ГЛАВА 4

Ні, все ж таки не болото! Хоча від лілій давно вже не залишилося й сліду.

Вода не те щоб свіжа, але до прийому гостей її явно намагалися облагородити. Навіть очерет з берегів поприбирали. Хоча дійти сюди від нашого крила – це майже половину стародавнього Філтлюра відкрокувати. Навряд чи хто з наречених схоче.

Колись паркові доріжки освітлювалися магічними ліхтарями, а по центру самого ставка сяяв фонтан, теж з кольоровим підсвічуванням. Мерсоль наповнювали придворні, садівники доглядали за парками.

Зараз же тут темно і безлюдно, віє занедбаністю... і ще чимось, що не вдається поки розпізнати.

Обережно ступаю на залишки доріжки, колись викладеної темним габро. Вода вилискує в світлі місяців, але якось непривітно. Може і намагалися облагородити, все одно здається якоюсь неприємною, чужою... ех, винищили мій улюблений ставок! Але ж колись він був красивезним...

Озирнувшись про всяк випадок ще разок і очікувано нікого не побачивши – ну кому знадобиться бродити по ночах навколо болота? Так ось, переконавшись, що за мною ніхто не стежить, прикриваю очі, пригадуючи настанови відьми. Отже, потрібно знайти жаба. Так, так, саме мужика. Самця в сенсі. І змусити його знести ікру.

А мужики як правило дітьми вважають за краще не займатися, не народжувати і ікру не нести.

От не знаю, з яких причин саме цей інгредієнт так діє на драконячих. Підозрюю, вони і самі того не відають. І боюся уявити, як рецепт пронюхали відьми. І кому взагалі спало на думку змушувати жабосамця метати ікру. І давати понюхати драконам. М-да.

Але факт залишається фактом, не один раз мною перевіреним.

Отже, потрібно знайти жаба і увійти в його свідомість. Моїх ментальних здібностей на це вистачає ледве-ледве, все ж фея я не справжня, а, так би мовити, з примусу.

Тому, підібравши спідниці і скинувши туфлі біля берега, якийсь час обережно топаю по піску, вишукуючи жаб на око і слух.

Немов відчувши безпутство, що мною готується, вони разом усі змовкають, припиняючи наповнювати повітря своїм несамовитим кваканням. Але я не відступаю, шукаю. І незабаром опиняюся винагороджена за наполегливість! Розплатившись всього лише замоченим подолом.

Пару жаб зацікавлено завмирають, розглядаючи, що це за величезна фігура випромінює на їх хвилі. Але жінки мене сьогодні не цікавлять. Самки в сенсі.

Та й ніколи, взагалі-то, жаби мене не цікавили.

Тьху, щось думки не туди згорнули. Знову налаштовуюся на ритуал.

А ось і він! Іди сюди, мій хороший, ти-то мені і потрібен. Не турбуйся, я буду ласкавою і ніжною... ціп-ціп, в сенсі, ква-ква...

Жаб з інтересом зупиняється, я опускаюся на вологий пісок, вдивляючись йому в очі і посилаючи імпульси, яким навчила відьма.

Звичайно, це магія. Не найсвітліша, бо проти природи і природного стану речей. Але й не сама темна: зла вона не несе. А жаб і зовсім залишається щасливим. Хм, ну, наскільки це може бути застосовано до земноводних.

Як на мій погляд, дракони – набагато більш неприродні створіння. Як нормальний мужик може перетворюватися на махину в кілька разів більше об'ємом? Але ж існують, перетворюються, ще й права качають, відбори влаштовують. Так що докорів сумління від мене не дочекаються. Всього-то приверну принца для першого танцю.

Жаб закохано квакоче, я розчулено вторю йому. Відчуваю, як в його організмі циркулюють магічні потоки, збираючи необхідне. І, нарешті, мій сьогоднішній кавалер вибухає щасливим «Квааа», виділяючи на дбайливо підкладений мною листок то, за чим я, власне, і йшла.

Акуратно зсипавши зелену субстанцію, що пахне тванню, в баночку від крему, яку запозичила у своїх підопічних, посилаю зеленому ментальну подяку. Надійно ховаю баночку за корсет. І стомлено видихаю, розглядаючи, як він отетеріло похитується. Не був би таким слизьким, навіть погладила б. Старався. Заслужив.

– Що ти тут робиш? – лунає зовсім над вухом, і я, сіпнувшись, видаю:

– Ква-а?

Наді мною височіть... ну звичайно цей нестерпний бабій! Кому б іще стрельнуло гуляти так пізно і так далеко від офіційних покоїв!

– А ви? – бубоню, підіймаючись.

Ох, сподіваюся, дракони не в курсі про це зілля, бо накриється мій бал... і багато чого накриється! Щось я сильно захопилася, не помітила, як він наблизився.

Взагалі, ніхто не повинен знати. Свій секрет відьми передають з вуст в уста і зі сторонніми не діляться. Я – як зазвичай, виняток. Така вже моя доля.

– Відповідай! – наполягає рептилоїд, нагадуючи, хто тут господар, а хто служниця.

І чого йому сьогодні нікого спокусити не закортіло? І до речі, куди він свою пасію вчора вів? Далеко від нинішніх покоїв. Треба буде замислитися, шкода, я обличчя не встигла розгледіти.

– Вийшла повітрям подихати, – невинно хлопаю очима.

– З жабами поквакати? – гмикає.

– Розслаблює, – погоджуюся.

І ось вічно я вляпаюся в якісь дурні ситуації! Прокляття драконів так діє, не інакше... Гаразд, і не з таких викручувалася! Головне – не дозволити їм намацати слабкості.

– Вночі. Одна, – вигинає брову Райнар.

– Ви теж вночі і один.

– Я чоловік.

– А я жінка, – повідомляю, потихеньку задкуючи до залишених в траві туфлей.

– Я помітив.

Уявіть, я теж. Але притримую язика, обдарувавши чоловіка боязкою посмішкою: підставляти нещасну дівчину ні до чого. Зовнішність-то я так і не змінила.

– Вже ти-то від мене не втечеш, – дракон явно засікає мої маніпуляції і поспішає вжити заходів.

Це ми ще подивимось!

Схоже, примудряється щось вичитати в моєму обличчі. І, здається, засумніватися у власних словах.

 – Ім'я, – видає вимогливо, знову схопивши за плече.

В принципі, у мене завжди заготовлений з десяток імен. Але тут виявляється одна проблемка: на платті є пришпилена дощечка з ім'ям служниці. Я планувала цим зайнятися трохи пізніше, навідатися до економки або хто тут відповідає за набір служниць. Внести якесь ім'я до списків, табличку, знову ж таки, замінити. Та не встигла поки.