Вихід на зв'язок перший

Оскільки летіти мені ще, судячи з усього, добряче, я вирішив занотувати все, що пам'ятаю. До того ж, поки що геть незрозуміло — повернуся я чи ні? Куди лечу? Навіщо? Забагато питань.

Записати що пам'ятаю, бо я, поки що майже непомітно, але, здається, втрачаю здатність писати й говорити. Вона стає рудиментарною, інформацію я тепер сприймаю значно глибше, багатошаровіше, зокрема й через інші канали сприйняття. Відповідно, і відтворювати її можу інакше. Але забувати письмо та усне мовлення не дуже кортить (ха-ха, якби ж то це залежало від мене).

Утім, «довго летіти» — теж не зовсім влучний термін. Судячи з усього, я переміщуюсь у просторі, але не в часі. Точніше, і в часі теж, але тут і зараз усе занадто умовно й неоднозначно. Неоднозначно настільки, що мені важко описати, що таке «тут». У моменти, коли не сплю, я відчуваю простір, що мене оточує. Не бачу, лежу із заплющеними очима, навіть не можу їх розплющити. Завдяки інтенсивному, але м'якому світлу розумію, що зараз час неспання. Я мало що тямлю в тому, що відбувається, та мені ніхто й не спромігся пояснити.

З одного боку, можна сказати, що я мчу в космосі в мініатюрному космічному кораблі на швидкості, близькій до швидкості світла, або й швидше, хтозна. А з іншого — я геть не маю влади над тим, куди й навіщо лечу. Та й чи лечу я взагалі?

Отже, записати все від самісінького початку. Моя пам'ять стала значно об'ємнішою та структурованішою. Після всіх подій мало хто міг би з такою точністю передати все, що відбувалося. А я можу. З точністю, недоступною багатьом. Можу передати всі діалоги й відтінки емоцій, скрупульозно збережені маленькими друзями (хвала їм!). Дивуватися не варто. Хоча, звісно, варто, якщо поглянути з іншого боку. Я ж знаходжуся з усіх боків одразу (як мені здається).

Я змалку кохався у фантастиці. Від Жуля Верна до Азімова, до Бєляєва, Гайнлайна та Філіпа Діка. Десятки улюблених авторів і сотні книжок. І що старшим ставав, то більше переконувався, що в реальному житті супергерої з бластерами неможливі. Життя незмірно простіше, але тією ж мірою і складніше. Ще більш неможливі розлогі діалоги з головними лиходіями.

Справжній злодій робить свою справу мовчки й холоднокровно, так само як і головний герой. Навіщо лиходієві пояснювати свій підступний план? Чпок! І головний герой закінчив свою боротьбу (а шо, якшо головний герой не менший злодій? Адже все залежить лише від точки зору). Навіщо головному герою з'ясовувати стосунки зі злом? Мочи гада — і зло подолано. Так ні ж, вони постійно теревенять.

Добре, що я це розумів. Або думав, що розумів. У будь-якому разі, виявилося, що адаптуватися до нових умов мені було нескладно. До того ж, іще й пощастило опинитися в непотрібному місці в непотрібний час.

12 липня 2022 року. Звідси ведеться відлік. Запам'ятайте цю дату. Ще майже пів року до кінця року. Літо в самому розпалі. Купа церковних свят у цей день, про які знають лише священнослужителі та воцерковлені. А ще 12 липня народився Гай Юлій Цезар. У Данії — день фіорду. А в Ірані — день хіджабу та цнотливості. Долар США вперше досяг паритету з євро. Перші знімки з нового й найпотужнішого телескопа в історії людства — Джеймса Вебба. А ось це важливо. На цю подію чекало багато людей у науковому світі. Телескоп обіцяв стати ще тим астрономом-проктологом: докопатися до самого створення Всесвіту. Він міг дивитися далі й глибше, ніж будь-хто. Словом, людству було що святкувати того дня.

Для мене це був день як день. Звичайнісінький вівторок у другому за величиною місті України. Дякувати моїй професії і, подекуди, наполегливій праці, до своїх двадцяти семи років я чітко засвоїв кілька важливих для (свого) життя принципів.

По-перше, я звичайнісінька людина. Середній. Посередній. Для когось це може бути образливим, але тільки не для мене. У дитинстві я займався спортом, футзалом. Це як футбол, тільки в залі і п'ять на п'ять, а не табун на табун. Згодом перейшов у професіонали, навіть закінчив спортшколу і мене кликали до збірної. Але ніколи не вирізнявся. Мене це дуже гнітило — чемпіоном світу мені не світило стати за жодних обставин. Удар середній, швидкість середня, техніка теж середня. Зате є передбачуваність середнього результату (але принади цього я тоді не розумів). У навчанні я теж був середнім. В олімпіадах участі не брав, але відчував, що мені це до снаги. Перельманом мені не стати ніколи, але розібратися в шістнадцятковій системі числення зміг самотужки, коли пішов учитися на програміста. Батьки середні. Не багаті й не бідні. Все середнє. Хоч сідай і плач. Я так часом і робив, заливаючи горе дешевим пивом. Не розуміючи ще, як мені пощастило. А от дівчата в мене, звісно, були чудові. Некрасивих чи середніх дівчат взагалі не буває. Бувають чоловіки, що їм не підходять.

По-друге, я досить рано збагнув, що всіх грошей заробити не вдасться нікому й ніколи. Тому я зосередився на забезпеченні свого комфорту в житті. Хороша, але не надто видатна посада програміста у великій, але не величезній компанії. Велика, за мірками міста, зарплата, але не настільки, щоб із мене та моєї команди вимагали надприродних результатів. Пристойна квартира і скромний італійський автомобіль. Словом, я посередність — і це звучить гордо.

Єдиним захопленням, гобі, лишився спорт. Біг, велосипед, плавання. Тріатлон, одне слово. Але все середньо і в балансі. Бо крім спорту я дуже полюбляв хильнути. Усвідомлював, що часто стою на межі, за якою йде падіння стрімким домкратом в алкоголізм. Але завжди вчасно збирався докупи й компенсував усе спортом.

Так і цього вівторка, передчуваючи легку вечірню пиятику, я змусив себе вийти на пробіжку. Пізнувато, десь о дев'ятій вечора, але раніше не давала задуха. Та й світло ще. Від квартири до Саржиного Яру трохи більше кілометра. Неспішна музика, легкий темп пробіжки — і вперед. Саржин Яр — багатостраждальне місце. У дев'яності був прихистком спортсменів, які займалися на іржавих турнічках, та пенсіонерів, що статечно занурювалися в купіль або приходили по воду, яка чомусь вважалася цілющою. Увечері ж занедбані алеї окупували різного штибу маргінали, любителі випити й не тільки, та безстрашні парочки, яким ніде було кохатися, окрім як у кущах.