тижнями сиділа в кімнаті, накрившись ковдрою, і мріяла повернутися додому. Але цього так і не сталося. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем вона чекала, що ось-ось приїде її батько і забере її звідси, а мати буде чекати їх повернення вдома. Вона жила цими мріями, аж поки не зрозуміла, що цього ніколи не станеться. Лія покинула марні сподівання і вирішила продовжити жити далі, незважаючи на те, що кожен день все більше і більше пригнічував її саму. Спроба потоваришувати з тутешніми дітьми закінчилася невдачею. Вони бачили в ній загрозу, боялися говорити з нею. Згодом Лія перестала на це зважати. У вільний час Агата вчила її читати і писати. Дівчинка любила читати книжки, вона могла годинами сиділи над книгою, поглинута фантастичним сюжетом. Книги відволікали її від жорстокої реальності і допомагали забути про самотність.