Та що ж так не щастить-то? Чого їм всім не спиться?! Прохідний двір якийсь!
Ну хоч не дракон. Точніше, дракон, та не принц!
Я собі виходила! Нікого не чіпала! Зі своїм заплічним мішечком з сукнями... Ну гаразд, великим таким мішком. Але ж не краденим! Тобто офіційно. Мій відбиток у
Вільгелінни тепер є. Не зовсім мій, виконуючий обов'язки мого, швидше за все. Загалом, все за правилами, і це головне!
А тут – вони! Чотири загребущі руки хапають безневинну дівчину і тягнуть кудись у темний куточок.
І якби ж то це був Аалз! Йому я завжди з радістю прощу багаторукість. Так ні ж, їх двоє! А будь на моєму місці справжня служниця, вже весь Мерсоль вереском пробудила б!
А до речі...
Згадавши, що я і є справжня, вирішую-таки верескнути. Парочка тягне вже не настільки впевнено, з сумнівом пригальмовує, дозволяючи мені себе розглянути.
Охоронці! У чорно-зеленій формі драконячої варти. Але при цьому один з них людина!
І як тільки мене засікли?!
– Д`лорд Скайлер наказав знайти зеленооку служницю, – повідомляє той, що дракон.
– Навіщо? – лякаюся, намагаюся повернути назад.
– Що ви тут робили? – встряє людина, обличчя у нього м'якіше.
– Речі забирала, – відповідаю, для наочності струснувши мішком на плечі.
– Вночі, – дракон не зводиться з мене підозрілого погляду.
– То ж вдень гостей влаштовували, не встигла!
– А вчора?
– Затрималася.
– Довідка є? – запитує чоловік.
– А як же, – киваю, простягаю йому листочок, котрий про всяк випадок захопила у Вільгелінни зі столу.
Хлопець схиляється над ним, вивчаючи. Я, звичайно, за зразком оформила, але хтозна... Починаю нервувати.
Це ж треба було так зацікавити головне драконисько! Схоже, тепер доведеться довго свій справжній вигляд вигулювати. Добре хоч не залишилося тих, хто міг би мене впізнати. Ну, окрім Аалза і ще парочки настільки ж древніх створінь.
Схиляюся до паперу разом з хлопчиною, намагаючись збагнути, чи все вірно підігнала. Я ж не економка, врешті-решт, тонкощів не знаю! Мене взагалі тут п'ятдесят років не було!
Бувало прокинешся і мало не заново мову з правописом вчиш! Змінюється ж.
Раптом відчуваю ворушіння в області корсета...
І не будь я тисячею років під прокляттям загартована, неодмінно вдруге всолодила б слух двох телепнів праведним дівочим вереском!
– А що це ти тут ховаєш?
Вже не знаю, на що натякає дракон: чи на скляночку, чи на мої приховані за тим самим корсетом дівочі принади. Але руку тягне абсолютно безпардонно!
Ще й пляшечка небезпечно нахиляється, того й гляди вислизне.
– Безсоромний! – обурююся, змахую рукою – і по нахабній драконячій фізіономії! З усією душею.
Від несподіванки відсахується, я шмигаю за людину, і там, під прикриттям широкої спини, непомітно вилучаю флакончик з небезпечного місця. Стискаю в долоні.
– Не займай дівчину! – заступається за мене хлопець, повертаючи папір. – Д'лорд просив знайти – ось іди і доклади йому. А руки не розпускай.
Ух ти ж мій хороший! Люблю таких хлопчиків.
– Дякую, – бубоню, поклавши йому руки на плечі. Торкаюся волоссям шиї, притискаючись нібито від страху. На чоловіків завжди чудово діє.
– Все добре, не бійся, – він накриває мою руку долонею, трохи обернувшись.
– Як звуть? – похмуро запитує дракон.
– Ані Ліллоу, – відповідає мій рятівник, який, вочевидь, дуже ретельно вивчив папір.
Кивнувши, дракон кидає на нас переповнений презирством погляд.
– Ось йди і розкажи, – відгукується.
– Я постережу.
– Джейк Фальті, – відрізає дракон, втупившись на товариша по службі холодним уважним поглядом. – Повідомте лорда Скайлера. Це наказ.
Він що, вище за рангом? Придивляюся. Нашивок на грудях у вигляді драконівських очей дійсно більше... ех.
– Є, – похмуро віддає честь Джейк, окинувши дракона не менш холодним поглядом. Розгортається і направляється в сторону драконівського кодла.
І що ж мені робити?
Машинально стискаю в руці пляшечку. А що, як...
Не настоявся, звичайно. І взагалі ні до чого мені зайві залицяльники. Але, дракон, сам напросився!
Як би так непомітно його окропити? Судячи з того, як подивився на мене, непомітно не вийде.
Швидким жестом скрутивши ковпачок за спиною, плескаю йому в обличчя, намагаючись не виплеснути все. Не для нього готувала, з жабом пояснювалася!
Охоронець хапає мене за руку, відчувши підставу. Але раптом губи його розтягуються, а погляд блаженно розфокусується. Дракон принюхується і видає патетично:
– О хто ти, дівча диво-вроди?
Вогненні феї! Я щось переплутала? Він перетворився на ельфа?
– Очей, черева насолода! – продовжує.
– Е-е-е... не треба черева, – задкую про всяк випадок. – Я не смачна!
– Як ти подумала таке! Життя без забридке! – ображається в найкращих почуттях чоловік.
Про всяк випадок нюхаю склянку. Нічого особливого. Може, той жаб був зіпсованим?
Це ж якщо і головні дракони почнуть з віршами за мною бігати... ні вже, дякую! Дозу явно слід зменшити.
Заглядаю нашвидку всередину – половина є, для моїх потреб повинно вистачити. Якщо мені і далі не будуть зустрічатися і нариватися на ласку плазуни.
– Почекай мене тут, солодкий, – шепочу, провівши рукою по його щоці.
– О дівчино прекрасна, королево моя ясна! Закон ваше слово, кохання промова! – ловить мою руку, торкається губами долоні.
Ох, сподіваюся, до завтра це вивітриться. Охоронець-римоплет точно приверне чиюсь увагу.
Вручаю йому видану серед речей ганчірочку, як носову хустку. Заодно і мішок – важкий, зараза!
– Посторожи, – прошу.
І мчу за Джейком, поки він не дістався до Райнара.
– Стривай! – наганяю охоронця в тому місці, де шепотілися наг з нагайною. Але зараз тут нікого, крім нас.
– Ані? – хмуриться той.