Вихід на зв'язок другий

Свідомість я раніше ніколи не втрачав. Багато разів бачив, як інші втрачають, але от самому вирубатися не доводилося. Ні від бійок, коли мене гамселили так, шо встати не міг, ні від наркотиків, алкоголю чи будь-чого іншого. Тим цікавіший новий досвід.

Очуняв я в ліжку і під ковдрою. У роті сушняк, у голові легкий дзвін. Очуняв я, судячи з усього, так само раптово, як і відключився, але завдяки сечовому міхуру. Спасибі батькам, шо привчили мене прокидатися вночі і йти в туалет, а не «ловити рибу» в ліжку.

Зараз сечовий міхур гострим позивом змусив розплющити очі. Світло, світанок. Після п'янок я часто прокидаюся десь о п'ятій-шостій ранку, шоб збігати в туалет і знову відрубатися на пару годин.

Повертаються після сну тактильні відчуття. Я мокрий!

Різко здираю ковдру, всцятися ще тільки не вистачало. Але ні, я мокрий від поту. Таке буває, коли застудився. Закутуєшся ковдрою, напиваєшся чаю з медом та іншими присадками. І валишся у хворобливий сон. На ранок уся постіль мокра, хвороба вийшла, а ти слабкий, але здоровий. Зараз схожий стан.

Стоп. Я під ковдрою, але зараз літо і я явно не застуджений. Треба згадувати вечір. Мабуть, я добряче накидався. Все згадаю, але для початку в туалет. І поставити чайник, на годиннику п'ять п'ятдесят сім ранку. Вже толком не поспиш, сон пішов.

Якось у мене були тривалі стосунки. Цілих дев'ять місяців, якраз могла б встигнути народитися людина. Але ні, ми, як і всі молоді люди нашого віку, були зайняті виключно сексом заради задоволення. Сексуальні вподобання настільки сходилися, шо ми вирішили пожити разом, аби робити це частіше. Обидва, мабуть, усередині розуміли, шо цей союз заснований лише на сексі, а значить недовговічний, але дарували задоволення одне одному сповна. Насичувалися одне одним.

Перше спільне життя, побут, завжди викликає низку питань. Шо для тебе норма, для іншого може бути цілковитим знущанням над здоровим глуздом. І це нормально. Хтось миє посуд після їжі відразу. Хтось копичить до ранку. Хтось принципово не застеляє ліжко, адже ввечері знову повертатися до Морфея. Комусь обов'язково треба побути на самоті вранці, а хтось готовий зранку врубати музику й танцювати. Варіантів безліч, і всі правильні. Тому питання спільного життя завжди виникали й будуть виникати.

Одне з них — це туалетне питання. Батьки навчили мене вчасно прокидатися, щоб не спати обісцяним, але не пояснили, шо стільчак треба піднімати, коли справляєш малу нужду. Треба, бо в родині бувають не тільки хлопчики, а й дівчатка. Їм незручно й неприємно сідати на стільчак у бризках сечі. Будьмо відвертими, неможливо для хлопчиків справити нужду і не капнути на стільчак. Хоча б бризки точно будуть. Це негігієнічно і некрасиво стосовно жіночої статі.

Моя секс-учителька особливо педантично підійшла до цього питання і, як маленького цуценя, щоразу кликала в туалет витерти за собою, коли я забував підняти стільчак. Ба більше, вона ж мене навчила й опускати його після себе. Комбо. Мені це виявилося нескладно ввести у звичку, а дівчина задоволена. Але оскільки я лінивий, то з часом, аби не витрачати час на піднімання й опускання стільчака, я іноді став пісяти сидячи. Виключно заради економії часу, а не через гендерну рівність.

Зараз, сидячи на унітазі й задоволено дзюркочучи, я звично розглядав плакат із репродукцією Енді Воргола з банками супу на дверях туалету. Моя думка, що він радше геній реклами, ніж художник. З іншого боку, якщо він зумів таке продати й подати як мистецтво, то так, це стає мистецтвом.

Стоп! Банка!

Я аж стиснув сфінктер і зупинив процес. Раптово повернулася пам'ять учорашнього вечора.

Учора я діставав із холодильника банку з пивом, яка... та бути такого не може.

Просто напився вчора, відключився і забув, як напивався. Але було ж усього п'ять баночок пива, з чого там напиватися до нестями.

Так і не закінчивши справу, я кинувся на кухню.

Підлогу кухні художники облицювали кахлем, який приємно холодив улітку й був огидний узимку, сидіти там було неможливо, холод здавався всепроникним. На підлозі валялася банка. Порожня і зім'ята. Навколо підсихали пивні патьоки.

Цікаво, подумав я, чи встиг я випити трохи пива, коли очуняв, чи все витекло? Шкода, якшо все витекло.

Відчинив холодильник. Типовий набір холостяка. Підсохлий сир, три банки пива, позавчорашні дві сардельки, втомлений помідор і цибуля, що вже проростає.

Стало чомусь страшно. Поставив чайник. З'їв, дивлячись у порожнечу, ложку запашного липового меду від дядька. Він давно вже жив на пасіці, і я був його головним покупцем, забираючи більшу частину врожаю. На місяць я з'їдав не менше двох літрів меду, повністю замінивши ним цукор. У комірчині стояли пластикові відра запасів, які я іноді продавав приятелям, активно агітуючи переходити з цукру на мед.

Чай — це ще окрема тема. Моя перша співмешканка, вона ж секс-учителька, ставилася до чаю споживацьки. Тобто пила, шо наллють. Я ж із дитинства перейнявся повагою до цього напою завдяки батькам і завжди пив тільки хороший якісний чай. Навіть у лихі дев'яності, коли в батьків зовсім не було грошей, ми пили тільки хороший чай. Так вийшло, шо в Харкові англійці побудували чайну фабрику «Ахмад», і мені навіть вдалося на ній побувати з екскурсією. Брити з маніакальною ретельністю контролювали процес виробництва, і чай, що був на полиці в будь-якому магазині біля дому, цілком відповідав тому, шо п'ють англійці на своїх файв-о-клоках. А брити люблять чай майже як індуси та китайці.

Китайський чай я теж пив, але частіше для роботи й тільки червоний. Не зелений і не білий, які для мене були більше схожі на ледь пахучий трав'яний відвар, ніж на чай. Хороший Да Хун Пао чудово допомагав у роботі й не вимагав ложки меду вприкуску.

До біса чай! Зараз не до чаю. Я ж тепер наче супергерой. Хто там мав здатність телекінезу? Доктор Стрендж? Чудово, мені завжди подобався Камбербетч і видри.

Чай заварюється. Банка стоїть на столі. Я задумливо жую мед і розумію, що не розумію, шо сталося і шо мені робити з цим далі.