Розділ 15

Розділ 15

Нармін

Прийняти себе нову — обіцяну чоловікові — складно. Я ношу перстень, який Бахтіяр надів мені на палець у день наших заручин, але щоразу, знімаючи його, видихаю з полегшенням.

Наче бодай на мить — усього лише на ніч — разом із ним знімаю з себе обтяжливий обов’язок.

Підготовка до весілля, як і до заручин, минає майже повз мене, не приносячи жодного задоволення. Марьям це все до вподоби. Їй цікаво. А я з тугою думаю, що сукню без моєї участі обрати не вдасться. Взуття теж доведеться приміряти. І букет обговорювати. І торт.

Марьям телефонує, пише, планує наші важливі візити майже на щодень. Боюся, весілля Бахтіяра Теймурова стане однією з найгучніших подій року.

Іноді дозволяю собі на мить уявити: якби все склалося інакше, я б уже восени, коли всі повернулися б до міста, обговорювала з подругами це весілля як чуже дійство — із легкою заздрістю до його масштабу й краси. Але, знаходячись всередині, я собі зовсім не заздрю.

Бахтіяр — не лиходій. Просто його поступки жорстко обмежені власними бажаннями. Головне бажання молодшого Теймурова буде виконане чітко й у визначений строк. Усіма, включно зі мною.

А потім…

Я мала б насолоджуватися статусом нареченої, а натомість тішуся хіба що несподіваним для себе смиренням, яке змінило метання.

Хотіла я цього чи ні — рішення ухвалене. До кінця літа на моїй талії зав’яжуть червону стрічку, за яку, мов за повід, мене передадуть родині Теймурових. Перед Аллахом нас поєднає імам. Після пишного свята Бахтіяр зніме стрічку. А далі — я віддам йому свою честь. Житиму так, як скаже чоловік.

Захоче — гратиму для нього на скрипці. Захоче — народжуватиму йому дітей.

Перспектива не стала для мене менш гнітючою, але чинити опір запізно, а останній місяць я хочу просто дожити.

Старанно займаюся з інструктором з кінного спорту. Завдяки Марьям у мене вже зібралася ціла колекція гарних костюмів для верхової їзди.

Ми з Тураном дедалі краще пізнаємо одне одного. Сильніше звикаємо. Я не тішу себе ілюзією, що він мене полюбить, але й зі спини не скине. Можливо, тому, що з таким проханням йому нашептав на вухо друг-Бахтіяр.

Життя Марьям дарує мені крихту надії. На відміну від нашої Севи, невістка Бахтіяра не виглядає нещасною в шлюбі. Вона любить своїх дітей, не замкнена від світу в межах родини. Не живе в одному домі з матір’ю чоловіка, а лише привозить сюди дітей на літо й, як сама каже, хоча б трохи відпочиває.

З великою повагою ставиться до старших Теймурових і викликає симпатію. Ні з ким не свариться. І кривого слова не скаже, але сили духу їй не бракує.

Марьям майже стає для мене кумиром. Та моя крихка надія надломлюється, коли я нібито між іншим цікавлюся, як вони познайомилися із Саміром — старшим братом Бахтіяра.

Виявляється, навчалися разом. Довго дружили. Потім Самір зізнався Марьям, що закоханий і хоче взяти її за дружину. І дивним чином з’ясувалося, що це взаємно. Усе склалося.

А в нас… не так.

Коли Бахтіяру це вдається, він «позичає» мене в Марьям. Як наречені ми відтепер можемо без страху докорів з’являтися разом де заманеться. Гуляти парками. Ходити в кіно й театри. Обідати в кав’ярнях і вечеряти в ресторанах.

Бахтіяру все це подобається, а я почуваюся поряд із ним вбраною лялькою з важким діамантом на пальці.

Я вдячна за те, що він не переходить меж пристойності. Знаю, є хлопці, які вважають, що заручин цілком досить. Але Бахтіяр Теймуров терплячий, коли впевнений, що отримає своє вчасно.

Щоразу, коли волею випадку доводиться дивитися йому в очі, я саме це там і читаю. Свою неминучість.

Сьогодні в нашому домі невеликий переполох, і причина його — все той самий Бахтіяр.

До Баку приїхав всесвітньо відомий співак; виступатиме він із симфонічним оркестром у білому палаці, плавні лінії якого я бачила лише на світлинах в інтернеті. Квитки розкупили за лічені години. Я й подумати не могла, що цей концерт доведеться побачити наживо, а не по телевізору, але Бахтіяр дістав квитки й запросив мене.

Дорога в один бік займає близько двох годин. Концерт закінчиться пізно, тож доведеться залишитися в Баку й десь ночувати. У готелі — неприпустимо. Але тато вчасно згадує, що в Баку в нас теж є родичі. Щоправда, всією родиною ми до них ніколи не їздили, зате мене відправити — дуже доречно.

Де ночуватиме Бахті — категорично не цікаво. Я загалом воліла б залишитися вдома: настрою як не було, так і немає, але з усіх боків мене підштовхують радіти.

Безкінечно підштовхують радіти!

Я бачу, що Сева заздрить, і страшенно хочеться попросити сестричку: не треба. Краще давай поплачемо разом.

Та ніколи. Ані їй, ані мені.

Здавшись і в цьому, я погоджуюся на поїздку. Ми їдемо колоною з двох машин. Попереду — Бахтіяр, позаду — Марьям. Чоловік Марьям, Самір, приєднається до нас десь посеред дороги, і на концерт ми підемо вчотирьох.

У машині, окрім усього іншого, ми веземо й нову гарну сукню з туфлями на високих підборах. Марьям домовилася зі своїм бакинським майстром, що там мені зроблять зачіску й макіяж.